- •Розділ 13. Територія і міжнародне право
- •13.1. Поняття і види територій у міжнародному праві
- •13.2. Юридична природа та склад державної території
- •13.3. Державні кордони
- •13.4. Правові підстави зміни державної території
- •13.5. Правовий режим використання міжнародних рік
- •13.6. Міжнародно-правовий режим Арктики і Антарктики
- •Розділ 14. Міжнародне морське право
- •14.1. Поняття і головні риси міжнародного морського права
- •14.2. Морські простори, що знаходяться під суверенітетом та юрисдикцією прибережної держави
- •14.2.1. Внутрішні морські води
- •14.2.2. Територіальне море
- •14.2.3. Прилегла зона
- •14.2.4. Виключна економічна зона
- •14.2.5. Континентальний шельф
- •14.3. Міжнародно-правовий режим відкритого моря
- •14.4. Інші морські простори
- •14.4.1. Міжнародні протоки та канали
- •14.4.2. Міжнародний район морського дна
- •Озділ 15. Міжнародне повітряне право
- •15.1. Поняття, джерела та принципи міжнародного повітряного права
- •15.2. Правовий режим повітряного простору
- •15.3. Безпека цивільної авіації та відповідальність у міжнародному повітряному праві
- •15.4. Міжнародні організації в галузі цивільної авіації
- •Розділ 16. Міжнародне космічне право
- •16.1. Поняття, джерела та суб'єкти міжнародного космічного права
- •16.2. Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл
- •16.3. Міжнародно-правовий статус космічних об'єктів
- •16.4. Правовий режим космонавтів
- •16.5. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •Розділ 18. Міжнародне кримінальне право
- •18.1. Загальна характеристика міжнародного кримінального права та його місце в системі міжнародного права
- •18.2. Поняття міжнародних злочинів
- •Геноцид
- •Злочини проти людства
- •Воєнні злочини
- •Агресія
- •18.3. Міжнародні кримінальні суди і трибунали та їх юрисдикція
- •18.5. Екстрадиція у міжнародному кримінальному праві
- •Розділ 19. Право міжнародної безпеки
- •19.1. Поняття права міжнародної безпеки
- •19.2. Поняття та ознаки системи колективної безпеки і системи колективної самооборони
- •19.3. Універсальна система колективної безпеки в рамках оон
- •19.4. Регіональні системи колективної безпеки
- •Розділ 20. Міжнародне гуманітарне право
- •20.1. Поняття міжнародного гуманітарного права, його принципи та джерела
- •20.2. Поняття війни та збройного конфлікту
- •20.3. Сторони та учасники збройного конфлікту
- •20.4. Міжнародно-правовий захист жертв війни
- •20.5. Засоби та методи ведення війни
- •20.6. Нейтралітет під час війни
- •Розділ 21. Міжнародне право навколишнього середовища
- •21.1. Поняття, предмет і джерела міжнародного права навколишнього середовища
- •21.2. Формування міжнародного права навколишнього середовища
- •21.3. Принципи міжнародного права навколишнього середовища
- •21.4. Міжнародно-правове регулювання подолання глобальних екологічних проблем
- •21.5. Міжнародні організації та установи, що діють у сфері охорони навколишнього середовища
- •Інші міжнародні міжурядові організації та установи
- •Рада Європи
- •Міжнародні неурядові організації
- •Міжнародний союз збереження природи (мсоп)
- •Всесвітній фонд природи
- •Розділ 22. Міжнародне економічне право
- •22.1. Поняття, предмет та система міжнародного економічного права
- •22.2. Джерела міжнародного економічного права
- •22.3. Принципи міжнародного економічного права
- •22.4. Суб'єкти міжнародного економічного права
- •22.5. Основні галузі міжнародного економічного права
16.5. Відповідальність у міжнародному космічному праві
У міжнародному космічному праві особливу увагу приділяють відповідальності за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, що зумовлюється великою небезпекою, яка виникає під час здійснення космічної діяльності, й як наслідок - можливістю спричинення матеріальної шкоди іншим державам, їх юридичним і фізичним особам.
Договір про космос встановив принцип міжнародної відповідальності держав за національну космічну діяльність. Відповідно до нього, держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами. Тому діяльність останніх у космосі повинна проводитися з дозволу і під постійним наглядом відповідної держави. Такі держави повинні забезпечити, щоб національна діяльність здійснювалась відповідно до положень міжнародного права. У випадку заподіяння шкоди МО відповідальність несуть, поряд з нею, також і держави, які беруть участь у такій організації.
Детальніше порядок реалізації матеріальної відповідальності держав за заподіяння шкоди космічними об'єктами регламентується Конвенцією (1972 р.) про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами (далі - Конвенція про відповідальність).
До шкоди, яка завдана космічними об'єктами, належить: позбавлення життя, тілесне ушкодження або інше ушкодження здоров'я; знищення або пошкодження майна держав, її фізичних або юридичних осіб чи майна міжнародних міжурядових організацій.
Держава, яка здійснює запуск, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за шкоду, заподіяну його космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну під час польоту.
Відступ від принципу абсолютної відповідальності допускається в тому випадку, якщо космічному об'єкту однієї держави, особам чи майну на борту такого космічного об'єкта заподіяна шкода космічним об'єктом іншої держави поза поверхнею Землі. У такому випадку, відповідно до ст. З Конвенції про відповідальність, держава, космічний об'єкт якої заподіяв шкоду, буде нести відповідальність тільки у випадку, коли шкода заподіяна з її вини або вини осіб, за яких вона несе відповідальність.
Якщо дві або більше держав спільно проводять запуск космічного об'єкта, вони несуть солідарну відповідальність за будь-яку спричинену шкоду. Якщо одна з держав, яка здійснювала запуск, виплатила компенсацію за шкоду, вона має право регресної вимоги до інших учасників спільного запуску. У рамках солідарної відповідальності передбачена можливість укладення угоди про розподіл між собою фінансових зобов'язань.
Держава, якій заподіяна шкода, може висунути державі, яка здійснювала запуск, претензію про компенсацію за заподіяння такої шкоди. Претензія про компенсацію за завдану шкоду пред'являється дипломатичними каналами. Якщо держава не підтримує дипломатичних зв'язків з відповідною державою, яка здійснювала запуск, вона може звернутися до іншої держави з проханням висунути її претензію такій державі. Вона також може пред'явити претензію через Генерального секретаря ООН.
Конвенція про відповідальність встановлює строк, упродовж якого може бути подана претензія про компенсацію за завдану шкоду. Так, відповідно до ст. 10 Конвенції, претензія про компенсацію може бути пред'явлена впродовж одного року з дати заподіяння шкоди або встановлення держави, яка здійснювала запуск і повинна нести відповідальність за шкоду. Однак, якщо державі не було відомо про заподіяння шкоди, або якщо вона не змогла встановити державу, яка здійснювала запуск, то держава може висунути претензію впродовж одного року з дати, коли їй стали відомі такі факти. Проте у будь-якому випадку такий період не може перевищувати одного року з дати, коли за розумними припущеннями така держава могла дізнатися про факт заподіяння шкоди.
Якщо врегулювання претензії не було досягнуто дипломатичними переговорами, створюється Комісія з розгляду претензій, яка складається з трьох членів: один призначається позивачем; другий - відповідачем; третій (голова Комісії) - спільно двома сторонами. Якщо сторони не можуть спільно обрати голову Комісії, будь-яка з них має право звернутися до Генерального секретаря ООН з проханням призначити таку особу.
Комісія з розгляду претензій встановлює обґрунтованість претензії про компенсацію та визначає суму компенсації, якщо вона підлягає виплаті. Рішення Комісії за домовленістю сторін може бути або остаточним та обов'язковим, або містити визначення рекомендаційного характеру, яке сторони розглядають у дусі доброї волі (ст. 19 Конвенції про відповідальність). Таке рішення або визначення повинно виноситися у максимально короткий строк, але не пізніше як через рік з дати її створення, якщо вона не вважатиме за необхідне продовжити цей строк. Після винесення рішення чи визначення Комісія передає завірену копію свого рішення чи визначення кожній зі сторін, а також Генеральному секретарю ООН.
