44. Довірчі товариства як організаційна форма фінансового посередництва

Довірче товариство являє собою фірму, яка здійснює представ­ницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителя­ми майна щодо реалізації їх прав власників. Тому довірче товари­ство є досить специфічною ланкою в системі корпоративного управ­ління, де здійснюється передавання функцій управління від власни­ка до професійного управляючого, який, на думку власника, більш ефективно здійснить функції розпорядження його майном. Певні функції власника корпоративних прав у цьому разі переходять від довірителя до довірчого товариства. При цьому довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники — довірені особи, які особисто виконують свої обов’язки перед довірителями май­на. Довірителями виступають окремі громадяни і юридичні особи.

Засновниками довірчого товари­ства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Що стосується інвестування, то така організаційна форма фінан­сових посередників, як довірче товариство, має значні переваги над інвестиційними фондами, оскільки не існує обмежень відносно ча­сток власного капіталу при інвестуванні. Крім того, така форма посередництва є досить привабливою і для інвестора, особливо дрібного, тому що він при вкладенні в довірче товариство не втра­чає повністю контролю над своїми коштами і може спрямовувати їх за цільовим призначенням. Щодо функцій корпоративного управ­ління, які здійснює довірче товариство, то вони зводяться в основно­му до таких базових напрямів.

Насамперед для юридичних осіб довірче товариство здійснює такі послуги: розпорядження майном, управління голосуючими акція­ми, агентські послуги. Для окремих громадян довірче товариство може здійснювати управління їх майном і корпоративними права­ми. Щодо майна громадян, то довірче товариство здійснює функції збереження та представницькі послуги. Довірені особи зобов’язані діяти в інтересах довірителів — власників майна, хоча більш конк­ретних приписів щодо цього положення немає. Практика показала, що надзвичайно складно довести діяльність довірчих осіб, якщо вона здійснювалась не в інтересах довірителів.

45. Основні чинники впливу на систему управління в акціонерних товариствах.

Загальна характеристика регулятивних корпоративних систем деякими фахівцями вбачається в існуванні кількох груп чинників, що впливають на управління. До них відносять тип власності у певному національному середовищі, специфіку законодавства і нор- мотворчості, схильність суспільства до прямого тиску на корпо­рації, структуру директорських рад. Дієвість і ефективність систе­ми корпоративного управління визначається як результат поєднан­ня цих чинників. Більш конкретно система корпоративного регу­лювання розглядається через урахування відповідей на такі пи­тання: як широко сягає регуляція, який її обсяг? наскільки вона сувора? які джерела регулятивних актів? які механізми їхнього запровадження?

Відповіді на ці запитання можуть бути надзвичайно широкими й об’ємними, кожна з них потребує значної роботи. Тому такий підхід вимагає певної конкретизації стосовно безпосереднього управління акціонерними товариствами. Поряд з робочими групами Міжнарод­ної фінансової корпорації, яка грунтовно займається проблемами корпоративного управління, існують окремі організації і групи фахівців, які виділяють також кілька конкретних показників, що дає змогу більш чітко з’ясувати стан корпоративного управління в тій чи іншій країні. Наприклад, компанія “Девіс Глобал Адвайзерс” (ДГА) з 1996 р. проводила порівняльне дослідження політики керів­них центрів корпорацій у п’яти країнах — Франції, Німеччині, Японії, Сполученому Королівстві Великої Британії та Сполучених Штатах Америки. У звіті ДГА використала п’ять випереджаючих індика­торів корпоративного управління: наявність національних управ­лінських кодексів для правлінь корпорацій, участь незалежних ди­ректорів у роботі рад директорів, тенденція до розподілу обов’язків голови ради директорів та головного адміністратора між двома різни­ми людьми, наявність основних комісій при раді директорів, рівень оприлюднення інформації про прибутки керівників корпорацій.

Такі підходи є спільними для багатьох систем корпоративного управління, тому вони застосовуються й у практиці корпоративних відносин в Україні.