IV За методами надання:

1) кредити, що надаються у разовому порядку;

2) кредити, що надаються відповідно до відкритої кредитної лінії;

3) гарантовані (із заздалегідь обумовленою датою надання).

V За строками погашення:

1) кредити, що погашаються водночас;

2) кредити, що погашаються у розстрочку;

3) кредити, що погашаються достроково (як за заявою позичальника, так і на вимогу кредитора).

VI За метою надання:

1) підприємницькі кредити;

2) бланкові кредити.

66. Розрахункові відносини. Безготівкові форми розрахунків

Головною складовою платіжного обігу є готівковий та безготівковий обіг грошових коштів. Розрахунки будь-якими платіжними засобами, передбаченими банківськими правилами, є правочинами, а відтак передбачають встановлення, припинення або зміну цивільних прав і обов'язків.

Розрахунок може виконувати ряд функцій. Як правило, проведення розрахунку спрямоване на здійснення платежу, який, у свою чергу, спрямований на повне або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредитору певної грошової суми готівкою або зарахування коштів у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок. Проте розрахунки можуть провадитись з метою зарахування зустрічних вимог (ст. 601 ЦК України) або як дії, спрямовані на здійснення переказу коштів. У деяких випадках під розрахунками розуміють правомірні дії боржника, спрямовані на погашення грошового зобов'язання, які призводять до припинення або заміни цього зобов'язання, наприклад передання відступного (ст. 600 ЦК України), новація (ст. 604 ЦК України) або прощення боргу (ст. 605 ЦК України).

Фізичні особи, які не здійснюють підприємницької діяльності, при розрахунках можуть застосовувати також і безготівкову форму, яка передбачає передачу коштів шляхом використання банківських рахунків і здійснення розрахункових банківських операцій. При цьому слід зазначити, що обліковані на рахунках грошові кошти не можуть розглядатися законним платіжним засобом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розрахунковими банківськими операціями є рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи. Під час обігу грошових коштів у безготівковій формі не відбувається передача матеріальних знаків, проте відповідна грошова сума обліковується на відповідному рахунку в банку і надалі грошовий обіг відбувається за допомогою розрахункових документів у електронному вигляді3 або паперовому вигляді.

67. Договори про відкриття рахунку. Види рахунків. Порядок відкриття рахунків

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За загальною характеристикою договір банк. рахунку є:

-двостороннім;

-консенсуальним

-відплатним або безвідплатним.

-Належать до групи договорів про надання послуг.

Сфера застосування договорів банківського вкладу та рахунку визначається з урахуванням його суб’єктного складу (стороною, яка надає відповідний вид фінансової послуги є банк або інша фінансова установа) та виду рахунку, який відкривається.

За останнім критерієм у законодавстві України виділяються окремо:

1)договір банківського вкладу;

2)договір банківського рахунку.

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладувкладні (депозитні) рахунки, за договором банківського рахунку –поточні рахунки рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

68. Порівняльна характеристика договорів доручення і комісії

Д.доруч. і д.комісії – зобов’язання, спрямовані на надання послуг юрид. характеру. За догов. дор. 1 сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певний юрид. дії. За д.комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок другої сторони (комітента).

Спорідненість договору доруч. та догов. ком. полягає в тому, що в д.д. є третя особа. а також на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої особи (довірителя чи комітента).

Проте між ними є відмінності. Якщо за д.к. комісіонер укладає угоди від свого імені, то за д.д. повірений виступає від імені довірителя. Правовим наслідком даної відмін. є те, що внаслідок угод укладених повіреним з 3-ма особами, права та обов’язки набуває, безпосередньо довіритель, тоді як за договором комісії угоди, укладені комісіонером з 3-ма особами, для комітента будь-яких прав і обов’язків не породжують, бо це права та обов’язки самого комісіонера. Договір к. завжди оплатний, а д.д. може бути оплатний і безоплатний.  Д.к. укладається в письмовій формі.  Форма д.д. законом спеціально не обумовлена (загальні правила про форму угод).

69. Договір зберігання. Сторони, зміст, форма. Відповідальність охоронця

2. 1. Належить до групи договорів про надання послуг.

Стаття 936. Договір зберігання

1. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

3. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

За загальною характеристикою договір зберігання є:

- двосторонній;

- реальний (договір в якому стороною є професійний зберігач може бути консенсуальним);

- відплатний

За цим критерієм договір зберігання поділяється в ЦК України на певні види:

1. загальний договір зберігання;

2. зберігання на товарному складі;

3. зберігання у ломбарді;

4. зберігання у банку;

5. зберігання у камерах схову організацій, підприємств транспорту;

6. зберігання у гардеробі організацій, зберігання речей пасажира під час перевезення;

7. зберігання речей у готелі;

8. зберігання речей, що є предметом спору;

9. зберігання автотранспортних засобів;

10) договір охорони.

Стаття 937. Форма договору зберігання

1. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Сторонами у договорі є зберігач та поклажодавець, якими можуть бути будь-які учасники цивільних відносин відповідно до їх ступеня дієздатності.

Особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності називається професійним зберігачем.

Статус професійного зберігача, зокрема, мають:

1) товарний склад;

Стаття 956. Поняття товарного складу

1. Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

2. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Зміст договору зберігання складають його умови.

Істотними умовами договору зберігання є:

5. предмет, що передається на зберігання;

6. розмір плати за договором, а також витрати на зберігання;

7. строки зберігання.

Предмет, що передається на зберігання.

- Предметами, що передаються на зберігання можуть бути речі як визначені індивідуальними, так і родовими ознаками.

Стаття 941. Зберігання речей, визначених родовими ознаками

1. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

Стаття 969. Зберігання цінностей у банку

1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

За договором охорони охоронець зобов’язується забезпечити недоторканність особи чи майна.

Стаття 946. Плата за зберігання

1. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

2. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

3. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

4. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

. CТРОК

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося:

1) внаслідок непереборної сили;

2) через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати;

3) внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

3. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

70. Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності: загальна характеристика ст. 1107

71. Ліцензійні договори на використання об’єктів промислової власності 1109

72. Договори про спільну діяльність

Стаття 1130. Договір про спільну діяльність

1. За договором про спільну діяльність сторони (учасники)

зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для

досягнення певної мети, що не суперечить законові.

- їх прийнято поділяти на два види:

1) зобов’язання із спільної діяльності без створення юридичної особи, які виникають на підставі договорів про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК);

Вони, у свою чергу, залежно від об’єднання вкладів, поділяються на два види:

- договори про спільну діяльність на основі об’єднанням вкладів (договір простого товариства);

Особливістю цього договору є те, що при його укладенні не просто об’єднуються певні майнові цінності, а створюється внаслідок цього спільне майно, наприклад, одержання прибутку.

- договори про спільну діяльність без об’єднання вкладів (договори про спільну діяльність у широкому розумінні).

Наприклад, договір співвласників квартир багатоквартирного будинку про спільну охорону, договір про проведення виставки, конференції, семінару, тощо.

У таких випадках для проведення відповідних заходів можуть виділятися певні майнові цінності, однак, спільне майно не створюється.

2) зобов’язання із спільної діяльності зі створенням юридичної особи, які виникають на підставі засновницького договору.

- У сфері господарювання засновницькі договори вважаються різновидом догово

рів про спільну діяльність.

- Сторони у договорі простого товариства називаються учасниками.

Учасниками договору, за загальним правилом, можуть бути будь-які учасники цивільних відносин.

Якщо ж договір простого товариства укладається з метою одержання прибутку, то його сторонами можуть бути лише суб’єкти підприємницької діяльності.

- Незважаючи на особистий характер цього договору, законом не вимагається, щоб склад його учасників був сталим.

Його сторони можуть

1) вибувати зі складу учасників,

2) або ж до його складу можуть вступати нові учасники,

тобто допускається можливість заміни сторони у зобов’язанні.

Важливо щоб така заміна сторін відбувалася за взаємною згодою усіх учасників. При чому, згода інших учасників має бути надана у письмовій формі.

Зміст договору простого товариства складають його умови.

До істотних умов договору простого товариства належать:

1) предмет договору;

2) мета договору;

3) вклади учасників;

4) правовий режим виділеного для спільної діяльності майна;

5) покриття витрат та збитків учасників, розподіл прибутку;

6) координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ;

7) інші умови, які визначаються за домовленістю сторін.

- Предмет договору.

Предметом договору простого товариства є сукупність дій його учасників, які характеризуються певними ознаками:

1) вони мають спільний характер, тобто всі учасники здійснюють єдину (спільну) для всіх діяльність;

2) вони спрямовані на досягнення спільної мети, яка не суперечить законові;

3) вони повинні мати чітку визначеність, або деталізацію.

- Мета договору.

- Вклади учасників. 1) предмети матеріального світу;

2) майнові права;

3) професійні та інші знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв’язки

При спільній діяльності як прибуток, так і збитки мають бути спільними

73. Зобов’язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу)

Відповідно до статей 1144, 1148 ЦК України особа має право пуб­лічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобо­в'язана виплатити її.

Однак не будь-яке навіть зроблене публічно обіцяння винагороди має юридичне значення і породжує передбачене ст. 1144 ЦК Украї­ни виникнення зобов'язання. Щоб обіцяння винагороди було юри­дично обов'язковим, воно має відповідати певним умовам, а саме:

1. Обіцянка винагороди має бути публічною. Обіцянка винагоро­ди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

2. Обіцянка винагороди має бути майнового характеру, тобто ма­ти грошове або інше вартісне вираження і вказівку щодо форми та розміру винагороди.

3. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди має бути вказа­ний кінцевий результат (визначене завдання, строк та місце його виконання), який має бути досягнутий як умова отримання винаго­роди. Винагорода має бути обіцяна невизначеному колу осіб за пра­вомірні дії.

Обіцяння винагороди, розрахованої на досягнення відповідного результату однією конкретною особою, не породжує зобов'язання, передбаченого ст. 1144 ЦК України, через відсутність публічності обіцяння винагороди.

4. Обіцяння винагороди має надати можливість визначити, ким вона обіцяна.

1. Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату.

2. Переможець конкурсу визначається в порядку, встановленому засновником конкурсу. Результати конкурсу оголошуються в тому ж порядку, в якому його було оголошено.

3. Результати конкурсу можуть бути оскаржені заінтересованою особою до суду.

Стаття 1155. Особливості оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс

1. За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про:

1) присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;

2) присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам;

4) присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії).

Стаття 1156. Права переможця конкурсу

1. Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання свого зобов'язання у строки, встановлені умовами конкурсу.

2. Якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник конкурсу має право подальшого їх використання лише за згодою переможця конкурсу.

3. Засновник конкурсу має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем конкурсу договору про використання предмета конкурсу.

Стаття 1157. Повернення учаснику конкурсу речі, поданої на конкурс

1. Подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ.

Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною.

2. Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею.

Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

3. Якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї відповідно до статті 344 цього Кодексу (набувальна давність).

74. Деліктні зобов`язання. Суб`єкти деліктних зобов`язань

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають "зобов'язання із правопорушення* або "деліктними зобов'язаннями") - є найпоширенішим видом не договірних зобов'язань.

Зобов'язання із заподіяння шкоди - це зобов'язання, які виникають унаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких:

- забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як унаслідок невиконання договірних зобов'язань, так й у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань щодо відшкодування шкоди вирізняють :договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.