6. Виберіть серед держав ту, що утворилася у 1449 р. І зазначте, яку політику щодо українських земель проводили її правителі у xVст., коли ця держава припинила своє існування.

Це Кримське ханство. Після монголо-татарської навали чорноморські орди поступово освоюють степову частину Криму та причорноморські степи. Віддаленість від політичного центру Золотої Орди зумовила поступове усамостійнення кримських і причорноморських орд. Їхні керівники – еміри – все частіше здійснювали власну політику, не погоджуючи її з ханом. Поштовхом до більшої самостійності стали міжусобиці і розпад Золотої орди. Одному з емірів – Хаджі-Гірею – вдалося покласти початок самостійності Кримської держави. Спираючись на допомогу литовського князя, він у 1449р. домігся незалежності своєї держави. Союзу з Литвою спочатку дотримувався і його син Менглі-Гірей І (1466-1514). У 70-х роках ХУ ст. татари здійснюють нові набіги на укр. Землі. 1482р. хан дощенту спалив Київ. Пограбовані у Софіївському соборі золоту чашу і таріль відправив у подарунок московському Великому князю Івану ІІІ. З часу утворення Кримського ханства і до кінця ХУ ст. На укр.. землі було вчинено не менше 41 нападу, в тому числі 31- на Поділля, 9- на Руське воєводство(Галичина), 7- на Волинь, 4- на Київщину, 2- на Белзьке воєводство. Внаслідок цих нападів, окремі з яких носили характер великих військових походів, було частково або повністю спустошено окремі міста та регіони, захоплено у полон 220 тис. осіб.

В 1774р. після ще одної поразки (перед цим Туреччина програла русько-турецьку війну), нанесеної їй російською армією, Туреччина відступилася від Криму. Кримське ханство залишалось формально незалежним, але насправді попало під протекторат Російської імперії, а вже у маніфесті 1783 року Катерина ІІ заявила про приєднання його до імперії.

7. Політична діяльність кого з Великих князів литовських сприяла відродженню великих удільних князівств в Україні у XV ст. Вкажіть роки правління цих литовських князів, назви удільних князівств і чіткі хронологічні межі їх існування.

Після включення українських земель до складу Великого князівства Литовського Ольґерд(1345—1377) відновив удільний устрій (70-90 р. IX ст.). Але, як правило, на чолі князівств стояли представники литовських династій Ґедиміновичів і Ольґердовичів. Так, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське князівства, Переяславщину і чотири уділи на Поділлі Ольґерд роздав синам і племінникам. На чолі Київського князівства став Володимир Ольґердович, на Поділлі — Юрій Коріятович, на Новгород-Сіверщині — Дмитро Корибут тощо. Удільні князівства перебували у васальній залежності від великого князя й зобов’язувалися «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби виставляти своє військо.

Але вже скоро для удільних князів стає обтяжливою влада великого князя, і вони починають проявляти ознаки самостійного життя. Такі прагнення особливо відбилися по смерті Ольґерда під час боротьби за литовський великокняжий престол.