Вступ

Першими концепцію менеджменту розробили американці. З американської точки зору, менеджер — це фахівець, який має вищу професійну освіту, дуже часто як додаткову до інженерної, юридичної, економічної тощо. Американці створили і розвивають сотні шкіл бізнесу, інших подібних навчальних закладів і відповідну інфраструктуру для підготовки та перепідготовки менеджерів. У США створено десятки тисяч фірм, які займаються управлінським консалтингом (консультаціями та іншими послугами у галузі управління), розгалужену інформаційну систему загального користування, мережу науково-дослідних установ, які займаються пошуком ще більш досконалих та ефективних методів і форм управління, видається багато відповідної літератури, наочних засобів тощо. Можна сказати, що духом менеджменту пронизане все американське суспільство.

Японці, де менеджмент теж є одним з "китів" успіху в бізнесі, всупереч американцям, вважають, що не обов'язково масово готувати професійних менеджерів. У Японії лише кілька шкіл бізнесу. Менеджерів же, особливо середньої та вищої ланок, тут готують за допомогою досвіду, якого вони набувають, переходячи з посади на посаду в різних підрозділах фірми. Японці намагаються навчати не тільки справи, якою безпосередньо займається менеджер (керуючий), а й мистецтва підприємництва та людських взаємовідносин, поступово і послідовно виробляючи у менеджерів якості керівника.

В Європі займають проміжну позицію між американським та японським підходами щодо образу менеджера та способів його професійної підготовки. З одного боку, тут діє достатньо освітніх закладів, де навчають менеджменту, а також відповідних центрів підвищення кваліфікації, а з другого — професія менеджера у більшості європейських країн розглядається як така, що гармонійно доповнює інженерну, економічну, юридичну та іншу подібну освіту, тобто стоїть не на другому, а на першому місці. Але життя і тут диктує свої правила, і тому престижні європейські школи бізнесу, консалтингові фірми, інші організації, що займаються обслуговуванням управління, завжди мають роботу і прибуток, навіть тоді, коли спостерігається спад виробництва. Проте це і не дивно, оскільки саме у критичній (кризовій) ситуації знання й поради досвідчених управлінців потрібні більш за все. Україна, як європейська держава, безумовно, орієнтується у першу чергу саме на цей досвід формування ролі (образу) менеджера у суспільстві. Але вона поки що знаходиться лише на першому етапі ринкових перетворень і потреба у менеджерах тут набагато вища, ніж у країнах, де ринкова економіка вже діє віками або десятиліттями. І коли це завдання буде виконано, оптимізується і мережа вищих освітніх закладів, які мають спеціальність "Менеджмент", зміцниться їхня навчальна база, зросте якість підготовки менеджерів. Звідси і відповідний образ такого фахівця — як представника цікавої, вкрай необхідної професії. А оскільки знання і професійна діяльність менеджера дають йому можливість більше, ніж будь-якому іншому спеціалісту, просуватися по службових сходинках і стати керівником — це ще і престижна професія.

Тому такі великі конкурси на спеціальність "Менеджмент організацій", і практично всі технічні і гуманітарні вищі освітні заклади України відкрили та освоюють дану спеціальність. З часом, по мірі насичення суспільства фахівцями з менеджменту, ажіотажний попит на них вщухне, а система підготовки та перепідготовки їх самоврегулюється. Нинішній же етап у підготовці менеджерів в Україні — це етап кількісного задоволення потреби в таких фахівцях.

Метою навчальної практики «Вступ до фаху» є ознайомлення з особливостями майбутньої професії, її змістом та завданням управлінської діяльності, роллю керівників різних рівнів в управлінні сучасними підприємствами, особливостями організації підготовки фахівців з менеджменту.

Завданням навчальної практики є:

• ознайомлення з основними положеннями про організацію вищої освіти в Україні та її особливості в ПДАТУ;

• ознайомлення із загальними питаннями державних стандартів вищої освіти в Україні та організаційно-методологічним підґрунтям навчання у ПДАТУ;

• ознайомлення з особливостями організації навчальної науково-дослідної самостійної та виховної роботи у ПДАТУ у ННІБіФ на випусковій кафедрі «Менеджмент організації та адміністрування»;

• охарактеризувати новітні інноваційні та комп’ютерні технології, методи активізації навчання під час проведення лекційних, семінарських занять практикумів поточного та підсумкового контролю знань державної діагностики якості підготовки студентів;

• визначення місця та ролі фахівця з «Менеджменту організації та адміністрування»;

• ознайомлення зі змістом навчального плану підготовки фахівців структурою, послідовністю і взаємозв’язком між дисциплінами, ознайомлення зі сферою майбутньою професійною діяльністю, переліком основних типів підприємств;

• ознайомлення з переліком посад, що може обіймати випускник даного професійного спрямування на підприємствах;

• стислий огляд змісту освітньо-професійної програми фахівця відповідного професійного спрямування напряму «Менеджмент», а також ознайомлення з кваліфікаційними вимогами та основними видами і змістом діяльності менеджера.

1. Вища освіта в Україні у комплексі Болонського процесу. Державний стандарт вищої освіти в Україні

Система вищої освіти в Україні

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особливості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Державна політика в галузі вищої освіти, крім опори на загальноосвітні принципи, ґрунтується на власних специфічних положеннях:

• доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

• незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

• інтеграції системи вищої освіти в України у світову освітню систему при збережені та розвитку досягнень і традицій української вищої школи;

• наступності здобуття вищої освіти;

• державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

• гласності при формуванні структури та обсягів освітньої і професійної підготовки фахівців.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Вищі навчальні заклади України здійснюють свою діяльність відповідно до державних стандартів, які є основою оцінювання якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами: денною (очною), вечірньою, заочною, дистанційною, екстернатною. Навчальний процес відбувається в таких формах: аудиторні навчальні заняття; самостійна робота; практична підготовка; контрольні заходи. Основними видами навчальних занять є: лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття та консультація.

Входження до єдиного Європейського освітнього простору

   Процес об'єднання Європи супроводжується формуванням спільного освітнього й наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту.  Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, у тому числі вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження до освітнього й наукового простору Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Інструментами європейської політики у галузі освіти є спільні проекти і програми, реалізація яких має сприяти утворенню "Європи без кордонів і бар'єрів". Їхньою метою є підвищення якості та ефективності навчання, гарантування визнання дипломів та обмін інформацією.

Для вироблення єдиних критеріїв та стандартів у сфері освіти було засновано Болонський процес.    Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країни до іншої (у зоні європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування; привабливість європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських держав також приїжджали на навчання/роботу до Європи; зона європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечували подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з підписанням декларації на Бергенській конференції. Для України це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: визнання українських дипломів на міжнародному рівні; більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів; спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.

Інтеграційні процеси необхідно пов'язувати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій сфері перед українськими освітянами теж відкриваються нові перспективи. Перш за все слід зазначити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком власного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни.

На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.

Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації вищої освіти країн Європи

Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документу, який отримав назву "Болонська декларація". Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року.

Цей документ передбачає:

• прийняття загальної системи вчених ступенів, у тому числі через затвердження Додатку до диплома;

• запровадження в усіх країнах двох циклів навчання: студентський - не менше трьох років, післядипломний - не менше двох років;    • введення системи кредитів ECTS;

• сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти, розробка критеріїв та методів оцінки якості;

• усунення перешкод на шляху мобільності студентів та викладачів.

У рамках Болонського процесу було сформульовано шість ключових позицій:    1. Введення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: перший - до одержання першого академічного ступеня і другий - після його одержання. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра і/або докторського ступеня.

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах (залікових одиницях трудомісткості). За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів), зробивши її накопичувальною системою, здатною працювати в рамках концепції "навчання впродовж усього життя".    3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.    4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів.

   5. Забезпечення працевлаштування випускників. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути викликані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплому, рекомендованого ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.  

Болонський процес — один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу. Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.

Європейська кредитно-трансферна система

Розвиток вищої освіти сучасної Європи та інших регіонів світу в значній мірі обумовлений Болонським процесом. Його мета і результат - створення до 2010 року Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) та його подальше вдосконалення впродовж десятиріччя – до 2020 року. Завдяки реформам, які проведено в країнах-учасницях Болонського процесу, в ЄПВО досягнуто більшої сумісності і порівнянності кваліфікацій (ступенів) на національному і міжнародному рівнях. Викликом для вищих навчальних закладів є розроблення профілів і змісту кваліфікацій з використанням основних інструментів, які стали загальноприйнятими у ЄПВО – Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС), Національної рамки кваліфікацій, Додатку до диплома європейського зразка.

Європейська система трансферу і накопичення кредитів (ЄКТС) є інструментом, який допомагає розробляти, описувати, запроваджувати програми навчання і присвоювати кваліфікації вищої освіти. Ця система орієнтована на студентів і ґрунтується на прозорості результатів навчання і навчального процесу. Її мета - сприяння плануванню, представленню, оцінюванню, визнанню і підтвердженню кваліфікацій і модулів, що покращує мобільність студентів у ЄПВО та інших регіонах світу.

Кредити ЄКТС ґрунтуються на навчальному навантаженні, яке необхідне студентам для досягнення очікуваних результатів навчання. Навчальне навантаження припускає час, необхідний студенту для завершення всіх видів навчальної діяльності (лекцій, семінарів, проектів, практичних занять, самостійної роботи, екзаменів тощо) і досягнення очікуваних результатів навчання. Результати навчання (компетенції) відображають те, що повинен знати, розуміти, демонструвати, уміти студент після успішного закінчення процесу навчання.

Запровадження системи кредитів ЄКТС забезпечує прозорість програм навчання, полегшує визнання дипломів і кваліфікацій. При використанні ЄКТС в цілому європейська вища освіта стає більш відкритою, зрозумілішою та привабливішою для студентів різних країн світу.

Таблиця відповідності шкали оцінювання ECTS з національною системою оцінювання в Україні та ВНЗ

Відповідність підсумкових рейтингових оцінок у відсотках оцінкам за національною шкалою та шкалою ECTS

Відсотки підсумкової оцінки	Оцінка за національною шкалою	Оцінка за шкалою ECTS	Пояснення	Приблизний відсоток студентів, які отримують відповідну оцінку
90-100	Відмінно	A	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані лише з незначною кількістю помилок.	10
82–89	Добре	B	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані вище середнього рівня з кількома помилками.	25
75–81		C	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані вірно з певною кількістю суттєвих помилок.	30
67–74	Задовільно	D	Кредит зараховано. Контрольні заходи виконані непогано, але зі значною кількістю недоліків.	25
60–66		E	Кредит зараховано. Виконання контрольних заходів задовольняє мінімальним критеріям.	10
35–59	Незадовільно	FX	Кредит не зараховано. Студенту надається можливість скласти оговорені контрольні заходи для поліпшення підсумкової оцінки	-
1–34		F	Кредит не зараховано. Студент повинен повторно освоювати навчальний матеріал дисципліни (модуля).	-

Ступеневість вищої освіти, стисла характеристика освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців: «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», «магістр»

Вища освіта є складовою частиною системи освіти, функціонування якої регулюється Законами України "Про освіту " та "Про вищу освіту". Система вищої освіти - це сукупність вищих закладів освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку, здобуття випускниками освітньо-кваліфікаційних рівнів, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації. На даний час, відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів, для визначення статусу вищих навчальних закладів установлено чотири рівні акредитації:

- перший рівень - технікум, училище та інші вищі навчальні заклади прирівняні до них;

- другий рівень - коледж та інші, прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

- третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації): університет, інститут, академія, консерваторія.

У середині 90-х років XX століття було запроваджено ступеневу систему підготовки фахівців, яка полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах(ступенях) вищої освіти.

Освітньо-кваліфікаційний рівень "молодший спеціаліст" забезпечують вищі навчальні заклади першого рівня акредитації. Рівень "бакалавр" (базову вищу освіту) забезпечують вищі навчальні заклади другого рівня акредитації. Освітньо-кваліфікаційні рівні "спеціаліст", "магістр"(повна вища освіта) забезпечується вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації (рис. 1).

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Доктор наук, кандидат наук

Докторантура, аспірантура

Магістр академічний (1-2 роки)

Магістр професійний (1-2 роки)

Інтегрований магістр

Спеціаліст (5 років)

Бакалавр (4 роки)

Молодший спеціаліст (2-4 роки)

Старша школа (загальна середня освіта)

Кваліфікований робітник (1-3 роки)

Основна школа (базова загальна середня освіта)

Дошкільна освіта

Рис.1 Структура освіти України

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для неперервності та наступності освіти і включає:

• перепідготовку – отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

• стажування – набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Система державних стандартів вищої освіти

Стандарти вищої освіти є основою нормативної бази функціонування си­стеми вищої освіти і спрямовані на досягнення оптимального ступеня упо­рядкування діяльності у сфері вищої освіти.

Стандарти вищої освіти базуються на Конституції України, Законах України "Про освіту" та "Про вищу освіту", інших нормативно-правових ак­тах, що регулюють відносини в системі вищої освіти та водночас:

• встановлюють вимоги до змісту, обсягу, рівня освітньої та фахової підготовки;

• застосовуються з метою забезпечення якості вищої освіти і суспільних потреб у фахівцях;

• слугують основою для розроблення, впровадження, удосконалення нормативної і навчально-методичної бази, що визначає підготовку фахівців з вищою освітою.

Стандарти вищої освіти є складовою системи вищої освіти, а їх структу­ру утворюють:

• державний стандарт вищої освіти;

• галузеві стандарти вищої освіти;

• стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

Державний стандарт вищої освіти, який затверджується Кабінетом Міністрів України, складається:

• з переліку кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, що містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через про­фесійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфі­каційного рівня на первинних посадах;

• переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготов­ка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-квалі­фікаційними рівнями, які містить перелік назв напрямів, які відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спе­ціальностей, які відображають неповторювані узагальнені об´єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності;

• вимог до освітніх рівнів вищої освіти, що містять вимоги до рівня сформованості в особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особ­ливостей майбутньої професійної діяльност;

• вимог до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти, що містять вимо­ги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

Галузеві стандарти вищої освіти містять такі складові:

• освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчаль­них закладів відображають цілі вищої освіти та професійної підготовки, ви­значають місце фахівців у структурі соціальної діяльності та вимо­ги до їх компетентності, інших соціально важливих якостей, систему функцій і типових завдань діяльності, умінь необхідних для їх реалізації;

• освітньо-професійні програми підготовки, що визначають нормативні терміни та нормативні частини змісту навчання за певними напрямами або спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, встановлю­ють вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівців;

• засоби діагностики якості вищої освіти, що визначають стандартизо­вані методики, призначені для кількісного та якісного оцінювання досягну­того особами рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світо­глядних та громадянських якостей.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів склада­ються:

• з переліку спеціалізацій за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра;

• варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик випуск­ників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготов­ки, засобів діагностики якості вищої освіти, що забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями;

• навчальних планів, що визначають графік навчального процесу, пе­релік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчаль­них занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумково­го контролю;

• програм навчальних дисциплін, що містять їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчан­ня та засоби діагностики успішності навчання.

Галузеві стандарти напряму «Менеджмент»

Галузеві стандарти вищої школи містять такі складові:

• освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів;

• освітньо-професійні програми підготовки;

• засоби діагностики якості вищої освіти.

Професійна діяльність спеціаліста за напрямом підготовки “Менеджмент” на первинних посадах полягає у:

• реалізації загальних функцій управління шляхом здійснення переважно евристичних та адміністраторських і частково операторських процедур праці;

• прийнятті тактичних і стратегічних рішень в межах своєї компетенції;

• тактичному (з елементами стратегії) управлінні первинними підрозділами – лінійними (основна діяльність) або функціональними (кадри, комерційний, транспортний, постачання та збут, зберігання, господарське забезпечення), а також самостійними організаціями на всіх стадіях їх життєвого циклу переважно без або з мінімумом апарата управління (заступник, бухгалтерія);

• керівництві підлеглими, компетенція яких не вища за молодших спеціалістів та бакалаврів.

 Сферою і об’єктами діяльності випускників за напрямом підготовки “Менеджмент” є: керівництво лінійними і функціональними підрозділами організацій різних форм власності та організаційно-правових форм, забезпечення організацій матеріально-технічними ресурсами, виконання функцій маркетингу у зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства.

Менеджери здатні організовувати співпрацю із суб’єктами ринкового середовища, забезпечувати захист інтересів в системі корпоративного бізнесу, співпрацювати з державними та громадськими інституціями, які забезпечують захист прав споживачів. Фахівці мають навички визначення співвідношення відповідальності і повноважень працівників, визначення та формування центрів відповідальності з урахуванням галузевих особливостей виробництва та виробничих структур; вміють розробляти ефективну маркетингову політику, забезпечувати рекламну діяльність; створювати умови для трудової самореалізації співробітників, добирати та застосовувати різні ефективні стимули.

Варіативні освітньо-кваліфікаційні характеристики та освітньо-професійні програми всіх рівнів підготовки з професійного спрямування «Менеджмент організацій і адміністрування»

1. Структура програми підготовки бакалавра

Засвоєння освітньо-професійної програми підготовки бакалавра забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти (БВО) та кваліфікації ОКР бакалавра на базі повної загальної середньої освіти або на базі ОКР молодшого спеціаліста за відповідною напряму підготовки спеціальністю зі скороченим терміном навчання. Загальний навчальний час засвоєння програми бакалаврської підготовки складає 164-172 кредити (термін навчання 4 роки). ОПП підготовки бакалавра складається з циклів гуманітарної і соціально-економічної підготовки, природничонаукової підготовки і професійної та практичної підготовки. Нормативна частина змісту ОПП складає не менше 65±5% від загального навчального часу підготовки студентів і визначає універсальну частку підготовки відповідного напряму. Таким чином, вибіркова частина змісту освіти складає 35±5% та містить складову за вибором навчального закладу та складову за вільним вибором студентів (30% вибірковій частини)..

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують диплом бакалавра про здобуття базової вищої освіти за певним напрямом та відповідну кваліфікацію.

2. Структура програми підготовки спеціаліста

Засвоєння освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста забезпечує одночасне отримання повної вищої освіти та кваліфікації за спеціальністю ОКР спеціаліста на базі програми підготовки бакалавра відповідного напряму.

Загальний навчальний час засвоєння програми ОКР спеціаліста з терміном навчання 1,5 року складає 62 кредити, у тому числі теоретичне навчання – 41 кредит (не менш як 4 кредити за вільним вибором студентів), практика та дипломне проектування – 21 кредит. Загальний навчальний час засвоєння програми ОКР спеціаліста з терміном навчання 1 рік складає 40 кредитів. У разі захисту дипломної роботи на теоретичне навчання відводиться 21 кредит та 19 кредитів – на виконання дипломної роботи. За змістом ОПП спеціаліста передбачає професійно-практичну підготовку. На навчання за спеціалізацією або індивідуальну підготовку на замовлення підприємств та організацій може відводитися 5-7 кредитів за рахунок спеціальних дисциплін. За  дисциплінами циклу вільного вибору студенти можуть отримати додаткову спеціальну (економічну, гуманітарну) підготовку або завершити військову підготовку обсягом 5 кредитів (при терміні навчання 1,5 року).

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують диплом спеціаліста про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та відповідну кваліфікацію.

3. Структура програми підготовки магістра

Особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр”, повинна володіти поглибленими знаннями з обраної спеціальності, уміннями інноваційного характеру, навичками науково-дослідної (творчої) та науково-педагогічної, або управлінської діяльності, набути певний досвід використання одержаних знань і вміти продукувати (створювати) елементи нових знань для вирішення завдань у відповідній сфері професійної діяльності. Загальний навчальний час засвоєння програми ОКР магістра з технічних спеціальностей на базі ОКР “бакалавр” (термін навчання 2 роки) складає 78-80 кредитів, у тому числі теоретичне навчання – 62 кредити (з них не менш як 6 кредитів за вільним вибором студентів); науково-дослідна практика та підготовка магістерської атестаційної роботи – 16-18 кредитів.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують диплом магістра про здобуття повної вищої освіти та кваліфікацію за відповідною спеціальністю.