1. Назвіть характерні особливості класу Ссавці. За якими ознаками людина відрізняється від інших представників класу Ссавці?

Ссавці, або звірі,— найвища група тваринного світу, що на­раховує близько 4000 сучасних видів, поширених по всій земній

кулі. Серед ссавців є наземні, підземні, деревні й водяні тварини.

Довжина тіла від 35 мм до 33 м (синій кит), маса від 2 г до 163 т. Характерні риси представників класу.

Тіло поділяється на гцлову, шию, тулуб, хвіст та кінцівки. Тулуб більшості наземних ссавців, на відміну від плазунів, високо піднятий над землею, бо кінцівки розміщені під тулу­бом. Переміщення тварин по суходолу стає більш досконалим. Рухливість голови забезпечується гнучкою шиєю. Хвіст неве­ликий і чітко відмежований від тулуба.

Похідними шкіри є волосся, кігті, нігті, рога, копита і зало­зи (потові, сальні, молочні). Молочні залози — це видозмінені потові залози. Тіло вкрите шерстю, яка оберігає шкіру від ме­ханічних пошкоджень, впливів вологи і відіграє важливу роль у підтримуванні сталої температури тіла.

Осьовий скелет, як і в плазунів, має 5 відділів; грудні хребці зчленовуються з ребрами. Череп має крупну мозкову коробку і меншу кількість кісток. У всіх ссавців є кісткове піднебіння.

У ссавців є передротова порожнина, обмежена губами і зубами, вони диференційовані на різці, ікла, корінні. Зуби служать не тільки для утримання здобичі, але й для подрібнення їжі. Травний канал, за винятком найнижчих форм, закінчується самостійним анальним отвором. До складу кишок входять тов­стий та тонкий кишечник.

Органи виділення — парні тазові нирки. Сечовий міхур від­кривається назовні отвором.

Органи дихання — легені. Вони мають альвеолярну структуру. Дихання забезпечується рухами грудної клітки, в яких беруть участь міжреберні м’язи і діафрагма — м’язова перетинка між грудною і черевного порожнинами.

Кровоносна система має два кола кровообігу. Серце чотири­камерне. Артеріальна і венозна кров розділені повністю. Ссав­ці — теплокровні тварини.

Найбільш досконалого розвитку досягає нервова система. Збільшення об’єму переднього мозку відбувається за рахунок розростання кори великих півкуль. Вона стає найвищим від­ділом центральної нервової системи, що координує роботу ін­ших відділів мозку і всього організму.

З органів чуттів провідна роль у ссавців належить органам нюху. Орган слуху має три відділи: внутрішнє вухо (завиток та кортіїв орган), середнє вухо (барабанна перетинка і три слухові кісточки) і зовнішнє вухо (зовнішній слуховий прохід і вушна раковина). Розвинені органи зору (кольоровий зір розвинений слабо), смаку, дотику. Ссавцям притаманні складні форми по­ведінки.

Ссавці роздільностатеві, розмноження статеве, запліднення внутрішнє. Розвиток прямий і відбувається в матці. Усі представники класу вигодовують малят молоком. У них добре розвинена турбота про потомство.

Висновок: посісти панівне місце у тваринному світі ссавцям дозволили ознаки прогресивного характеру: волосяний покрив, ди­ференціація кори великих півкуль: наявність матки; живородін­ня і вигодовування малят молоком.

Людина відрізняється від тварини прямоходінням, наявністю руки, умінням виготовляти знаряддя праці, промовою, а також внутрішньою своєрідністю: тільки вона відчуває сором, створює культуру, памятає минуле, вміє сміятися і плакати, знає про свою смертність та ін.

Разом з тим, деякі з перелічуваних ознак можна знайти і у тварин: птахи ходять на двох ногах, бджоли користуються мовою танцю, щоб повідомити про знаходження медоносів, мурахи утворюють спільноту, що не уступає по складності тій, яку організовує людина.

Крім того, дистанція між людиною і твариною несиметрична: відмінність між інфузорією і шимпанзе не менше, а може й більше, ніж відмінність між мавпою і людиною. Очевидно, що відмінність людини і тварини повинна лежати в якійсь іншій площині. Але тоді взагалі зникає підстава для їх порівняння.

Отже, та дивна завзятість, яку вчені проявляли в порівнянні людини саме з твариною, не пояснюється наявністю обєктивних відмінностей. Це викликано ціннісними перевагами і життєвими орієнтаціями. Деякі філософи і, зокрема ще Платон, намагалися протистояти повсякденній установці і вважали, що розрізнення людини і тварини повязане з розрізнення благородних і нижчих класів у суспільстві.

Між тим, саме від Платона і бере свій початок дуалістичне визначення людини як зоологічної істоти (двонога без піря) і як носія розуму. Правда, Платон не виключає переселення душ і в тому випадку, якщо людина за життя недостатньо використовувала потенції розуму, її душа може втілитися в тварині.

Розмірковуючи про протилежності людини і тварини не можна обмежитися абстрактними філософсько-теологічними та біологічними дихотоміями. Насправді в культурі відбулися істотні зрушення, що змінили традиційні кордони.

Так, біологія яка займається описом життя популяцій тварин, встановила наявність у них кооперації, диференціації, комунікації, а також практичного інтелекту, які перш приписувалися тільки людині. Навпаки, історики і культурологи відзначають важливу роль біологічних факторів навіть в сучасному суспільстві.

Історією править не тільки розум, але і основний інстинкт, і тому для розуміння історичних подій доводиться враховувати пристрасті й афекти, бажання і потяги, що визначають поведінку людей. Не менш приголомшливими є відкриття мікробіології та генної інженерії, в корені що змінили традиційні уявлення про збереження роду та відтворенні людини.

Зазвичай вважають, що здорова дитина народжується у фізично здорових батьків. Однак, спостереження за ланцюгом поколінь виявляє безперервні мутації і розкриває ще одного невидимого учасника процесу зародження — мікроба.

Наукові відкриття і теоретичні дискусії супроводжуються важливими переоцінками місця і ролі тварин на рівні повсякденної свідомості. Зменшення сектора дикої не окультуреної природи, знищення небезпечних тварин привели до того, що тварина не сприймається як щось низьке і зле і вже не може служити символом ницості самої людини.

Однак враховуючи позитивне значення екологічної парадигми, яка виховує любов до живого, не можна забувати про необхідність розрізнення тваринного і людського, природного і культурного і контролю за впливами різного роду вірусів і мікробів на людську популяцію. Винищення великих хижаків ще зовсім не означає, що людина раз і назавжди завоювала велику екологічну нішу.