15. Проблеми акціонерного капіталу у працях українських вчених 20-21 століття

Акціонерний капітал — ресурси акціонерного товариства (компанії), утворені шляхом об'єднання кількох або багатьох індивідуальних капіталів, розширення масштабів акціонерної компанії завдяки капіталізації частини прибутку, а також залучення певних коштів вкладників через механізм продажу акцій та облігацій, що базується на привласненні чужої праці.

Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний і позичений.

Власний акціонерний капітал формується із коштів, отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, сформованого внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Він може збільшуватись і завдяки подальшому випуску акцій та облігацій.

Позичений акціонерний капітал формується за рахунок банківського кредиту і коштів, отриманих від випуску облігацій. Наприкінці 1999 — на початку 2000 років обсяг капіталізації акціонерних компаній у США становив понад 19 трлн дол. або 180 %ВВП, у 1925 — 75 % ВВП, а наприкінці 60-х років — 100 % ВВП; ринкова капіталізація компаній високих технологій перевищила 2,7 трлн дол.

Фактичним власником акціонерного капіталу є вузьке коло осіб або фінансових інститутів (комерційних банків, страхових компаній тощо), які володіють контрольним пакетом акцій. З його допомогою встановлюється контроль гігантських монополій над значними капіталами чужих компаній та власністю дрібних акціонерів у формі акцій.

Вищим органом управління акціонерної компанії є загальні збори акціонерів, які проводяться не менше одного разу на рік. З числа директорів компанії призначається президент. У перерві між загальними зборами акціонерів і засіданнями ради директорів управління акціонерною компанією здійснює правління, яке затверджує рада директорів. Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., у 2002 р. одній з них (Ост-Індській) виповнилося 400 років.

Масово акціонерні компанії почали створюватися в останній третині XIX ст. Так, у Німеччині наприкінці 70-х років було до 460 акціонерних компаній, а на початку XX ст. — майже 2,5 тис. Нині у розвинутих країнах більшість великих, середніх і частина малих підприємств існують у формі акціонерних товариств, що сприяє формуванню цілісності економічної системи. Акціонерна компанія як організаційна форма також широко застосовується для утворення транснаціональних корпорацій з метою подальшої їх експансії. Акціонерні компанії поділяють на два основні типи:

— відкриті, акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими. У деяких країнах (наприклад, США) їх називають публічними;

— закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Акціонерами можуть бути від 300 осіб (закриті товариства) до 60 тис. (середня кількість акціонерів компанії у США), та до 4 млн у найбільших публічних акціонерних компаніях.

Кількість акціонерів у розвинутих країнах постійно зростає (за винятком періоду економічних криз). Так, у США у 1929 р. їх налічувалося 1 млн, в 1979 р. — понад 30 млн, а у 2000 р. — майже 55 % населення країни були учасниками фондового ринку. В США, Великобританії, Нідерландах, а в другій половині 90-х років XX ст. і в Швейцарії економічним стимулом щодо придбання акцій для частини акціонерів були вищі дивіденди порівняно з відсотками на банківські вклади, а для іншої частини — накопичення власності. Так, на початку XXI ст. у західних країнах сім'ї накопичили в акціях багатство вартістю до 25 трлн дол., а у США їм належало майже 40 % вартості корпорацій. Водночас під час економічної кризи дрібні акціонери можуть втратити всі заощадження. В 2001 р. обсяг акціонерного капіталу на душу населення становив майже 57 тис. дол., в Японії — 32 тис. дол. В Бельгії, Швеції та Фінляндії поширена модель акціонерного капіталізму, за якої основним джерелом розширення масштабів економічної діяльності корпорації є фонд — тобто процес капіталізації, а також кредити банків та інших фінансових інститутів.

В Україні у 2002 р. налічувалося 12,1 тис. відкритих та 22,2 тис. закритих акціонерних товариств. Незважаючи на велику кількість корпоратизованих державних підприємств, пріоритетність трудової колективної власності в Українській Конституції не закріплена. Відбулося лише формальне перетворення державної власності на засоби виробництва на власність трудових колективів, які стали власниками і результатів своєї праці. Однак через механізм оподаткування держава вилучає до 80 % створеного доходу, а в окремі роки — навіть частину амортизаційних відрахувань. Трудові колективи практично позбавлені можливості збільшувати обсяги інвестицій у виробництво, оскільки вони повинні викуповувати свої підприємства, а заощадження населення держава не повертає. Крім того, власність зосереджується в руках олігархічних груп. Так, лише у 2002 р. кількість власників великих пакетів акцій (які перевищують 10 %) збільшилася на 8,4 %. Тому відчуженість найманих працівників від власності (на засоби виробництва і виготовлений продукт) посилюється, відбувається зростаюча пролетаризація суспільства, а основна маса населення перетворюється на номінальних власників сурогатів цінних паперів