
- •2. Нафта - сировина для виробництва нафтопродуктів- паливо-мастильних матеріалів
- •2. Загальні властивості палива для двигунів внутрішнього згоряння
- •3,4. Способи виробництва рідких палив і олив.
- •2. Способи отримання рідких олив
- •5. Автомобільні бензини
- •Випаровуваність бензинів
- •2. Експлуатаційні властивості та використання автомобільних бензинів Суть нормального та детонаційного згоряння
- •Оцінка детонаційної стійкості бензинів та методи її підвищення
- •Прокачуваність
- •Сучасні стандарти та марки автомобільних бензинів
- •Загальні технічні вимоги до бензинів згідно дсту 4839-2007
- •Дизельне паливо
- •7. Газоподібні палива
- •1. Загальні відомості
- •2. Зрідженні гази
- •3. Стиснуті гази
- •4. Особливості застосування газоподібних палив
- •9. Перспективні палива
- •Загальна характеристика і властивості
- •2. Синтетичні спирти
- •10. Функції і властивості моторних олив
- •Ефективність загущених олив наглядно ілюстрована дослідами зимового товарного оливи м-8b2 і загущених олив, приготовлених на основі малов’язкого оливи ау, загущеного поліметакрилатом.
- •11. Якість моторних олив
- •Трансмісійні оливи
- •Експлуатаційно – технічні вимоги
- •2. Основні експлуатаційні властивості
- •3. Асортимент олив
- •Пластичні мастила
- •Структура, склад і принципи виробництва мастил
- •Вуглеводневі мастила
- •2. Експлуатаційні властивості
- •3. Асортимент пластичних мастил і їх застосування (гост23258-78)
- •14. Технічні рідини
3. Асортимент пластичних мастил і їх застосування (гост23258-78)
Мастила розділені на чотири групи: антифрикційні, консерваційні, ущільнуючі і канатні. Антифрикційні мастила (найбільш обширна група) призначені для зниження зносу і тертя ковзання спряжених деталей. Вони діляться на групи, підгрупи, які позначаються індексами: С – загального призначення для звичайної температури (до 700С); О – для підвищеної температури (до 1100С); М- багатоцільові, працюючі від – 300 до 1300С в умовах підвищеної вологості; Ж – термостійкі (1500С і вище); Н – морозостійкі (нижче -400С); И – протизадирні і протизносні; П – для приладів; Д – для припрацювання (вміщують дісульфід молібдена); Х – хімічно стійкі (для поверхонь тертя, що мають контакт з агресивним середовищем). Консерваційні (захисні) мастила призначені для запобігання корозії металічних поверхонь при збереженні і експлуатації механізмів, позначаються індексом З; канатні- індексом К. Ущільнюючі мастила діляться на три групи: арматурні – А, різьбові – Р, вакуумні- В.
Крім цього, в класифікаційному позначенні вказують:
тип загусника;
рекомендований температурний діапазон застосування;
дисперсійне середовище;
консистенцію (густоту).
Загусник позначають першими двома буквами, що входять в склад мила метала: Ка – кальцієве; На – натрієве; Ли – літієве; Ли-Ка – змішане (літій - кальцієве).
Рекомендований температурний діапазон застосування вказують дробом: в чисельнику – зменшена в 10 разів без знаку мінус мінімальна температура; в знаменнику – зменшена в 10 разів максимальна температура застосування. Температурний діапазон має орієнтивні значення, так як він залежить від конструкції спряжень і умов роботи. Тип дисперсійного середовища і присутність твердих добавок позначають строчними буквами: у – синтетичні вуглеводні; к – кремнійоорганічні рідини; д – добавка дісульфіда молібдена. Мастила на нафтовій основі індекса не мають.
Консистенцію мастила позначають умовним числом від 0 до 7.
Приклад (Литол - 24): МЛи 4/13-3. М – багатоцільова, антифрикційна, працездатна в умовах підвищеної вологості; Ли – загущена літієвими милами; 4/13 – працездатна в інтервалі від – 400 до 1300С; відсутність індекса дисперсійного середовища – приготовлена на нафтовому маслі; 3 – умовна характеристика густоти мастила.
Автомобільний транспорт споживає 25% вироблених мастил, особливо антифрикційних.
14. Технічні рідини
Технічні рідини застосовуються для різних цілей: охолодження двигунів, гальмування і амортизації автомобілів під час їх руху, приведення в дію механізмів, силових агрегатів і інш.
Вимоги до якості рідин жорсткі, різноманітні і специфічні; для їх виготовлення використовують багаточисельні хімічні синтетичні сполуки: гліколі, вуглеводні, спирти, гліцерин, ефіри та інш. В певних комбінаціях або чистому виді ці речовини і складають технічні рідини, які володіють відповідними фізико – хімічними і експлуатаційними властивостями. В залежності від призначення і властивостей рідини можна розділити на охолоджуючі, для гідрогальмівних систем автомобілів, гідравлічні, які застосовуються в гідропідйомних системах автомобілів, амортизаторні і пускові.
1. Охолоджуючі рідини
Деталі ДВЗ, наприклад, поршні, гільзи циліндрів, головка блока безпосередньо контактують з продуктами згоряння і сильно нагріваються.
Тому для забезпечення нормальної роботи двигуна необхідно його охолоджувати. Через систему охолодження відводиться 25 – 35% від загальної кількості тепла, яке виділяється при згорянні палива. Ефективність і надійність роботи системи охолодження двигунів в значній степені залежить від якості застосовуваної рідини.
1.1 Умови застосування і вимоги до якості
Охолоджуючі рідини в системі охолодження двигунів в процесі роботи нагріваються до 80 – 900С, а при форсованому режимові роботи і до 1000С. При тривалих зупинках вони охолоджуються до температури оточуючого повітря. Тиск в системі охолодження двигунів дуже близький до атмосферного. Це сприяє випаровуванню і збільшенню втрат охолоджуючих рідин.
Деталі двигунів і агрегати системи охолодження (радіатори, водяні насоси та інш.) виготовляють з чорних і кольорових металів і їх сплавів (алюміній, мідь, латунь та інш.). В системі охолодження використовують також гумові з’єднання і ущільнюючі деталі.
Охолоджуючі рідини повинні задовольняти слідуючим основним вимогам, які виходять з їх призначення і умов застосування:
ефективно відводити тепло, для чого мати велику теплоємність, добру теплопровідність і невелику в’язкість;
мати високу температуру кипіння і теплоту випаровування;
володіти низькою температурою кристалізації;
не утворювати відкладень в системі охолодження;
не викликати корозії металічних деталей і не руйнувати гумові деталі системи охолодження;
бути дешевими, не дефіцитними, безпечними в пожежному відношенні і не шкідливими для здоров’я.
Для охолодження двигунів застосовують різні рідини. В теплу пору, коли температура повітря вище 00С, можливе застосування в якості охолоджуючої рідини чистої води. При температурі нижче 00С застосовують рідину, яка має низьку температуру замерзання.
1.2 Вода як охолоджуюча рідина
Вода
володіє найбільшою охолоджуючою
здатністю, має саму високу теплоємність
(4,19 кДж/(кг*0С),
велику теплопровідність, невелику
в’язкість (
)),
велику теплоту випаровування.
Недоліки:
замерзає при 00С із збільшенням об’єму на 10%, що викликає руйнування системи охолодження, оскільки при цьому діє тиск на стінки системи до 2500 МПа;
має низьку температуру кипіння, тому робоча температура її у відкритій системі охолодження не повинна перевищувати 900С з метою запобігання випаровування;
в гірській місцевості (у розрідженій атмосфері температура кипіння води знижується) із збільшенням висоти знижується гранична температура води в радіаторі;
розчинені у воді солі утворюють в системі відкладення (накип), теплопровідність якої в 100 разів менша, ніж сталі.
Про наявність солей у воді свідчить її жорсткість – тимчасова, постійна і загальна.
Тимчасова жорсткість обумовлена бікарбонатами кальцію і магнію, які при нагріві розкладаються з утворенням нерозчинних у воді карбонатівь, які випадають в осад на теплообмінних стінках.
Постійну жорсткість спричиняють солі CaSO4, MgSO4, MgSiO3, CaCl2, MgCl2, які випадають в осад тільки при досягненні границі насичення.
Загальна жорсткість води складається із суми тимчасової і постійної жорсткості.
За одиницю жорсткості приймають міліграм – еквівалент (мг-екв.). 1 мг-екв. відповідає такому вмісту солей, коли в 1 л води вміщається 20,04 мг іонів Са або 12,16 іонів Mg.
Вода в залежності від вмісту розчинених солей може бути м’якою, середньої жорсткості або жорсткою. М’яка вода утримує до 3 мг-екв солей в 1 л, вода середньої жорсткості – від 3 до 6 і жорстка – більше 6 мг-екв в 1 л.
Виходячи з цього, воду перед вживанням обробляють реагентами (тринатрійфосфатом Na3PO4, кальцінірованою содою Na2CO3 та інш. – попередня обробка), пом’якшують за допомогою катіонітових і аніонітових фільтрів, які видаляють з води іони.
Застосування води в системі охолодження зимою ускладнює експлуатацію автомобільної техніки. Витрачається додатково паливо для періодичного прогріву двигунів під час зупинок; зливається вода при збереженні на відкритих площадках і знову заливають її при пусках.
1.3 Низькозамерзаючі охолоджуючі рідини
Найбільше розповсюдження отримали гліколеві низькозамерзаючі рідини – суміші етиленгліколя (CH2ОН – СН2ОН, двохатомний спирт) з водою. Етилен- гліколь – масляниста жовтувата рідина без запаху, має температуру кипіння 1970С і температуру кристалізації – 11,50С. Суміш етиленгліколю з водою має значно нижчі температуру кристалізації (рис. 1) і при нагріванні сильно розширяються, тому систему заповнюють на 6 – 8% менше загального об’єму.
Рис. 1. Залежність густини (1) і температури замерзання (2) водно – етиленгліколевої охолоджуючої рідини від її складу.
Температуру кристалізації і склад низькозамерзаючих етиленгліколевих охолоджуючих рідин визначають за допомогою гідромегра або по значенням густини, яка залежить від співвідношеня в рідині етиленгліколя і води.
Етиленгліколеві антифризи мають підвищену корозійність по відношенню до металів і руйнують гуму, що викликає необхідність застосування з'єднувальних шлангів із спеціальної гуми.
Для її зменшення в склад антифризу вводять протикорозійні присадки: декстрин (вуглеводень типу крохмалу – 1 г/л), який запобігає руйнуванню свинцево – олов’янистого припою, алюмінію і міді; дінатрійфосфат Na2HPO4 – 2,5 – 3,5 г/л, який захищає чорні метали, мідь і латунь; іноді вводять Тосол А – концентрований етиленгліколь з присадками, Тосол А-40 – водний розчин Тосола А з температурою замерзання не вище – 400С, а також Тосол А-65 – не вище – 650С. В процесі експлуатації контролюється якість антифризу по густині: Тосол А – густина 1120 – 1140 кг/м3, Тосол А-40 – 1075 – 1085 кг/м3 і Тосол А-65 – 1085 – 1095 кг/м3.
В антифризи вводять нейтральний барвник: Тосол А і А-40 – голубий, а Тосол А-65 – червоний. Антифризи розрізняються по рецептурі, їх не можна змішувати, а при заміні простого антифризу 40 і 65 тосолом необхідно помити систему охолодження.
В процесі експлуатації автомобілів слід мати на увазі деякі особливості:
із етиленгліколевих рідин в першу чергу випаровується вода, яку періодично доливають в радіатор (дистильовану);
при попаданні бензину чи інших нафтопродуктів в рідину утворюється піна і викид рідини через пробку радіатора;
зовнішній вид рідини стає каламутним; іноді вводять у простий антифриз молібденовокислий натрій, запобігаючий корозії цинкових і хромових покриттів на деталях системи охолодження – 7,5 - 8,0 г/л, який при цьому отримує індекс М.
Випускаються низькозамерзаючі рідини декількох марок: багатокомпонентний Тосол і більш простий і дешевий антифриз марок 40 і 65.
Антифризи:
марки 40 – 53% етиленгліколя і 47% води, температура замерзання не вище – 400С;
марки 65 – 66% етиленгліколю і 34% води, температура замерзання не вище – 650С.
В склад всіх антифризів вводять протикорозійні присадки. В Тосол вводять ще антипінну присадку і композицію антифрикційних присадок. Для легкових автомобілів випускають три марки Тосола. Строк служби Тосола обмежується, так як присадки в процесі експлуатації розкладаються, погіршуючи якість рідини: появляється осад, початковий колір змінюється. Це викликається утворенням шлаку із залишків накипу і забарвленням етиленгліколю продуктами корозії. При сильній зміні кольору і каламутному виді рідину необхідно злити, промити систему охолодження водою і залити свіжу рідину.
Дослідним шляхом встановлено, що Тосол надійно працює два роки, а при інтенсивній експлуатації – на протязі 60 тис. км пробігу.
Етиленгліколь – сильна харчова отрута, після контакту з ним необхідно ретельно мити руки з милом. Спеціальних заходів по захисту шкіри і дихальних шляхів при роботі з низькозамерзаючими рідинами не вимагається.
2. Гальмівні рідини
Гальмівні рідини виробляють на касторовій або гліколевій основах. Властивості рідин покращуються добавкою присадок; змішувати їх між собою не можна. Гальмівні рідини на касторовій основі мають добрі мастильні властивості і не викликають набрякання або роз’їдання гумових деталей гальмівної системи автомобілів.
Рідина БСК – суміш 50% бутилового спирту і 50% касторового масла, зафарбована у яскраво – червоний, а іноді в яскраво – зелений колір. Має добрі мастильні властивості і є широко розповсюдженою рідиною для більшості вітчизняних автомобілів. З водою не змішується, в літній час з неї випаровується бутиловий спирт, внаслідок цього в’язкість рідини дещо підвищується.
Недоліком спиртокасторових рідин є здатність касторового масла при зниженні температури випадати із суміші у виді кристалів, тому не рекомендується застосовувати їх нижче мінус 200С. Спиртокасторові рідини ЕСК (40% етилового спирту і 60% касторового масла) і АСК (60% ізоамілового спирту і 40% касторового масла) мають ряд недоліків, широкого застосування не знайшли.
Гальмівна рідина ГТЖ-22М із суміші гліколів з протикорозійною присадкою, має зелено – жовтий колір. Рідина має добрі низькотемпературні властивості (застигає при температурі нижче – 60%), добре змішується з водою, тому при випадковому обводненні не втрачає працездатності. Однак ця рідина має погані мастильні властивості. Гальмівна рідина “Нева” багатокомпонентна, також на гліколевій основі з в’язкістною і антикорозійною присадками, має жовтий або світло – коричневий колір. Працездатна в широкому діапазоні температур від +500 до –500С. Слід мати на увазі, що рідини на гліколевій основі ГТЖ-22М і “Нева” вогненебезпечні і токсичні. Гальмівні рідини різних марок не змішуються, оскільки відбувається їх розшарування.