12. Навести діагностичні методи визначення функцій сечовидільної системи.

Уродинаміка — це вивчення фізіологічних і патологічних факторів, які беруть участь у нагромадженні, транспорті й евакуації сечі. Нижній сечовий тракт складається із сечового міхура й уретри, які повинні розглядатися як функціонально взаємодіючі одиниці. Кожна має подвійну функцію: сечовий міхур — нагромадження і спорожнювання, уретра — контролю і проведення. УЗД органів сечостатевої системи проводиться для оцінки стану матки, маткових труб і яєчників, простати, яєчок і інших органів сечостатевої системи. Найчастіше таке дослідження проводиться при наповненому сечовому міхурі.

Доплерографія судин сечостатевих органів оцінюється кровотік у різних органах. Цим дослідженням можна виявити різні пухлини й ушкодження сечостатевих органів.

Рентгенологічне дослідження можна визначити величину і форму каменю, а також орієнтовно його локалізацію вводять контрастна речовину, завдяки якій на рентгені стають видні нирки і сечоводи

Аналіз секрету простати визначити ступінь і причину запалення простати, призначити правильне лікування. Забір вмісту здійснюється при масажі залози. Дослідження не вимагає спеціальної підготовки, але сама процедура може бути неприємною.

Простатичний специфічний антиген (ПСА)Чоловікам старше 50 років необхідно робити цей аналіз щороку для раннього виявлення таких захворювань як аденома простати, рак простати. Для аналізу беруть кров з вени. Аналіз варто проводити до або не раніше ніж після 6-7 днів після масажу або пальцевого ректального обстеження простати, біопсії і після будь-яких інших механічних впливів на простату.

Пальцеве ректальне дослідження діагностики захворювань прямої кишки, простати й інших сечостатевих органів.

ПЦР-аналіз на інфекції -сучасний метод молекулярної діагностики різних урологічних і гінекологічних захворювань, беруть кров з вени або мазок з піхви чи уретри. Результати аналізу показують наявність в організмі різних вірусів або бактерій.

Цистоскопія-за допомогою цистоскопа (спеціальна тонка трубка з оптичною й освітлювальною системами). Його вводять через сечівник і оглядають внутрішню поверхню сечівника і сечового міхура. Цим методом виявляють пухлини, запальні зміни й інші захворювання. Дослідження проводять після місцевого знеболювання.

13. Охарактеризувати загальні ознаки, що можуть свідчити про порушення ендокринної регуляції людини.

Ендокри́нна систе́ма — сукупність органів, частин органів та окремих клітин, які секретують у кров і лімфу гормони. Ендокринна система разом з нервовою системою регулює і координує: репродукцію, обмін речовин, ріст, процеси адаптації. Органи, що їх виділяють, дістали назву залоз внутрішньої секреції. Сюди належать гіпофіз, наднирники, щитовидна залоза, паращитовидні залози, підшлункова залоза, яєчники, яєчка.

Будь-яке не виправданезбільшення або зменшення продукції гормону викличе дизбаланс в ендокринній системі, позначиться на метаболізмі і діяльності внутрішніх органів. В разі грубих відхилень у роботі ендокринних залоз виникають хвороби, які називаються ендокринопатіями.

Розрізняють три варіанти порушень ендокринних функцій:     Гіперфункція ендокринних залоз, Гіпофункція ендокринних залоз, Дисфункція ендокринних залоз. Гормоноутворення – багатоетапний процес, у ньому задіяно багато ферментів. Спадковий або набутий дефіцит кожного із них може блокувати синтез одного гормону і водночас спрямувати процес в бік надмірного утворення іншого гормону. Причини ендокринних розладів поділити на дві групи - спадкові і набуті. Спадкові причини - це генні і хромосомні мутації, а набуті - численні зовнішні впливи, що прямо пошкоджують залозу або реалізують її спадкову схильність до пошкодження: пухлина; некроз; запалення;інтоксикація; крововилив; тромбоз; радіація; дефіцит йоду; бактеріальні і вірусні інфекції; психічна травма. У випадках недостатності функції залоз внутрішньої секреції призначають замісну або стимулюючу гормональну терапію