8. Зазначте причини та наслідки сталінських репресій в Україні у 20 - 30-х рр. Хх ст.

-Знищення будь-якої, навіть потенційної опозиції;

-Придушення національно-визвольного руху;

-Знищення старої «партійної гвардії», усіх, хто міг пролити світло на минуле Й. Сталіна;

-Переслідування і знищення всіх представників колиш¬ніх політичних партій, заможних верст населення;

-Зняття соціальної напруги в суспільстві, знищення «стрілочників» — представників бюрократичного і партійного апарату, на яких перекладали відповідальність за прорахунки Сталіна та його оточення.

Наслідки сталінських репресій в СРСР:

- Зміцнення особистої влади. Усунення можливих претендентів на владу;

- Насаджування атмосфери страху. Створення образу ворога;

- Різке послаблення потенціалу спеціалістів у всіх галузях знань і практичної діяльності;

- Підрив обороноздатності країни;

- Знищення національної еліти;

- Падіння у 3 рази темпів промислового розвитку.

Отже, 30-ті роки увійшли до історії нашої держави як дуже складні і драматичні. Соціально-економічні і політичні перетворення, що здійснювалися протягом цього часу в Україні (утворення СРСР у 1922 р., прийняття нового тексту Конституції УСРР 1937 р.) були направлені на встановлення тоталітарного режиму, зміцнення адміністративних методів керування.

9. Яким чином сталінська модернізація зумовила Голодомор 1932-1933 рр? Чому його називають геноцидом українців?

Голод 32-33 років –історична трагедія українського народу. Головна причина голоду – аграрна політика, яку проводила ВКП(б). В результаті суцільної колективізації відбулося різке падіння сільськогосподарського виробництва. Селян-одноосібників не залишилося, колгоспи працювали погано: багато селян виїхали із сіл у пошуках кращої долі. У ході хлібозаготівель 1930 року колгоспи і селяне-одноосібники здали 477 млн. пудів хліба – рекорд за всі роки радянської влади. Однак вже у 1931 року об’єм хлібозаготівель знизився, в 1932 Україна не змогла виконати план по хлібозаготівлям. У сільському господарстві не вистачало кваліфікованих фахівців, а там, де такі фахівці були, вони виконували партійні і державні директиви з питань сільського господарства. У серпні 1932 р. були прийняті постанови, згідно з якими крадіжка колгоспного, державного, кооперативного майна каралася розстрілом, а незаконний продаж – ув’язненням у таборі від 5 до 10 років без права амністії. За таких умов колгоспи дуже швидко прийшли до господарської катастрофи. Виправити ситуацію, що склалася, керівництво країни вирішило за допомогою репресій. У грудні 1932 р. ЦК ВКП(б) скасувало постанову ЦК КП(б)У від 18 жовтня, тому що вище керівництво вважало її занадто «м’якою», особливо щодо вилучення посівного зерна. У січні 1932 р. був знятий з посади Харківського обкому КП(б)У Р. Терехов, який насмілився докласти Сталіну про голод в Україні. Вже в січні 1933 р. становище в голодуючих областях стало катастрофічним, і держава була змушена почати надання допомоги голодуючим. Були створені пункти харчування для голодуючих дітей, залишалося заготовлене зерно для харчування, але лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць до початку літа. Справжні масштаби голоду керівництво СРСР і України приховало.

Міжнародна наукова конференція дійшла висновку, що кількість померлих від голоду складає 9 млн. чоловік. Результати перепису населення показали зменшення кількості населення на 15 млн. чоловік. Результати перепису населення було знищено, а учасників перепису – репресовано. Такими були наслідки господарювання комуністів в Україні на початку 30-х років. Саме тому голод 32-33 рр. називають геноцидом українців.

Відповіді до теми № 7 « Україна в роки Другої світової війни».

1. Випишіть діячів, що були провідниками ОУН, зазначте, яку роль вони відіграли в появі та існуванні організації і на які сили орієнтувались у боротьбі за незалежну Україну: Микола Міхновський, Євген Коновалець, Євген Петрушевич, Дмитро Вітовський, Андрій Мельник, Роман Шухевич, Степан Бандера, Августин Волошин.

Євген Коновалець (2 лютого 1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано К. У кін. 1920-x - на поч. 30-х рр. К., організаційно зміцнивши УВО і ОУН, встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій в Франції, Бельгії, Канаді. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді.)

Андрій Мельник (Очолив ОУН полковник у часи державного будівництва Карпатської України. ОУН стала промотором боротьби за неї, працюючи з політичними силами, щоб парламентськими засобами здобути самостійність Карпатської України. І цей шлях виявився правильним. Демократично обраний Сойм проголосив незалежність держави, ствердивши своїм рішенням, що Карпатська Україна вважає себе частиною Соборної України. ОУН взяла на себе відповідальність за оборону краю і в лавах війська — Карпатської Січі — боролася з угорськими окупантами.)

Роман Шухевич (1929 р. вступає до ОУН як один з перших її членів. В 1938-1939 рр. бере активну участь в організуванні збройної сили молодої української держави на Закарпатській Україні - в організуванні "Карпатської Січі" та в керівництві нею.

В 1939-1940 рр. працює у Проводі ОУН на пості референта зв'язку з українськими Землями в СССР. В 1940-1941 р. входить до складу Революційного Проводу ОУН. Весною 1941 р. бере участь в II Великому Зборі ОУН. Після II Збору стає на пост крайового провідника ОУН на західних окраїнах українських земель поза межами СССР, в т.зв. генерал-губернаторстві. Впродовж усього цього часу постійно працює теж у Головному Військовому Штабі ОУН як його член та викладає різні військові дисципліни на таємних курсах кадрів ОУН.)

Степан Бандера (На початку 1933 року 24-річний Степан Бандера став Крайовим Провідником ОУН.

За активну боротьбу проти польських поневолювачів окупанти засудили Степана Бандеру на кару смерті, замінену довічним ув'язненням, з якого він вийшов з розвалом Польщі у 1939 році і одразу ж включився в революційну боротьбу. У квітні 1941 року на Другому Великому Зборі ОУН був обраний Головою Проводу революційної ОУН. )