15. Торгівля сировинними товарами. Сутність міжнародної біржової торгівлі, класифікація, види та порядок проведення біржових операцій.

До узагальненого поняття «сировинні товари», як правило, відносять: мінеральну сировину, продукти її збагачення та переробки (чорні та кольорові метали); сільськогосподарську сировину рослинного та тваринного походження та продукти їх первинної переробки, а також продовольчі товари; хімічну продукцію (синтетичний каучук, штучні волокна, пластмаси та ін.). На місткість світового ринку сировини впливають дві протилежні тенденції:

• тенденція до зниження матеріало- та енергомісткості у вироб­ництві, що зменшує місткість ринку;

• процес створення національної промисловості в більшості країн, що розвиваються, який збільшує місткість ринку.

Крім об’єктивної тенденції до скорочення частки матеріальних ресурсів у суспільному виробництві, в останні десятиріччя в більшості промислово розвинених країн реалізовувалися спеціальні національні програми, спрямовані на цільове скорочення споживання електроенергії та матеріалів. Тенденція до зростання торгівлі напівфабрикатами, виготовленими на основі мінеральної та рослинної сировини, а також сировиною глибокої обробки/переробки та спеціально підготовленими матеріалами підвищеної якості є віддзеркаленням як процесів спеціалізації у світовій промисловості, так і сучасних напрямків техніко-технологічного та організаційного розвитку виробництва. Крім того, в торгівлі сировиною підвищеного ступеня готовності зацікавлені і експортери, і імпортери: експортери внаслідок більшої результативності експортної операції за рахунок реалізації товару з більшою часткою доданої вартості, а імпортери — в силу можливості економії на транспортних витратах та витратах на утилізацію відходів виробництва. Важливою тенденцією на ринку сировинних товарів є також підвищення вимог імпортерів до екологічної безпеки товарів, що поставляються. Це є віддзеркаленням як вимог кінцевих споживачів продукції, так і конкуренції серед експортерів.

Характерною рисою світового ринку сировини є сильні позиції транснаціональних корпорацій, особливо це стосується торгівлі чаєм, кавою, какао, бавовною, тютюном, міддю, залізною рудою, бокситами, лісосировиною. Згідно з оцінками, ТНК контро­люють 80—90% торгівлі цими товарами. Контроль над сировинними галузями дає ТНК змогу широко застосовувати обмежувальну ділову практику як по відношенню до виробників сировини, так і до конкурентів та споживачів. В торгівлі сировинними товарами існує й цінова проблема: ціни на сировинні товари характеризуються значними коливаннями, які не завжди можна передбачити. Світові ціни можуть стимулювати або стримувати виробництво та експорт окремих сиро­винних товарів та розвиток міжнародної торгівлі сировиною в цілому, впливати на співвідношення між сировинними галузями, на розвиток національних економік. Від коливання цін на сировину значною мірою залежить економічний стан країн, що експортують цю сировину.

Міжнародні товарні біржі – це постійно діючі оптові ринки, на яких здійснюються угоди з купівлі-продажу масових, сировинних та продовольчих товарів, що мають спільні родові ознаки, якісно однорідні та взаємозамінні, по-друге, ринковим механізмом, завданням якого є виконання низки стабілізаційних функцій в економіці, а саме: ліквідності та оптимального розподілу найважливіших сировинних товарів.

У розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, нараховується близько 50 міжнародних товарних бірж із загальним оборотом понад 10 трлн. дол, що становить близько 25 % їх валового національного продукту. На них реалізується продукція майже 160 найменувань.

На міжнародних товарних біржах укладаються угоди, основними з яких є: угоди на реальний товар, термінові (ф’ючерсні) угоди, спекулятивні операції, операції з хеджування.

Біржа - це некомерційна ринкова структура, або частка організованого, регулярно діючого ринку товарів і послуг, у рамках якого здійснюється ряд операцій (перерозподіл капіталу, товарів та інших цінностей). Найбільш поширеними біржами є товарні, фондові, валютні, праці та інші.

Фондові біржі - це спеціалізовані установи, які створюють умови для постійно діючої централізованої торгівлі цінними паперами шляхом об'єднання попиту, пропозицій на них, надання місця, системи і засобів як для первинного розміщення, так і для вторинного обігу цінних паперів. Вони мають працювати за єдиними правилами та за єдиною технологією електронного обігу цінних паперів, визначеними Національною фондовою біржею.

На біржі укладається три основні види угод : 1)угоди з реальним товаром; - Угоди з реальним товаром передбачають купівлю і продаж конкретної партії виробленого або належного до виробництва в конкретному періоді товару.

В залежності від строків поставки реального товару, угоди з ним діляться на два основних види: а) з негайною поставкою (угода "спот" або "кеш"). В цьому випадку товар, який реалізується на біржі, обов'язково повинен бути у наявності, а після укладання угоди - зразу ж переданий покупцю (в строк від 1 до 15 днів).

б) з поставкою в майбутньому періоді (угоди типу "форвард"), строк поставки до 6 місяців. Необхідність таких угод зумовлена тим, що вони дозволяють виробничому або торгівельному підприємству забезпечити непреривність технологічного процесу (за рахунок ритмічності поставки), а також знизити витрати на складські зберігання товарів.

2)ф'ючерсні угоди (угоди на строк)- Ф'ючерсні угоди (угоди на строк) передбачають купівлю або продажу не реального товару, а лише контрактів на нього в наступному періоді. Цей період на більшості ТБ прийнятий до 1 року, хоч в світові ТБ, які допускають укладання ф'ючерсних контрактів на строк до 5 років.

3)опціонні угоди (угоди з премією за право укладання угоди). передбачають купівлю права або продажу зобов'язання укласти біржовий контракт на обумовлену кількість товару по заздалегідь зазначеній ціні в межах взаємно узгодженого періоду. Контракт між контрагентами такої угоди носить назву опціон.

Біржові угоди по придбанню, продажу або обміну біржового товару на умовах біржових торгів можуть здійснюватися тільки через біржових посередників, якими є:

* брокери - члени біржі, які укладають контракти на продаж або купівлю товарів на замовлення клієнтів і отримують за свою роботу винагороду у вигляді комісійних;

* дилери - члени біржі, що здійснюють біржове або торгове посередництво за свої кошти і від свого імені. Вони мають місце на біржі, проводять котирування; їх прибутки формуються за рахунок різниці між ціною покупця і продавця біржового товару, а також за рахунок зміни курсів цінних паперів і валют;

* трейдери (біржові спекулянти) - члени біржі, які торгують для себе;

* маклери (джобери) - біржові посередники, які купують і продають тільки для себе і за свої кошти, на відміну від брокерів, які укладають угоди з клієнтами за їх кошти;

* маклери, що ведуть біржові торги;

* оператори (помічники маклера), які фіксують укладення угоди у своєму колі (секторі);

* клерки - службовці, що виконують різні обов'язки в торговому залі біржі.

Як правило, за 30 хв. до початку торгів брокери збираються в торговому залі біржі. Всі вони мають при собі інформаційний листок, де вказані: список товарів з ціною, кількість пропозицій, номер брокерської контори, місце її знаходження, умови розрахунку і термін поставки товару. Триразовий удар гонга сповіщає про початок торгів, які відбуваються у кожній товарній секції. Біржова торгівля організується за принципом: останній, хто ствердно відповів на пропозицію, вважається стороною угоди, а укладення форвардних угод і угод "з умовою" за принципом згоди сторін з вимогами, що взаємно висуваються.

Веде торг у секції біржовий маклер. Спочатку він проводить торг за пропозиціями на реальний товар, призначений для негайної реалізації, а потім обговорюються пропозиції щодо укладання форвардних операцій. Торги у кожній секції відбуваються в такому порядку.

1. Маклер оголошує список товарів, виставлених на торги цього біржового дня. У момент оголошення маклером товару, брокери, які виявляють до операції зацікавленість, підіймають вгору свої перепустку. Якщо інтерес до товару виявлений, то маклер оголошує номер брокерської контори, яка представила цей товар. Якщо брокер, що представляє її, не відреагував (або його не має у даний момент, або "заґавився"), то товар знімається з торгів, а брокер платить штраф "за нез'явлення брокера на біржу". Тому брокер повинен бути уважним, зібраним і обов'язковим.

2. Далі маклер оголошує чергову позицію. Після оголошення списку робиться невелика перерва (хвилин на десять). Потім, після одного удару гонга, починається друга частина роботи, під час якої обговорюються брокерські пропозиції. Обговорення кожної брокерської пропозиції також складається з двох частин.

У першій частині обговорюється пропозиція у тому вигляді, в якому вона представлена в інформаційному листку. Якщо внаслідок обговорення не знайшовся покупець на всю партію товару, то маклер проводить другу частину торгу за цим пунктом.

У другій частині обговорюються зустрічні пропозиції від брокерів-покупців, які зібралися у секції. Брокери повідомляють свої умови, на яких вони б погодилися придбати даний товар, причому не весь, а лише його частину. Ці умови торкаються кількості товару і ціни пропозиції, і якщо угода знову не укладена, то маклер, переходить до обговорення наступного пункту виставлених на продаж товарів.

Обговорення пропозицій щодо укладання форвардних угод дещо відрізняється. У цьому випадку маклер лише оголошує присутнім, які зібралися, пропозицію щодо укладання форвардної угоди і номер брокерської контори, яка запропонувала цей товар. Потім сам брокер-продавець (або його повноважний помічник) виходить у центр секції і обговорює з присутніми їхні зустрічні пропозиції протягом декількох хвилин. Якщо покупець і продавець знайшли один одного, тобто визначилися сторони угоди, то маклеру залишається тільки зафіксувати усну угоду, а учасникам угоди оформити договір поставки і зареєструвати угоду в Реєстраційному відділі біржі. Якщо ж брокера не влаштовують зустрічні пропозиції, то він повідомляє про це маклеру, який закінчує обговорення даної пропозиції.

Але може скластися така ситуація, коли зустрічних пропозицій надійшло багато, однак під час обговорення сторони угоди не виявлені. Тоді брокер повинен з блискавичною швидкістю проаналізувати варіанти і постаратися відразу ж визначити найбільш вигідні для себе умови, вибрати брокера-покупця і повідомити про це маклеру, який фіксує усну угоду сторін. Якщо ж брокер нерозторопний і не може визначити сторін угоди, то після закінчення обговорення всіх пропозицій на цей біржовий день буде продовжено обговорення його товару. З одного боку, це дає можливість брокеру ще раз зважити всі пропозиції, але, з іншого боку, він може позбутися вигідних покупців, оскільки останні також будуть мати час подумати і купити інший товар. Якщо сторони угоди знову не будуть визначені, то обговорення переноситься на наступний біржовий день.

Аналогічним чином в іншій секції відбувається обговорення пропозицій щодо укладання угод "з умовою", їх особливістю є те, що брокер має право зняти свій товар, виставлений в секції угод "з умовою", якщо цей товар вже реалізований під час обговорення попередніх брокерських пропозицій в даний біржовий день. Він може також перевести товар в іншу секцію для реалізації не "з умовою", а в звичайному порядку. Для цього брокер після закінчення роботи секції повинен підійти до маклера, пред'явити йому свою перепустку і повідомити про прийняте рішення. Однак переведення товару в іншу секцію може бути здійснене тільки після закінчення торгів.

Уклавши угоду, брокер вносить в спеціальний бланк кодовий номер свого контрагента, час укладення угоди, місяць обумовленої поставки товару, її обсяг і ціну. Ці дані негайно передаються присутнім в кожній ямі біржовим спостерігачам в комп'ютерну систему обліку. Інформація про ціну виноситься на спеціальне табло в торговому залі біржі, а також передається на інші біржі і біржові служби інформаційних компаній, після чого заноситься в інформаційний банк даних. Банк з даними про угоди завіряється брокером і передається у відділ зв'язку фірми, який є структурною одиницею даної біржі. Там на ньому знову проставляється час надходження, після чого клієнту повідомляють про виконання його замовлення.

Кожний брокер прагне, щоб у нього не залишилося невиконаних замовлень. Однак оскільки таке не завжди вдається всі угоди проходять через одну з фірм, що входить до розрахункової палати біржі. Після закінчення торгівлі остання підводить підсумки укладення угод. За правилами Чиказької торгової ради, всі угоди повинні закриватися в день їх укладення. Брокери несуть фінансову відповідальність перед фірмою, що входить в розрахункову палату, а палата гарантує виконання всіх замовлень, що надійшли на біржу. По суті, продаж партії товару перетворюється в угоду між продавцем і розрахунковою палатою, а також розрахунковою палатою і покупцем.

Гарантія виконання замовлень забезпечується завдяки маржі -грошовій заставі, що вноситься всіма фірмами, які входять до розрахункової палати, її розмір встановлюється на кожній біржі членами особливого комітету палати залежно від рівня коливань цін на ринку. Власники товару, що виноситься на продаж зобов'язані внести певну заставу брокеру. Якщо продавець приймає рішення щодо продажу товару, то він надсилає про це до розрахункової палати біржі письмове повідомлення.

16.Торгівля через торговельно-посередницькі фірми та лізингові компанії.

Торговельно-посередницькі фірми. При організації збуту через закордонних посередників експортер вирішує проблему підбору фірми-посередника. Правильний вибір посередника багато в чому визначає ефективність угоди. При цьому аналізується ступінь солідності фірми, наскільки сумлінно вона ставиться до своїх обов'язків, її діловий авторитет, можливість технічного обслуговування, професійний рівень інженерно-технічного обслуговування, наявність матеріально-технічної бази.

До торговельно-посередницьких фірм належать фірми, які в юридичному та господарському відношенні не залежні від виробника і споживача товарів. Вони діють з метою отримання прибутку, який можна одержати двома способами:

o як різницю між цінами закупівлі товарів у експортера та цінами, за якими ці товари продаються покупцям;

o у вигляді винагороди за надані послуги з просування товарів на зовнішні ринки.

Торговельно-посередницькі фірми здійснюють операції з перепродажу за власний рахунок і від власного імені. Вони працюють в основному з постійними постачальниками, відносини з якими будуються на довгостроковій основі. За характером здійснюваних операцій розрізняють торгові доми, експортні, імпортні, оптові, роздрібні фірми, дистриб'ютори, стокісти.

Торгові доми, як правило, складають транснаціональні корпорації конгломератного типу, які поряд із зовнішньоторговельною компанією включають виробничі, банківські, страхові, транспортні, роздрібні й інші фірми. Торговий дім не обмежує свою діяльність рамками однієї товарної групи. Він здійснює за свій рахунок експортно-імпортні товарообмінні й інші зовнішньоторговельні операції за широкою номенклатурою товарів і послуг та реалізує цілий комплекс угод, взаємозалежних за ефективністю, зацікавленістю партнерів, за взаємними розрахунками з одночасним використанням різних форм зовнішньоекономічних зв'язків.

Експортні фірми складають торгові підприємства, які закуповують за свій рахунок товари на внутрішньому ринку, а потім перепродають їх від свого імені за кордоном. Іноді вони виконують комісійні доручення, виступаючи при цьому комісіонерами закордонних фірм.

Імпортні фірми складають торгові підприємства, які закуповують за власний рахунок за кордоном товари, а потім продають їх на внутрішньому ринку промисловим, оптовим і роздрібним торговцям.

Дистриб'ютори - це фірми, які зазвичай знаходяться в країні імпортера і здійснюють в основному імпортні операції з купівлі-продажу товарів від свого імені і за власний рахунок на основі угоди про надання їм права на продаж.

Стокісти - це фірми в країні імпортера, які здійснюють операції з експорту й імпорту на основі спеціального договору про консигнаційний склад. Цей договір є доповненням до основного договору про надання права на продаж, агентського договору, договору комісії.

Як правило, лізинг трактується як довгострокова оренда машин та обладнання. Лізинг не є „банківською операцією" у точному розумінні слова Він належить до так званої „близької до банківської" форми фінансуван­ня, яка може здійснюватися і торговельно-промисловими підприєм­ствами, спеціалізованими лізинговими компаніями, що засновуються різними юридичними та фізичними особами (банками, страховими компаніями, промисловими підприємствами, приватними особами). Форми надання лізингових послуг досить різноманітні, але найпоши­ренішими є транспортні засоби, обладнання і технології, ліцензії, „ноу-хау", програмні засоби та ін. Вартість лізингу створюється з регуляр­них платежів, що складаються з амортизації та відсотка за послуги. В умовах конкуренції лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам, що потрапили у скрутне фінансове стано­вище.

17.Торгівля продукцією інтелектуальної праці (патентами, ліцензіями, інжиніринговими послугами).

Торгівля продукцією інтелектуальної праці. Об'єктами купівлі-продажу виступають науково-технічні знання, що є результатами наукових досліджень, проектних, конструкторських робіт і досвіду їх промислового освоєння. Продукти інтелектуальної праці мають форму:

1. Торгівлі патентами та ліцензіями. Появу операцій з купівлі-продажу патентів та ліцензій обумовило патентне право - тобто право виключного користування.

Ліцензія – дозвіл на передачу технології фізичним або юридичним особами (ліцензіар) належного їм права на використання винаходу, промислового зразку, товарного знаку іншим юридичним та фізичним особам (ліцензіатам)

Продаж ліцензії ( ліцензійні угоди) – це міжнародні угода, при якій власник винаходу дозволяє другій стороні використання у визначених межах свої права на технологію.

Ліцензійні угоди:

• про просту ліцензію. Ліцензіар може продавати ліцензію і іншим, і сам торгувати на цій території

• Виключна ліцензія. Ліцензіар мже продавати ліцензію тільки одному суб’єкту і сам не може торгувати.

• Угода про повну ліцензію: практично продаж патенту.

Форми здійснення платежів:

1. паутальний – одноразовий

2. Роялті – платіж поступовий, частинами в залежності від узгоджених показників діяльності ліцензіата.

3. Виплата за додаткові послуги за узгодженими цінами або на умовах „cost-plus”.

4. Змішана:

Патент – офіційний документ, який засвідчує монопольне право винахідника або його правоприємника на володіння, використання ябо розпорядження винаходом на визначений території і в визначений термін патентні угоди – це міжнародні угоди (торгові), при яких володарю патенту дає право на використання патента покупця.

Система видачі патента:

• явочна

• перевірочна

2)Торгівля інжиніринговими послугами. Інжиніринг – специфічні консультації по передачі технології знань, які необхідні для придбання, монтажу, та використання закуплених або орендованих машин, обладнання.

18.Мито та митні збори, як інструмент превентивно-правового регулювання зовнішньої торгівлі.

Світова практика господарювання засвідчує, що, як правило, сьогодні країни прагнуть проводити гнучку політику зовнішньої торгівлі, яка поєднує елементи протекціонізму та вільної торгівлі.

Поширеним знаряддям протекціонізму є мито – це сума платні за перетинання товаром кордону.

Мито виконує захисну та фіскальну функції. Воно призводить до подорожчання імпортних товарів, внаслідок чого при рівних умовах вітчизняні товари мають переваги у ціновій конкуренції.

Тариф-це норма нарахування мита.По методу нарахування є такі тарифи:

Розрізняють адвалерне, специфічне ,комбіноване (за способом обчислення) та альтернативне.

Адвалерне мито розраховується у вигляді відсотка від митної вартості.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми на одиницю товару в залежності від фізичних показників (кількості, ваги, площі, об'єму).

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Альтернативний тариф- це 1 або 2-ий варіант(адвалорн або специф)і митниця сама визначає.

Захисне мито призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Фіскальне мито застосовують до продукції, яка не виробляється в країні. Його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

19.Нетарифні торговельні обмеження: кількісні обмеження експорту та імпорту (ліцензування і квотування, "добровільне обмеження").

НЕЄКОНОМІЧНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЄД – методи, які входять в наступні групи: адміністративні, кількісні, спеціальні

Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони являються традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі.

КІЛЬКІСНІ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ - ліцензування, квотування.

Ліцензування - система письмових дозволів на увіз/вивіз товару. Ліцензії бувають: генеральна - дається на більш-менш тривалий термін, наприклад, на рік і потім може автоматично продовжуватись; разова.

Квотування - визначення кількості товару, що може бути завезений (вивезений) у країну (із країни). Існують види квот: глобальна - загальна кількість товару для всіх суб'єктів країни; індивідуальна - для одного суб'єкта; сезонна - установлюється на визначений сезон, наприклад, на сезон збору врожаю; тарифна - визначає кількість товару, що може бути завезений за пільговим тарифом

Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

"Добровільні" обмеження експорту. Їх відносять в особливу группу кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера.