5. 33. Антимонопольне регулювання в корпоративному секторі

Антимонопольну політику проводять Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна, органи державної і місцевої влади і, безпосередньо, Антимонопольний комітет України.

Мета Антимонопольного комітету — недопущення монополізації ринків, розробка відповідних приписів і контроль. Антимонопольному комітету надані досить широкі права, оскільки створення, злиття, приєднання, ліквідація суб'єктів господарювання та інше провадиться тільки за його згодою або його органів.

Основними способами антимонопольного регулювання в Україні є:

• встановлення цін і тарифів: відпускних цін на продукцію підприємства-виробника; граничних рівнів цін; постачальницько-збутових надбавок; торгових націнок (наприклад, на товари першої необхідності з метою соціального захисту споживачів);

• встановлення граничних нормативів рентабельності;

• декларування зміни цін;

• затвердження стандартів і показників якості товарів;

• регулювання обсягу виробництва і ринку;

• встановлення державного замовлення та державного контракту;

• розподіл ринків (постачальників, споживачів);

• тарифне регулювання імпорту-експорту товарів.

Особливості щодо антимонопольного регулювання мають установчі документи, на основі яких створюються господарські товариства. Насамперед зміни, пов'язані зі зміною предмета і цілей діяльності, порядку розподілу прибутків і збитків, складу та компетенції органу управління, порядку прийняття органом управління рішень, або інші зміни, що посилюють узгодженість дій на ринку засновників (учасників) господарського товариства чи об'єднання підприємств, слід погоджувати з Антимонопольним комітетом або його органами.

34. Нормативна база функціонування державного корпоративного сектору

Управління державним корпоративним сектором в Україні включає в себе три основні напрямки:

1. Створення загальної нормативно-правової бази функціонування економіки.

2. Пряме управління державними підприємствами.

3.Управління певною державною частиною в статутному капіталі господарських товариств (корпоративні права держави).

Перший напрямок полягає в розробленні законів і підзаконних актів економічного спрямування, оскільки всі підприємства, в тому числі і корпоративного типу, здійснюють діяльність у цьому нормативно-економічному полі.

Другий напрямок застосовується у тих випадках, коли держава є єдиним власником акціонерного товариства і керує його діяльністю через менеджмент підприємства.

Третій напрямок державного управління впливає на діяльність товариства відповідно до наявності державного пакета корпоративних цінних паперів.

Заходи, що належать до першого напрямку, здійснюються органами центральної державної влади, які мають право приймати рішення, що мають законодавчу силу. Заходи в рамках другого та третього напрямків впроваджуються органами виконавчої влади.

Об'єктами управління державної власності є:

- майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

- майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям;

- майно, яке передане державним господарським об'єднанням;

- корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій (корпоративні права держави);

- державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами;

- державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

- державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

- державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

- безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.