2. Обґрунтуйте взаємозв’язок у функціонуванні кровоносної та дихальної систем в організмі людини.

Система органів дихання і кровоносна система поєднуються в єдину функціональну систему для виконання загальної функ­ції— забезпечення організму киснем і виведення вуглекислого газу.

Газообмін в організмі людини відбувається в легенях. Місце збагачення крові киснем називається альвеола. Стінка альвеоли складається з одного шару плоского епітелію та тонкого шару ела­стичних волокон. Альвеоли вкриті густою сіткою кровоносних ка­пілярів, в яких здійснюється газообмін.

У  легеневі капіляри по малому колу кровообігу надходить венозна кров. Вона містить мало кисню і насичена вуглекислим газом. Повітря в легеневих альвеолах, навпаки, багате киснем, а вуглекислого газу в ньому значно менше. Тому відповідно до зако­нів осмосу й дифузії кисень із легеневих альвеол спрямовується в кров, де з’єднується з гемоглобіном еритроцитів. Вуглекисдий газ із крові, де він міститься в надлишку, проникає в легеневі альве­оли. Вдихуване і видихуване повітря дуже відрізняються за складом. В атмосферному повітрі вміст кисню сягає 21 %, вуглекисло­го газу— 0,03—0,04 % . У видихуваному повітрі кількість кисню зменшується до 16 %, вміст вуглекислого газу збільшується до 4—4,5%.

З капілярів великого кола кровообігу кисень надходить у тканини. В артеріальній кро­ві кисню більше, ніж у кліти­нах, тому він легко дифундує в них. Вуглекислий газ із клі­тин надходить у кров. У ткани­нах артеріальна кров перетво­рюється на венозну. По венах великого кола кровообігу ве­нозна кров надходить у серце, а звідти — знову в легені.

Висновок: дихальна й кровоносна системи функціонально вза­ємопов’язані — вони забезпечують організм, киснем.

3. Хвороби, що передаються статевим шляхом та їхні наслідки для організму людини. Як запобігти хворобам, що передаються статевим шляхом?

Групу інфекційних захворювань, що передаються переважно статевим, шляхом, називають венеричними хворобами. На них хворіють однаково як чоловіки, так і жінки.

На відміну від звичайних інфекційних захворювань, венеричні захворювання не виробляють в організмі імунітету і при повторному зараженні хвороба розвивається знову. Венеричні хвороби ніколи самостійно не виліковуються, без медичної допомоги людина обійтися не зможе. Інакше хвороба перейде у хронічну форму і буде супроводжувати людину до кінця її життя.

Венеричні хвороби називають інколи «хворобами поведінки», тому що поширенню їх сприяє моральна розпуста, випадкові статеві зв’язки тощо. Ці хвороби спричиняють тяжкі ускладнення: діти, народжені від батьків, хворих на венеричну хворобу, як правило, і самі хворі на неї, фізично і розумово неповноцінні. При несвоєчасному лікуванні такі хвороби можуть уражати будь-які органи і тканини людини, а деякі призводять до смерті.

Кожна венерична хвороба спричинюється певним видом мікроорганізму: сифіліс — блідою спірохетою (грипонемою); гонорея (трипер) — гонококом; трихомоноз — мікроскопічним організмом із класу джгутикових — трихомонадою; статевий герпес — вірусом герпесу.

З кожним роком проблема венеричних захворювань загострюється по всьому світу, зокрема і в Україні. Її загостренню сприяє спалах свободи в стосунках між молодими людьми, часто нерозбірливих, випадкових, які й сприяють зараженню венеричними захворюваннями.

Засобами профілактики є уникнення нерозбірливих статевих стосунків, використання презервативів. При підозрі на венеричне захворювання слід негайно звернутись до лікаря, ні в якому разі не займатись самолікуванням — це може викликати ускладнення, небезпечні для організму й у цілому для життя. Однією з особливостей венеричних захворювань є те, що вони можуть призвести до безпліддя. На сьогодні створено розгалужену мережу шкіряно- венеричних диспансерів, у яких можна анонімно здати аналізи та пройти курс лікування від венеричного захворювання.

Білет 27.