- •Розділ 13. Територія і міжнародне право
- •13.1. Поняття і види територій у міжнародному праві
- •13.2. Юридична природа та склад державної території
- •13.3. Державні кордони
- •13.4. Правові підстави зміни державної території
- •13.5. Правовий режим використання міжнародних рік
- •13.6. Міжнародно-правовий режим Арктики і Антарктики
- •Розділ 14. Міжнародне морське право
- •14.1. Поняття і головні риси міжнародного морського права
- •14.2. Морські простори, що знаходяться під суверенітетом та юрисдикцією прибережної держави
- •14.2.1. Внутрішні морські води
- •14.2.2. Територіальне море
- •14.2.3. Прилегла зона
- •14.2.4. Виключна економічна зона
- •14.2.5. Континентальний шельф
- •14.3. Міжнародно-правовий режим відкритого моря
- •14.4. Інші морські простори
- •14.4.1. Міжнародні протоки та канали
- •14.4.2. Міжнародний район морського дна
- •Озділ 15. Міжнародне повітряне право
- •15.1. Поняття, джерела та принципи міжнародного повітряного права
- •15.2. Правовий режим повітряного простору
- •15.3. Безпека цивільної авіації та відповідальність у міжнародному повітряному праві
- •15.4. Міжнародні організації в галузі цивільної авіації
- •Розділ 16. Міжнародне космічне право
- •16.1. Поняття, джерела та суб'єкти міжнародного космічного права
- •16.2. Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл
- •16.3. Міжнародно-правовий статус космічних об'єктів
- •16.4. Правовий режим космонавтів
- •16.5. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •Розділ 18. Міжнародне кримінальне право
- •18.1. Загальна характеристика міжнародного кримінального права та його місце в системі міжнародного права
- •18.2. Поняття міжнародних злочинів
- •Геноцид
- •Злочини проти людства
- •Воєнні злочини
- •Агресія
- •18.3. Міжнародні кримінальні суди і трибунали та їх юрисдикція
- •18.5. Екстрадиція у міжнародному кримінальному праві
- •Розділ 19. Право міжнародної безпеки
- •19.1. Поняття права міжнародної безпеки
- •19.2. Поняття та ознаки системи колективної безпеки і системи колективної самооборони
- •19.3. Універсальна система колективної безпеки в рамках оон
- •19.4. Регіональні системи колективної безпеки
- •Розділ 20. Міжнародне гуманітарне право
- •20.1. Поняття міжнародного гуманітарного права, його принципи та джерела
- •20.2. Поняття війни та збройного конфлікту
- •20.3. Сторони та учасники збройного конфлікту
- •20.4. Міжнародно-правовий захист жертв війни
- •20.5. Засоби та методи ведення війни
- •20.6. Нейтралітет під час війни
- •Розділ 21. Міжнародне право навколишнього середовища
- •21.1. Поняття, предмет і джерела міжнародного права навколишнього середовища
- •21.2. Формування міжнародного права навколишнього середовища
- •21.3. Принципи міжнародного права навколишнього середовища
- •21.4. Міжнародно-правове регулювання подолання глобальних екологічних проблем
- •21.5. Міжнародні організації та установи, що діють у сфері охорони навколишнього середовища
- •Інші міжнародні міжурядові організації та установи
- •Рада Європи
- •Міжнародні неурядові організації
- •Міжнародний союз збереження природи (мсоп)
- •Всесвітній фонд природи
- •Розділ 22. Міжнародне економічне право
- •22.1. Поняття, предмет та система міжнародного економічного права
- •22.2. Джерела міжнародного економічного права
- •22.3. Принципи міжнародного економічного права
- •22.4. Суб'єкти міжнародного економічного права
- •22.5. Основні галузі міжнародного економічного права
Інші міжнародні міжурядові організації та установи
Сьогодні практично всі універсальні та регіональні МО займаються охороною довкілля. Це пояснюється головним чином актуальністю та гостротою екологічних проблем, а також взаємопов'язаністю різних сфер діяльності людини з охороною довкілля: охорона здоров'я, культура, енергетика, туризм та ін. Охорона довкілля є важливим напрямом діяльності багатьох спеціалізованих установ ООН: Організації ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), Організації з питань продовольства та сільського господарства (ФАО), Міжнародної морської організації (ГМО), Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), Всесвітнього банку та ін. Останній фінансує численні екологічні проекти й інтегрує охорону довкілля у процес прийняття рішень щодо своїх кредитних проектів.
ЮНЕСКО
Охорона довкілля в межах її діяльності включає кілька окремих напрямів діяльності у цій сфері, головними з яких є Програма "Людина і біосфера", Міжурядова океанографічна комісія, комплекс програм з питань вод, питання охорони довкілля та розвитку прибережних регіонів і малих островів. Програма ЮНЕСКО "Людина та біосфера" розробляє основи (у межах природничих та суспільних наук) сталого використання та збереження біологічного різноманіття і покращення відносин між людьми та довкіллям у глобальному масштабі" заохочує міждисциплінарні дослідження" демонстрацію та навчання з питань управління і використання природних ресурсів. Упродовж останніх десятиліть Програма зосереджує головну увагу на сприянні сталому розвитку через збереження та раціональне використання біорізноманіття. Головним практичним утіленням програми і, можливо, найбільш відомим є Всесвітня мережа біосферних заповідників. Біосферні заповідники - це територія наземних і берегових екосистем" створена для збалансування збереження біорізноманіття, з одного боку, та його сталого використання - з іншого. Вони є міжнародно визнаними, пропонуються урядами країн і залишаються під юрисдикцією держав, на території яких розташовані. Станом на вересень 2001 р. у мережу біосферних заповідників входило 411 об'єктів у 94 країнах світу. В Україні це - Асканія Нова, Карпатський, Чорноморський заповідники, дельта Дунаю та українська частина Східних Карпат. Біосферні заповідники покликані виконувати три головні функції: 1) збереження (сприяти збереженню ландшафтів, екосистем, міжвидової та генетичної багатоманітності); 2) розвитку (сприяти економічному та суспільному розвитку, який був би соціально, культурно та екологічно стабільним); 3) спеціальну (надання підтримки у дослідженні моніторингу, навчанні й обміні інформацією щодо місцевих, національних і всесвітніх питань щодо збереження та розвитку). Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО була створена в 1962 р. з метою поглиблення знань людства про Світовий океан, який має значний вплив на людину і життя на Землі загалом. У межах ЮНЕСКО діє кілька програм у сфері дослідження вод та пов'язаних із ними проблем, зокрема Міжнародна гідрологічна програма Та Світова програма оцінки води.
ФАО
Це головна спеціалізована установа ООН, яка займається питаннями сільського господарства, продовольства, лісів, рибальства та розвитку села. Практично всі головні сфери діяльності Організації включають екологічний компонент. Значна увага в роботі ФАО приділяється сталому розвитку, за що відповідає департамент сталого розвитку. Він координує діяльність ФАО щодо імплементації порядку денного на XXI ст. та трьох міжнародних угод, у реалізації яких ФАО є одним з головних партнерів: про охорону біологічного різноманіття, боротьбу з опустеленням та зміну клімату. Головним чином ФАО займається технічними питаннями, що вирішуються в ході реалізації цих конвенцій (стандарти, бази даних та ін.). Також займається агробіорізноманіттям, проводить дослідження і приймає рекомендації щодо ГМО, біотехнологій загалом. Компонент сталого розвитку в діяльності ФАО включає і розробку політики й інтегрованих програм розвитку для держав-членів. Значну роботу проводить ФАО зі збереження та сталого використання лісів. Боротьба з опустеленням покликана реалізувати одну з головних цілей ФАО-безпеку продовольства. Сприяє розвиткові новітніх технологій виробництва продуктів харчування, зокрема таких, що поєднують сучасні технічні винаходи та традиційні знання про природні процеси. Значну увагу в роботі ФАО приділяють збору інформації, її обробці та розповсюдженню.
ВООЗ
Її діяльність містить багато екологічних компонентів: атмосферне повітря, радіаційна безпека, вплив стану довкілля на здоров'я дітей. Головними напрямами діяльності ВООЗ у сфері охорони атмосферного повітря стали розробка Керівних принципів щодо якості повітря та створення системи глобального моніторингу за забрудненням повітря. Керівні принципи не встановлюють стандартів забруднення повітря (гранично допустимих концентрацій чи викидів), вони покликані допомогти країнам розробити власні стандарти, враховуючи соціально-економічні, культурні й інші фактори. ВООЗ бере активну участь у заходах із моніторингу, запобігання та ліквідації негативного впливу радіаційного забруднення на здоров'я людини. Програми ВООЗ уміщують як іонізуюче, так і неіонізуюче випромінювання. Організація тісно співпрацює з іншими організаціями, особливо MATATE, з метою адекватного реагування на випадки радіаційного забруднення, викликаного аваріями на атомних установках. ВООЗ є стороною Конвенції про оперативне оповіщення у випадку ядерних аварій та Конвенції про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації, які складають основу міжнародно-правового механізму реагування на ядерні аварії. Відомо, що ВООЗ ініціювала кілька програм з дослідження наслідків Чорнобильської аварії та надання допомоги постраждалим від радіаційного забруднення. Такі програми включають проведення пілотних проектів із діагностування та лікування (особливу увагу приділяють дітям). У1999 р. ВООЗ створила Робочу групу з питань здоров'я дітей та навколишнього середовища. Здійснює Міжнародну програму з хімічної безпеки - спільна програма МОП, ЮНЕП та ВООЗ. Безпека продуктів харчування - один із ключових напрямів діяльності ВООЗ. Спільно із ФАО діє Комісія Codex Alimentarius, яка розробляє стандарти і дає рекомендації щодо виробництва та переробки продуктів харчування.
ВМО
Проводить широкі дослідження та моніторинг за станом довкілля Землі. Одним із видів її діяльності, що пов'язаний з охороною довкілля, є Програма з питань дослідження довкілля та атмосфери. Організація постійно вивчає склад атмосфери, фізики та хімії хмар, засобів зміни погоди, займається прогнозуванням погоди та ін. Окрім того, ВМО проводить глобальний моніторинг парникових газів, озонового шару, головних атмосферних забруднювачів, довкілля індустріальних районів та ін. Поза тим, ВМО здійснює моніторинг за кліматом на Землі, стану Світового океану, Антарктиди й інших загальноважливих об'єктів.
ІМО
Maє у своїй структурі окремий орган, відповідальний за охорону морського середовища: Комітет з охорони морського середовища. Він займається технічною роботою щодо забруднення моря, зокрема запобіганням забрудненню і ліквідацією наслідків. ІМО також виступає секретаріатом Конвенції про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів, розробка якої відбувалася під егідою ІМО. Значну увагу в роботі ІМО приділяють ліквідації забруднення моря нафтою.
ЄЕК ООН
Надає охороні довкілля великого значення у своїй діяльності. Питанням охорони довкілля головним чином займається відділ із навколишнього середовища та населених пунктів, особлива роль у якому належить комітету з екологічної політики. ЄЕК ООН була ініціатором прийняття цілої низки екологічних конвенцій. Серед них - Конвенція про забруднення повітря на великі відстані, Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті, Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій, Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Комітет з екологічної політики відіграє значну роль у розвитку процесу "Навколишнє середовище для Європи", в межах якого відбуваються зустрічі міністрів охорони довкілля. Конференції міністрів "Навколишнє середовище для Європи" проводяться регулярно: Добріс (1991), Люцерна (1993), Софія (1995), Оргус (1998), Київ (2003), Белград (2007).
МАГАТЕ
Головну увагу приділяє безпеці мирного використання атомної енергії, відверненню ядерних аварій та реагуванню на них, виробленню стандартів ядерної безпеки. У рамках МАГАТЕ були розроблені стандарти будівництва й експлуатації ядерних установок стандарти безпеки ядерних установок. У цьому відношенні значним досягненням було прийняття Конвенції про ядерну безпеку 1994 р. У відповідь на Чорнобильську катастрофу були розроблені Конвенція про оперативне оповіщення про ядерні аварії 1986 р.; Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації 1986 р. Ці та інші конвенції, розроблені за участю МАГАТЕ, сьогодні становлять основу міжнародно-правового регулювання використання атомної енергії.
