4. Валютний курс як економічна категорія та його види.

Валютний курс –це ціну однієї валюти,виражена в іншій.

Валютний курс необхідний для:

- обміну валютами під час торгівлі товарами, послугами, у процесі руху капіталів та кредитів;

- порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

- періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків

На валютний курс впливають такі фактори, як зміна обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.

У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі (гнучкі).

Курс валюти:

• Фіксований – чітко затверджений курс,який залежить від золотого вмісту. (країни із закритою економікою);

• Плаваючий –для країн з відкрито. економікою:

  1. стихійно плаваючий- змінюється в залежності від попиту і пропозиції

  2. регульовано плаваючий- Центральний банк може регулювати.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу.

Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило курси національних валют, у тому числі і української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долару США.

Одним з найбільш важливих понять, використовуваних на валютному ринку, є поняття реального і номінального валютного курсу.

Реальний валютний курс можна визначити як відношення цін товарів двох країн, узятих у відповідній валюті.

Номінальний валютний курс показує обмінний курс валют, що діє в даний момент часу на валютному ринку країни.

Валютний курс, що підтримує постійний паритет купівельної сили — це такий номінальний валютний курс, при якому реальний валютний курс незмінний.

5.Розкрийте поняття теоретичного розрахункового валютного курсу.

Є кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото. Визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в певній валюті, паралель¬но визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю. Наприклад, на певну дату на Нью-Йоркській біржі ціна унції золота дорівнювала 400 дол. США (бе­реться за умовну одиницю), 600 марок ФРН, 2000 французьких фран­ків, 700 фунтів стерлінгів (Велика Британія), 50 000 єн. Якщо необ­хідно визначити курс долара, то одержимо: 1 долар =1,5 (600/400) марки; 5,0 (2000/400) франка; 1,75 (700/400) фунта стерлінгів;

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого споживчого кошика). При цьому методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, виражени¬ми у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умов¬ну одиницю).

Поряд з ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат в країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці.

Отже, можна зробити висновок, що валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

• інтернаціоналізації грошових відносин;

• зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

• зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

• перерозподілу національного продукту між країнами.

6.Вільний ринковий валютний курс та механізм його встановлення.

Валютний курс - це ціну однієї валюти,виражена в іншій.

Вільно плаваючий курс — це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетар­ної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіж­ного балансу.

7.Державне регулювання валютного курсу: валютна політика, офіційний та регульований валютний курс.

Державне регулювання валютного курсу направлено на усунення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин та на досягнення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного балансу, зниженню росту безробіття та інфляції в країні. Воно здійснюється за допомогою валютної політики - комплексу заходів у сфері міжнародних валютних відносин, реалізуємих у відповідності до поточних та стратегічним цілям країни.

До мір державного впливу на величину валютного курсу відносять:

χ Валютні інтервенції;

χ Дисконтна політика;

χ Протекціоністські заходи.

Девальвація

Ревальвація

Валютні інтервенції - оперції центральних банків на валютних ринках по купівлі-продажу національної гошової одиниці проти ведучих іноземних валют.

Метою валютних інтервенцій є зміна рівня відповідного валютного курсу, баланса активів та пасивів по різним валютам або очікувань учасників валютного ринку. Для того, щоб підпищити курс національної валюти, центральний банк повинен продавати іноземні валюти, скуповуючи національну. Тим самим зменшується попит на іноземну валюту, тим самим підвищується курс національної валюти. І навпаки.

Дисконтна політика - це зміна центральним банком облікової ставки, в тому числі з метою регулювання величини валютного курсу шляхом впливу на вартість кредиту на внутрішньому ринку і тим самим на міжнародний рух капіталу.

Протекціоністські заходи - це заходи, напралені на захист власної економіки, в даному випадку національної валюти. До них відносять, в першу чергу, валютні обмеження - законодавча та адміністартивна заборона або регламентація операцій резидентів та нерезидентів з валютою або іншими валютними цінностями. Видами валютних обмежень є:

 Валютна блокада;

 Заборона вільного купівлі-продажу іноземної валюти;

 Регулювання міжнародних платежів, руху капіталів, репатриації прибутку, руху золота та цінних паперів;

 Концентрація в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.

Держава часто маніпулює величиною валютного курсу з метою змінити умови зовнішньої торгівлі країни, використовуючи такі методи валютного регулювання, як девальвація та ревальвація.

8.Поняття, форми та емісійний механізм світових грошей.

Гроші — це специфічний товар, який може обмінюватися на інші товари,тобто є загальним еквівалентом вартості всіх інших товарів

Незалежно від того, який вигляд мають гроші, вони виконують три основні функції:

- засіб обігу;

- міра вартості;

- засіб зберігання.

Світові гроші – це валюта ,яка розраховується в міжнародних розрахунках.

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами

Появу світових грошей викликали зовнішньо-торгівельні зв'язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний Як загальне втілення суспільного багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої в грошовій формі. При золотому стандарті світовими грошима виступало золото, як засіб регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному долар США та британський фунт стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою використовувались міжнародні валютні договори та валютні кліринги. Для створення міжнародної лічильної грошової одиниці з метою вирішення проблеми міжнародної ліквідності Міжнародний валютний фонд ввів нові резервні і платіжні засоби — спеціальні права запозичення (СДР — Special Drawing Rights(SDR)). СДР призначені для регулювання сальдо платіжного балансу країн-членів МВФ, поповнення офіційних резервів та розрахунків, а також порівняння національних валют.

Світова валютна система базується на різних формах грошей, які обслуговують міжнародні відносини. Функціональні форми світових грошей пройшли шлях від товарних(металевих) до кредитних.

Товарні гроші — це різновид грошей, які є товаром (наприклад худоба, зерно, ракушки, хутра). Тобто предмети, які можна безпосередньо використовувати, проте одночасно, вони виступають і як еквівалент вартості інших товарів. Купівельна спроможність товарних грошей ґрунтується на вартості, властивій конкретному товару, який виступає в ролі грошей.

Металеві гроші спочатку з'явилися як шматки металу різної форми та ваги, з часом вони трансформувались у форму монет. Монета грошовий знак, виготовлений з металу (золота, срібла, міді або сплавів) встановлених законом ваги і форми, що використовується як засіб грошового обігу та платежу.

Паперові гроші — це гроші, що не мають самостійної вартості, або ця вартість не співрозмірна з номіналом. Вони випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законним платіжним засобом на всій території.

Кредитні гроші —це боргові зобовязання,які виникли на основі кредитних відносин.Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

9.Долар США та тенденції його використання як міжнародного платіжного засобу

6 липня 1785 долар став національною валютою США . Долар Сполучених Штатів Америки - грошова одиниця США , одна з основних резервних валют світу ( 1 долар = 100 центів). Є борговим зобов'язанням ФРС США ( Федеральна Резервна Система), підзвітної Конгресу США відповідно до чинного "Закону про Федеральний резерв ".               Долар США також є світовою резервною валютою. Рішеннями конференції в Бреттон- Вудсі ( США , 1944 рік ) поряд з фунтом стерлінгів як міжнародної платіжної та резервної валюти став використовуватися долар США, який зайняв незабаром домінуюче положення в міжнародних розрахунках.

 8 січня 1976 за результатами угод Ямайської валютної конференції (м. Кінгстон , Ямайка ) була офіційно сформована нині діюча Ямайська валютна система. Крім долара США в якості резервних валют стали використовуватися німецька марка ( пізніше євро) і японська ієна.

З 1971 року скасована забезпеченість долара США золотим резервом

На кожному етапі формування світової валютної системи статус резервної валюти закріплювався за валютами країн з розвинутою економікою. У світовій торгівлі роль основної валюти продовжує відігравати долар США. Фактично він перетворився в експортний товар. Якщо в 1977 році майже 80% всієї доларової емісії використовувалось всередині США і лише 20% експортувалось, то через двадцять років ситуація змінилась: 75 і 25%, відповідно. За деякими даними більше половини доларів знаходиться в обігу за межами США.

10.Євро – перша повноцінна міжнародна регіональна валюта.

Найбільш високорозвиненою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Валютний союз країн ЄС (ВС).

На початку 70-х років, за умов зростання амплітуди коливань курсу американського долара, розпочалися активні пошуки виходу зі своєрідного критичного стану передусім країн — членів Європейського економічного співтовариства, спрямовані на створення власної регіональної валютної системи. У 1979 p., тобто через рік після набрання чинності Кінгстонської угоди, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему — Європейську валютну систему (ЄВС).

Єдиним результатом тогочасних прагнень до валютної інтеграції була "валютна змія", тобто механізм, що обмежував коливання ринкових курсів валют країн Співтовариства між собою до 2,25 %. Коли зміна курсу даної валюти відносно валют інших держав-членів перевищувала допустиму межу, центральні банки повинні були здійснювати інтервенції на валютних ринках, щоб повернути курс на попередню позицію.

Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:

• Європейська валютна одиниця - ЕКЮ

• Курсово-інтервенційний механізм

• Кредитний механізм

Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

• частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,

• частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,

• значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

Курсово-інтервенційний механізм. Курси могли відхилятись до ±2,25% (або ±6% для слабих країн, наприклад, Іспанії та Португалії) від двосторонніх центральних курсів. у 1993 році розширений до ±15%.

Кредитний механізм. Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу.

У 1992р. була прийнята Маастріхська угода, відповідно до якої країни ЄС вводять єдину європейську валюту поступово - у три етапи.

Перший етап (1990-1993 рр.) передбачав проведення всіх підготовчих заходів. Були ліквідовані всі обмеження на вільне пересування капіталів у межах Європейського Союзу. Особлива увага приділялася зближенню економічних та фінансових показників у країнах ЄС.

Протягом другого (1994 р. – 31 грудня 1998 р.) – організаційного етапу - був створений Європейський Центральний Банк (ЄЦБ).

Третій – заключний – етап (1 січня 1999 р. – 1 липня 2002 р.) почався з моменту введення євро у безготівковий обіг. З 2002р. – євро в обігу.

З метою забезпечення стійкої купівельної спроможності євро кожна країна єврозони згідно з Маастрихтським договором повинна забезпечити значне підвищення свого економічного і фінансового потенціалу відповідно до таких критеріїв:

• інфляція не повинна перевищувати середній показник трьох країн ЄС з найбільш стабільною ціною більше, ніж на 1,5 відсоткових пункти;

• номінальна довгострокова відсоткова ставка НБ не повинна перевищувати середній показник трьох країн ЄС з найбільш стабільною ціною більше, ніж на 2 відсоткових пункти;

• поточний дефіцит держбюджету повинний підтримуватися в межах 3% ВВП країни;

• державний зовнішній борг країни не може перевищувати 60% ВВП;

• коливання курсу національної валюти до євро повинно знаходитися в межах ±2,25%, а також функціонування національної валюти без девальвації в останні два роки.

11.Гривня, долар, євро: чинники, обумовлюючі їх курсове співвідношення.

Всі фактори, що впливають на валютний курс:

1)Тимчасові, які зумовлені коливанням ділової активності, політичними і військово-політичними обставинами, прогнозами, ажіотажем тощо. До таких факторів відносяться: зміна представницької влади та рівень довіри до неї з боку суб’єктів ринку, політична ситуація, кон’юнктура світового ринку, участь у воєнних діях чи внутрішня соціальна нестабільність, психологічні фактори. 2)Структурні або довгострокові.До них належать: — зростання обсягу національного доходу, який зумовлює підвищення попиту на іноземні товари. Водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти; — рівень інфляції — чим вищі темпи інфляції в країні, тим нижчий курс державної валюти; — стан платіжного балансу – активне сальдо платіжного балансу сприяє підвищенню обмінного курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників; — ступінь використання певної валюти на ринку і в міжнародних розрахунках; — рівень довіри до валюти на національному та світовому ринках, який визначається економічною та політичною ситуацією в країні, станом економічного зростання, інфляційними процесами, купівельною спроможністю валюти, співвідношенням попиту і пропозиції валюти та перспективами їх співвідношення;

Варто також враховувати, що не останню роль у встановленні валютного курсу відіграє держава. Держава також може здійснює валютне регулювання двома методами: девальвацією, що являє собою зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та імпорту, і ревальвацією — підвищенням офіційного курсу.

Економіка нашої країни дуже молода і нестала, тому пояснити коливання курсу гривні стосовно долара чи євро можна економіко-політичною нестабільністю всередині нашої держави та високим рівнем залежності економіки від імпорту внаслідок нерозвиненості економічної системи та її нездатності задовольнити попит населення.

До 2008 року Україна відносилась до країн з помірною доларизацією. Граничний рубіж показник рівня доларизації національної економіки перетнув, починаючи з 2008 року. Тенденція до його зростання триває до сьогодні і дозволяє зарахувати Україну до країн з високим рівнем доларизації.

Аналізуючи динаміку курсу гривні щодо іноземних валют можна зазначити, що в цілому спостерігається падіння курсу національної грошової одиниці.

Середньострокові перспективи курсу гривні залежатимуть від ситуації на світовому ринку, вважають експерти і стверджують, що у Національного банку є всі можливості утримати курс гривні на поточному рівні в найближчій перспективі: у нього є резерви, є в запасі програма співпраці з Міжнародним валютним фондом. Але це за умови, що не буде сильно негативного розвитку в світовій економіці, а саме не буде повторення ситуації 2008 року.

Євровалюта з початку 2012р. плавно падала. Втім, вважають, що це ситуативний сплеск і і подальший курс юуде залежати від того як себе поведуть економіки Греції, Іспанії, Португалії та Італії,у яких найбільший зовнішній борг. Щодо долара євро продовжує падати. В Україні ще в 3 кварталі 2011. Року центробанки збільшили частку долара у своїх золотовалютних резервах, а євро скоротили. Тенденція поки буде продовжуватись.

12.Кризовий стан світової фінансової системи та шляхи його подолання.

Під фінансовою кризою розуміється різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників. Фінансова криза – це криза, яка:

1) системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні та державні фінанси;

2) негативно впливає у середньо- і довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3) проявляється:

- у фінансовому секторі й на фінансових ринках – у різкому зростанні процента, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, що дедалі збільшуються; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; масштабному падінні курсу цінних паперів; виникнення масових збитків на ринку деривативів; банківській паніці тощо.

- у міжнародних фінансах – у неконтрольованому падінні курсу національної валюти; масовій втечі капіталів з країни; некерованому нарощенні зовнішнього боргу і прострочених платежів держави і комерційних організацій тощо

- у сфері грошового обігу – в різкому некерованому зростанні цін із переходом у хронічну інфляцію; втечі від національної валюти, стрімкому впровадженні у внутрішній обіг твердої іноземної валюти;

- у сфері державних фінансів – у різкому падінні величини золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникнення дефіциту чи загостренні привнесеною кризою дефіцитності бюджету; швидкому скороченні збирання податків; падінні бюджетного фінансування державних витрат; некерованому нарощуванні внутрішнього державного боргу.

Основні причини фінансової кризи в нашій державі головним чином полягають у залежності фондового ринку від коштів нерезидентів, надмірній зовнішній заборгованості суб’єктів економіки, нестачі ліквідності в банківській системі. На фоні світової фінансової кризи спостерігається погіршення ситуації з кредитуванням економіки України. Потрясіння на фінансовому ринку впливають на інфляцію та знецінення заощаджень, відставання фінансування соціальної сфери, зростання цін тощо.

Світовий досвід розв'язання фінансових криз показує, що їх основними причинами є низька якість управління в банках і недоліки інституційного середовища функціонування банків.

Щоб стабілізувати фінансовий ринок, державі необхідно виштовхати гравців цього ринку зі сфери спекулятивних операцій у сектор реальної економіки. Крім того, для подолання необхідно підвищити рівень оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки, посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором.

13.Назвіть основні форми міжнародних розрахунків та характерні особливості їх практичного використання.

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання розрахунків за грошовими вимогами й зобов´язаннями. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, міжкраїнний рух факторів виробництва, а також некомерційні операції.

Основними суб´єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують.

Засоби платежу:

• Платіж готівкою – в момент передачі експортером товару або товаросупроводжуючих документів.

• Платіж авансом – виплата імпортером експортеру узгодженої суми до передачі товару в розпорядження покупця. Аванс забезпечується гарантієй банку експортера.

• Платіж в кредит – при ньому може бути: фінансовий кредит (гроші), і товарний кредит (відстрочка платежу).

Основні форми розрахунків:

При платіжах готівкою:

-чек – письмове розпорядження покупця своєму банку виплатити визначену суму пред’явнику або за його наказом іншій особі (може робитись передаточний надпис – індосамент);

-акредитив –покупець відкриває до визначеного строку і в визначеному банку – емітенті акредитив на визначену суму на кошт продавця, банк при цьому зобов’язується здійснити відповідно вказівкам імпортера платіж експортеру. Види акредитива: документарний (переказ грошей проти документів про товар), відзивний (може бути відізваний імпортером або його банком), невідзивний (банк не повинен дозволяти покупцю анулювати його), ділимий (при поставці товару партіями в залежності від вартості кожної партії), револьверний (при рівномірних поставках чергові суми за чергові партії товару).

-Інкасо –банківська розрахункова операція, при якій банк, за дорученням свого клієнта отримує на основі документів кошти від імпортера товару і зараховує їх на рахунок клієнта.

-Банківський переказ являє собою доручення одного банку іншому виплатити переказ о одержувачеві певну суму. Банки виконують перекази за дорученням своїх клієнтів. Банківський переказ здійснюється поштою, телеграфом, за допомогою системи СВІФТ.

Платіж у кредит: -Вексель (простий) –боргове зобов’язання імпортера, згідно з яким він повинен виплатити визначену суму в визначений час експортеру. Тратта (перевідний вексель) – наказ кредитора (трасанта) боржнику (трасату) виплатити в строк визначену суму трасанту або іншому векселеутримувачу (ремітенту), яким ,за звичаєм, є банк кредитора. При цьому обов’язкові акцепт (підтвердження згоди імпортера) та аваль (поручництво за векселем, яке зроблене третьою особою, частіше за все банком або великою компанією). Урахування векселя - викуп банком векселя в його держателя достроково по ціні нижче номіналу.

-Аванс – це оплата товарів та послуг до їх поставки. За дорученням експортера банк видає імпортеру гарантію повернення одержаного авансу в разі невиконання умов контракту. Такий вид розрахунку найбільш вигідний для експортера, тому що оплата здійснюється імпортером до відвантаження товару, а іноді ще й до його виробництва. Як правило, практикується частковий аванс – у міжнародній практиці він становить 10-30 % від загальної суми контракту. Також прийнято оплачувати авансом такі товари, як дорогоцінні метали, ядерне паливо, зброя.

-Відкритий рахунок передбачає розрахунок з експортером після одержання товару. Це найбільш вигідна форма розрахунку для імпортера. Як правило, така форма розрахунків практикується в разі регулярних поставок, коли довіра підкріплена тривалими діловими стосунками, а покупець – солідна фірма.

-Також у міжнародних розрахунках активно використовують кредитні картки – іменні грошові документи, які дають право їх власнику купувати товари та користуватися послугами з використанням безготівкових розрахунків.

14.Наведіть визначення і охарактеризуйте особливості застосування валютних угод з негайною поставкою.

Валютна операція "спот" — це купівля-продаж валюти на умовах "її поставки банками-контрагентами протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою).

При цьому враховуються робочі дні в країнах валют, з якими укладаються угоди, тобто якщо наступний день за датою угоди є неробочим для однієї валюти, термін поставки валют збільшується на один день. Наприклад, для угод, укладених у четвер, термін поставки валюти — понеділок, у п’ятницю — вівторок. За угодами спот поставка валюти здійснюється на рахунки, які вказані банками-отримувачами. Дводенний термін переказування валют за укладеною угодою раніше обумовлювався труднощами здійснення його в коротший термін. Однак значне поширення засобів зв’язку (СВІФТ), систем електронних міжбанківських переказів (ЧІПС у США, ЧАПС у Лондоні, СЕП в Україні), комп’ютерної обробки операцій дає змогу сьогодні значно прискорити переказування валюти.

До ознак спот-ринку належать:

• здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

• операції здійснюються в основному на базі комп'ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

• наявність обов'язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов'язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти.

Учасники касових операцій мають можливість:

- терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;

- уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу;

- оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Недоліки: часова різницями в роботі валютних ринків; інформація про одержання платежу від контрагента стає відомою лише на наступний день після дати валютування, а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або до упущення вигоди.

15.Дайте визначення умов застосування в міжнародних розрахунках операції інкасо.

Інкасо --Інкасо –банківська розрахункова операція, при якій банк, за дорученням свого клієнта отримує на основі документів кошти від імпортера товару і зараховує їх на рахунок клієнта.

Розрізняють просте і документарное інкасо. Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежа по фінансовим документам, не що супроводжуються комерційними документами; документарное (комерційне) - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційних документів.

Існує п'ять основних сторін документарного інкасо:

1. Довіритель (принципал) - експортер.

2. Банк-ремитент. Це банк, якому довіритель доручає операцію по інкасуванню. Звичайно це власний банк експортера.

3. Інкасуючий банк. Це будь-який банк, що повідомляє трассата про прибуття інкасо і що вимагає від нього платіж і акцепт.

4. Представляючий банк.

5. Імпортер.

При розрахунках у формі документарного інкасо банк діє як посередник між продавцем (експортером) і покупцем (імпортером). Банк одержує від експортера разом з інструкціями документи (рахунку, транспортні, страхові, переказний вексель, інші), що підтверджують відвантаження товару експортером, та дозволяють імпортерові одержати у власність товар. Отримані документи надаються Банком імпортерові тільки в обмін на платіж або акцепт векселя відповідно до інструкцій експортера.

При використанні інкасової форми розрахунків використовуються документи двох типів:

1) фінансові документи - документ, використовуваний для цілей одержання грошей ( наприклад, перевідний вексель; чек; платіжна розписка).

2) комерційні документи, - документи, пов'язані з товаром, для яких фінансові документи існують, щоб забезпечити платіж (наприклад, коносамент, страховий документ).

Розрізняють просте і документарное інкасо. Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежа по фінансовим документам, не що супроводжуються комерційними документами; документарное (комерційне) - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційних документів.

16.Визначення та особливості застосування строкових валютних операцій: форвард, ф’ючерс, опціон.

Строковими операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад 3 дні з дня її укладення.

Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату.

Недолік: при укладанні форвардного контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а також ризик щодо неплатоспроможності партнера.

Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є прозорими для інших учасників ринку.

Основними строковими операціями на валютних ринках зараз є ті, що здійснюються за ф’ючерсними та опціонними контрактами.

Ф'ючерс – стандартна угода (контракт) на поставку визначеної суми валюти в визначений строк і за визначеним в день угоди курсом.

Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів.

Опціон – стандартний контракт, який дає право його володарю купити (продати) визначену суму валюти по фіксованій в день укладання угоди ціні в визначений момент в майбутньому. Коли приходе цей момент, покупець (або продавець) має право відмовитись від виконання угоди і виплачує в такому разі своєму контрагенту визначену суму “премії” (своєрідна плата за ризик).

При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцеві премію (вартість опціону), яка передбачається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

Відповідно видам основних операцій розрізнюють сегменти ринку (цей розподіл притаманний і фондовому ринку): ринок спот (spot) – ринок негайної поставки валюти (або цінних паперів), на протязі двох діб. Основний інструмент – канали системи СВІФТ (SWIFT) – спілка всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій. Ринок форвардний (forward) –поставка валюти в строк більше трьох днів з дня угоди. В цих угодах курс валюти відрізняється на величину дисконта (-, знижка), або маржі (+, надбавка). Ринок своп (swаp) – операція, в якій об’єднуються угоди спот і форвард.

17.Сутність умов застосування і виконання міжнародних платежів банківськими переказами.

Банківський переказ – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Банківський переказ являє собою доручення одного банку іншому виплатити переказ о одержувачеві певну суму. Банки виконують перекази за дорученням своїх клієнтів. Банківський переказ здійснюється поштою, телеграфом, за допомогою системи СВІФТ.

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. Порядок виконання банківського переказу такий:

• переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;

• експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;

• експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;

• імпортер подає заявку на переказ;

• імпортер отримує товари;

• банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

• банк експортера:

• перевіряє одержані документи;

• списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;

• передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.