12. Неокласична концепція сутності та природи акціонерного капіталу

XX ст. було позначене створенням великої кількості акціонерних товариств. Це знайшло своє відображення в працях вчених-неокласиків, які багато працювали над проблемою акціонерного капіталу. Зокрема Альфред Маршалл — засновник неокласичної школи, видатний вчений XIX—XX ст., у праці "Принципи економічної науки" при розкритті поняття "акціонерний капітал" наголошував на різних підходах до його визначення.

Маршалл стверджує, що ризик, пов'язаний з діяльністю акціонерної компанії, лежить на акціонерах, хоча вони й не беруть участі в управлінні компанією. Як і Дж.Ст. Мілль, Маршал писав про управлінців, які володіють незначною часткою акцій або і зовсім ними не володіють. "Якщо у них є талант і порядність, вони принесуть підприємству успіх, але дуже часто вони не мають ніякого уявлення про галузь, в якій працюють. Акціонерні компанії відрізняються великою гнучкістю та можливостями до безмежного розширення, коли сфера їх діяльності дозволяв це, причому вони захоплюють позиції за всіма напрямками. Але у них є також один великий недолік, який полягає у відсутності належних знань про конкретну діяльність фірми у акціонерів, які беруть на себе головний ризик". Маршалл стверджує, що ризик на себе беруть переважно менеджери і власники найбільшої частки акцій. Дрібні акціонери також ризикують, проте невеликими сумами. Могутність акціонерних компаній часто дає їм змогу встановлювати монополію в певних галузях економіки.

Сучасний неокласичний напрям представлений в окремих працях Поля Самуельсона. У своїй книзі "Економіка" він також розглядає корпорації та функціонування в них акціонерного капіталу. Вчений розкриває причини розширення масштабів фірми. За його словами, чим більшою і могутнішою стає фірма, тим більше їй потрібно капіталу, а власний капітал підприємця дуже скоро перестав існувати у формі готівки і перетворюється на товари чи на обладнання для контор. Але постійно зростаючі масштаби виробництва потребують залучення нового капіталу інших суб'єктів господарювання. Водночас вони будуть приєднані також і до прибутку, і до збитків об'єднаного підприємства. Поль Самуельсон розглядає і недоліки акціонерних товариств. Він вважає, що їх учасники несуть відповідальність у разі краху товариства і ризикують своїми частками капіталу. Акціонерне товариство не зможе розширювати свій масштаб за рахунок нових надходжень капіталу, якщо його справи йдуть не дуже добре, тому що жодна людина не захоче ризикувати своїм капіталом, вкладаючи його в сумнівне товариство. Проте ці перешкоди все ж можна подолати.

Наголошуючи на тому, що корпорації стали прекрасним механізмом для отримання великих капіталів, вчений однак наголошує і на їх недоліках. Акціонерне товариство, виступає як юридична особа, тому кожен його член обмежений у можливості представляти інших власників капіталу. Корпорації можуть існувати досить довго на відміну від приватних підприємств, незалежно від зміни акціонерів чи їх кількості. Вони є більш стійкими до зовнішніх впливів, тобто жодна група акціонерів не може змусити інших акціонерів перепродати або зберегти свій пакет акцій. Для вирішення питань про подальшу діяльність не обов'язковою є одностайність, як у інших форм товариств, тут досить більшості голосів для нормального продовження роботи. Часто через необхідність узгодженого рішення процес праці може загальмуватись. Оскільки кількість акціонерів може бути дуже великою, вони не можуть голосувати всі разом, тому обираються 12 представників, які й приймають рішення від імені решти. Проте проблема голосування та дотримання прав акціонерів є досить складною для акціонерних товариств, особливо, якщо акціонерів дуже багато.