4.2. Українська традицій термінотворення у народних танцях та одноборствах

Пам’ятки старовини, даючи нам змогу відтворити у загальних рисах технологію виконання тих чи інших рухів, не дають уявлення про їх назви. Ллс в народі вони збереглися. [3. 96]. Присід, гайдук, плазунсць (потому трансформоване у гіовзунець), вихилясники, щупак, сверделок. плетінка, доріжка, півгорак. іропак, яструб та інші образні назви рухів були створені у процесі розвитку народних танців і стали, так би мовити, класичними.

Рухи у процесі їх створення звичайно одержують певні назви, які, на жаль, не завжди набувають широкого розповсюдження.

Терміни (образні) часто відповідають морфологічній структурі руху або технології його виконання. Однак трапляються випадки, коли навіть однакові за структурною будовою рухи мають різні назви.

Найчастіше назва руху відтворює конкретне уявлення про його загальний характер. Більшість з них походить від побутового руху: бігунець - від дієслова бігти, стрибунець від стрибати, присядка від присідання іт. ін.

І Іазви рухів в українській традиції (танці, одноборства) вказують на схожість з певними предметами або на образно-узагальнену подібність рухів до положення птаха, тварини: яструб, щупак [3,98].

Значна частина рухів в українському рукопаш і гопак зустрічається у певних сполученнях двох і більше елементів, шо ускладнює роботу вчителя, тренера у навчально-тренувальному процесі. Тому, виходячи з вищевказаного, вважаємо, що термінологія в українському рукопаші гопак повинна маги таку структуру: назва основної, базової дії (один термін) + у разі потреби додатковий опис руху (як варіант). Для прикладу: основна технічна дія - “гак” (бічний удар рукою, зігнутою у лікті під кутом приблизно 90° (переважно у голову)); другий варіант - “гак" (основна дія) у тулуб (додатковий опис). Саме в доповнення, в уточнення включається важливий нюанс, який дає конкретне уявлення про об'єднання в одному прийомі (або русі) елементів різних рухів (прийомів), таким чином, визначається харакіер структу рної побудови складного мовотворення. Наприклад, тинки на місці і тинок у повороті.

У складному лексичному утворенні на першому місці повинна стояти назва того руху, структурне ядро якого с фундаментом складного руху. Саме йому надається перевага: присядка з вихилясником; стусан на відході тошо.

Основна дія може буги як описовою, так і образною. А додаткова інформація - описовою.

Запропонований принцип визначення назви рухів використовується у теорії і практиці українського танцю і виправдав себе у практиці навчання українського рукопашу гопак.

Цей принцип творення термінів на позначення рухів та прийомів дозволяє точніше систематизувати та класифікувати техніку українського рукопашу гопак, що значно спрощує навчання гопака та пришвидшує розуміння техніки виконання тих чи інших прийомів учнями.

Отже, термінологія будь-якої галузі твориться та уніфікується разом із розвит ком цієї галузі. Визначний український вчений І.Огісі іко зазначав: “термінологія не повстає одразу, а звичайно витворюється самим житгям впродовж віків духовного життя, потребує традицій для свого усталення”[6|. Оскільки український рукопаш гопак зараз стрімко розвивається, то не можна допустити, щоб його термінологія відставала у розвитку, бо у такому випадку вона буде тільки гальмувати прогрес. Поєднання традицій українського народу з останніми науковими розробками у галузі термінознавства дасть можливість через гопак популяризувати українську мову, культуру в Україні та за її межами.