13.4. Правові підстави зміни державної території

У теорії міжнародного права під правовими підставами зміни державної території розуміють встановлені міжнародним правом способи надбання чи втрати державою своєї території102. Серед правових підстав зміни державної території доктрина міжнародного права виокремлює цесію, акрецію, принцип рівноправ'я і самовизначення народів, ад'юдикацію.

Цесія як різновид правової підстави зміни державної території передбачає добровільну передачу частини державної території іншій державі103. За загальним правилом цесія передбачає укладення між державами міжнародно-правового акта щодо передачі державної території. Існують два види цесії: відплатна (купівля-продаж території або обмін територіями) і безвідплатна (дарування)104. З-поміж прикладів цесії, відомих практиці міжнародного права, необхідно виокремити продаж Росією США Аляски у 1867 р., обмін ділянками державної території між колишнім Радянським Союзом і Іраном у 1954 р.106. Сьогодні у більшості держав обов'язковою передумовою для здійснення цесії, як і будь-якого іншого правового способу зміни державної території, є проведення референдуму з цього питання. Наприклад, згідно зі ст. 73 Конституції України, питання про зміну території України вирішує виключно Всеукраїнський референдум.

Акреція означає зміну державної території, що відбувається внаслідок дії природних катаклізмів або антропогенної діяльності людини. Акрецією варто вважати утворення в результаті виверження вулкану острова в територіальних водах держави. У такому випадку острів автоматично входить до складу державної території, оскільки територіальні води є водною територією держави, на яку поширюється її суверенітет.

Принцип рівноправ'я і самовизначення народів сьогодні залишається одним із найбільш дискусійних правових підстав зміни державної території. Будучи серед основних принципів міжнародного права, який допускає з-поміж іншого можливість для народів визначення свого політичного статусу (утворення самостійної держави або об'єднання з іншою державою), реалізація цього принципу на практиці є не завжди можливою108. Наприклад, курдам, тайванцям, чеченцям та іншим народам відмовляють у такій реалізації права на самовизначення, а натомість косоварам, осетинам, абхазцям надають таку можливість. Відтак реалізація принципу рівноправ'я і самовизначення народів відбувається не відповідно до чинних міжнародно-правових норм, а з огляду на міркування політичної доцільності.

Ад'юдикація становить спосіб зміни державної території, що відбувається відповідно до рішення міжнародного арбітражу, Міжнародного суду або міжнародної конференції109. Наприклад, відповідно до угоди, укладеної на Потсдамській конференції 1945 р., Кенігсберг - північну частину Східної Пруссії - включено до складу державної території колишнього Радянського Союзу, а південну частину -до Польщі. У сучасних умовах ад'юдикація залишається одним із найбільш поширених правових способів зміни державної території. Свідченням цього служить практика Міжнародного суду ООН, яка стосується розв'язання територіальних спорів між державами.

З точки зору сучасного міжнародного права будь-які способи зміни державної території, пов'язані із застосуванням або погрозою силою, наприклад, анексія або військова окупація, є протизаконними. Так, анексію становлять дії, які супроводжуються застосуванням сили щодо території третьої держави з метою її приєднання до складу іншої держави. Будь-які дії, які виступають наслідком анексії і спрямовані на приєднання частини території іншої держави, мають протиправний характер. Акт анексії не має юридичної сили, оскільки нормативні приписи основних принципів міжнародного права, зокрема принципу територіальної цілісності, прямо забороняють визнавати легітимність територіальних змін, здійснених через застосування сили або погрози нею. Незважаючи на те, що міжнародно-правові норми забороняють військову окупацію й анексію як спосіб зміни державної території, у сучасних міжнародних відносинах суб'єкти міжнародного права нерідко діють усупереч таким нормам (наприклад, Голанські висоти, захоплені Ізраїлем у Сирії шляхом військової окупації, нині перебувають під юрисдикцією Ізраїлю).