Стаття 1217. Види спадкування

1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Склад спадщини має деякі особливості:

по-перше, у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

по-друге, права та обов'язки спадкодавця переходять до право­наступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та об­тяжувань.

по-третє, деякі права та обов'язки особи не входять до складу спадщини і не переходять до правонаступників. Це такі права та обов'язки, що безпосередньо пов'язані з особистістю спадкодавця.

Згідно зі ст. 1219 ЦК України до них, зокрема, належать:

1. особисті немайнові права;

2. право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3. право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керува­ти.

1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (

86. Спадкування за заповітом

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складення заповіту і розподілити спадкове майно,майнові права та обов'язки на свій розсуд.

Заповіт — це особисте розпорядження особи (заповідача) щодо належного йому майна, майнових прав та обов'язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку (ст.1233 ЦК). Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових прав та обов'язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.

За своєю юридичною природою складення заповіту є одностороннім правочином, а тому має відповідати не лише спеціальним вимогам, встановленим нормами гл.85 ЦК, а й усім загальним вимогам, що висуваються до правочинів у гл.16 ЦК.

2. Оскільки у ст. 1234 ЦК передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то одного лише досягнення повноліття для набуття тестаментоздатності недостатньо. Зокрема, не мають тестаментоздатності особи, хоча й повнолітні, однак визнані недієздатними (ст.39); особи, які склали заповіт у той час, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та(або) не могли керувати ними (ст.225); особи, хоча і повнолітні, але обмежені судом у цивільній дієздатності (ст.36 ЦК).

Заповідач має бути дієздатним на момент складення заповіту. Втрата дієздатності заповідачем після складення заповіту не впливає на дійсність заповіту. Водночас заповіт, складений недієздатною особою, є недійсним, навіть якщо в подальшому ця особа стане дієздатною.

3. Особливістю тестаментоздатності як елемента цивільної дієздатності фізичної особи є те, що вона не може бути реалізована через посередництво інших осіб, а здійснюється лише особисто. Отже, складення заповіту через представника (у тому числі через законних представників — батьків, усиновлювачів, опікунів) не допускається. Не допускається також складення заповіту від імені кількох осіб, за винятком заповіту подружжя щодо спільного майна (ст.1243 ЦК).

Реалізуючи право на заповіт, заповідач має можливість заповідати майно будь-яким особам, на свій розсуд визначити частки спадкоємців у спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не зазначаючи причин такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження, передбачені ст. 1235 ЦК, скасувати чи змінити складений заповіт.

Заповідач має право заповідати майно не тільки особам, які належать до числа спадкоємців за законом, а й сторонній особі, яка не перебуває із заповідачем у родинних, сімейних відносинах, а також юридичній особі, державі Україна, АРК, територіальній громаді, іноземній державі та іншим суб'єктам публічного права (ст.2 ЦК). Зокрема, заповідач може залишити своє майно спадкоємцю другої черги, незважаючи на наявність осіб, які належать до першої черги спадкоємців за законом, тобто він не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю їх закликання до спадкування.