25.Україна і міжнародні економічні організації.

Україна є членом 50 організацій, зокрема універсальних організацій.

Україна є членом:

• МВФ(1992)

• МБРР

• МТП

• МОП(1954)

Найважливішим фактором, що сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків України, є членство України в міжнародних економічних організаціях. Це, насамперед, її членство в Міжнародному валютному фонді (МВФ) та в організаціях, що входять до Групи Світового банку: Міжнародному банку реконструкції і розвитку МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР), Багатосторонньому агентстві з гарантій інвестицій (БАГІ) і Міжнародному центрі із врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС). МВФ і Всесвітній банк — юридично самостійні організації. Всесвітній банк покликаний сприяти економічному росту в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою і з цією метою здійснює допомогу шляхом довгострокового фінансування проектів і програм розвитку. МВФ покликаний забезпечувати в цілому баланс міжнародної валютної системи, включаючи надання допомоги країнам-членам шляхом короткострокового кредитування.

Органи, які займаються ЗЕД:

1. ВРУ – приймає закони, які визначають структуру органів державного регулювання ЗЕД; затверджує митні тарифи

2. КМУ – координує ЗЕД, видає ліцензії, веде різні переговори.

3. НБУ – формує золотовалютний резерв, підтримує курс валют експортно-імпортних операцій

4. ДУМКУ – державне управління митного контролю України

5. ТПП- Торгова промислова палата

Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи 14 липня 1992 року. Представники нашої держави беруть участь у роботі основних і спеціальних комітетів РЄ, зокрема з прав людини, з питань соціальної безпеки, міграції, культурної спадщини, засобів масової інформації. Експерти України працювали укомітеті з правових проблем біженців та осіб без громадянства, проблем множинного громадянства, прав національних меншин та їхніх мовних прав.

Україна використовує позики міжнародних фінансових організацій — МВФ, СБ, МБРР, ЄБРР та кредити окремих держав і їх угруповань.

Розширюється співробітництво між Україною та ЄБРР. Центральне місце серед кредитів цієї організації належить позикам на розвиток приватних малих і середніх підприємств.

• 1)Обєднання гуам (Грузія,Україна,Азейбарджан,Молдова). Створено в 1994(тоді це було не інтеграційне обєднання) гуам-це зона вільної торгівлі(3 квітня 2005)

• 2)Україна і Організація Чорноморського економічного співробітництво. 25 червня 1992р (входить 12 держав). Україна, Греція, Молдова, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія, Росія, Вірменія підписали Стамбульську Деклацію про Чорноморське економічне співробітництво (ОЧЕС).

• ОЧЕС створено з метою налагодження багатостороннього співробітництва країн, що прилягають до Чорноморського басейн, у галузі транспорту, охорони здоров’я, телекомунікацій, науки, техніки, інформації, туризму, економіки, торгівлі, екології. У рамках ЧЕС розроблено программу співпраці у гірничовидобувній, вугільній, хімічній, електрохімічній та електронній промисловостях, а також у будівництві.Задачі: охорона ресурсів чорного моря, створення Чорном. платіжного союзу, співпраця в сфері бізнесу!

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

1.Міжнародна торгівля. Її зміст, етапи розвитку та динаміка в сучасних умовах.

міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля (ЗТ) — це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг.

У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю, яка до того ж є складною соціально-економіч­ною категорією. Її можна розглядати з двох позицій — операційної та державно-політичної.

З операційної точки зору міжнародна торгівля — це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб’єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, ліцензій, ноу-хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо.

Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

ІІ — друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914 р.);

ІІІ — період між двома світовими війнами (1914—1939 рр.);

ІV — повоєнний (50—60-ті роки);

V — сучасний (з початку 70-х років).

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

I Етап. Характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі середовищні чинники:

• залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообмін" прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою).

• революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25%.

IІ Етап. Характеризується такими основними середовищними чинниками:

• науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);

• подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 p.; завершення будівництва Панамського каналу, що з'єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.

Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.

III Етап. Деякі фахівці називають "мертвим", або "чорним" періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914- 1939рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920-1921 pp. та 1929-1933 pp., початком формування двох світових систем господарства.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

• довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;

• значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст обсягів виробництва індустріальне розвинутих країн становив приблизно 2%, що вдвічі менше, ніж у 1889- 1913 pp.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 рази меншим, ніж у 1913 p.);

• незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60% світового експорту);

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості Державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків.

IV етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву "золотого" - саме в цей період було досягнуто 7% щорічного приросту світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких середовищних чинників:

1. посилення двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об'єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина;

2. розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за ЗО повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;

3. початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань:

• Рада економічної взаємодопомоги - міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947р.;

• Бенілюкс - економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.;

• Європейська Асоціація вільної торгівлі - торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 p.;

• Європейська економічна спільнота (ЄЕС) - державне об'єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах).

V етап. Сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:

• конкуренції двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);

• глобалізації світової економіки (з початку 90-х років).

• Сучасні тенденції МТ:

• постійне зростання МТ

• постійні географічні зрушення(за рахунок НІК)

• переваги промислово розвинутих країн, як в експорті, так і в імпорті(США, Зх.Європа, Японія – 60%, Велика 7ка – 50%)

• поширюється торгівля інтеграційних угруповань, особливо внутрішньо регіональна

• значні позиції ТНК(2/3 світової торгівлі, в тому числі 1/3 між собою)

• постійні коливання цін

• зростання ринку послуг

• зростає ринок продукції індустріальних розваг(кіно, музика…)

• зростає ринок зброї

• активне регулювання процесів МТ

2.Концептуальні основи теорії міжнародної торгівлі Адама Сміта.

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт (1723—1790).

Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, А.Сміт пропонував враховувати природні та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої кваліфікації

робочої сили.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А. Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця; 2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів; 3)всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами; 4) витрати виробництва — постійні, а їх зниження збільшує попит на товар; 5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю; 7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.

Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів

3.Принципи, що покладено в основу теорії порівняльних переваг Давида Рікардо.

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат.

 Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Переваги теорії порівняльних переваг:

1) Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках. 2) Довела

існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3) Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона: 1) Не враховує транспортних витрат. 2) Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу. 3) Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці. 4) Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва. 5) Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується

закон витрат, що зростають. 6) Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.