14.3. Міжнародно-правовий режим відкритого моря

Відкрите море - морський простір, який розташований за межами кордонів територіального моря держав. На нього не поширюється суверенітет будь-якої держави.

Правовий статус і правовий режим відкритого моря визначаються міжнародним морським правом у вигляді такого універсального та всеохоплюючого міжнародно-правового акта, як Конвенція ООН з морського права 1982 р.

Згідно зі ст. 87 Конвенції, "відкрите море відкрито для всіх держав, як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря".

Свобода відкритого моря реалізується згідно з положеннями Конвенції 1982р. та іншими нормами міжнародного права. Вона включає як для прибережних держав, так і для держав, що не мають виходу до моря:

- свободу судноплавства;

- свободу польотів;

- свободу прокладати підводні кабелі та трубопроводи;

- свободу споруджувати штучні острови та інші установки, які допускаються відповідно до міжнародного права;

- свободу рибальства;

- свободу наукових досліджень.

Усі судна у відкритому морі підпорядковуються винятковій юрисдикції держави, під прапором якої вони плавають. При цьому варто зазначити, що будь-яке судно (вантажне, рибальське, науково-дослідне та ін.) повинно плавати лише під прапором однієї держави, котра несе за нього відповідальність. Жоден військовий корабель, прикордонний чи поліцейський катер або будь-яке інше судно не має права застосовувати до суден інших держав примусові заходи. Хоча з цього загальновизнаного правила є певні винятки, які чітко прописані міжнародним правом.

Так, згідно зі ст. 105 Конвенції, у відкритому морі або в будь-якому іншому місці поза юрисдикцією держав будь-яка держава може захопити піратське судно або піратський літальний апарат, що захоплені внаслідок піратських дій і знаходяться під владою піратів, арештовувати осіб, які перебувають на них, і захопити майно.

Захоплення за піратство може вчинятися лише військовими кораблями або військовими літальними апаратами, які мають чіткі зовнішні ознаки, що дозволяють розпізнавати їх як такі, що знаходяться на урядовій службі й уповноважені для цієї мети.

Найбільш небезпечними для міжнародного судноплавства вважаються води Китайського моря, Південної Америки, Індійського океану, Південної Африки. Акти піратства і збройного розбою відбуваються також у водах європейських держав, у Середземному і Чорному морях.

Конвенція 1982 р. закріплює обов'язок держав співпрацювати у максимально можливій мірі для відвернення піратства у відкритому морі або в будь-якому іншому місці за межами юрисдикції будь-якої держави (ст. 100).

Відповідно до ст. 105 Конвенції, судова установа держави, котра здійснила захоплення іноземного судна за піратство, може виносити постанову про застосування покарання і визначати, яких заходів повинно бути вжито стосовно таких суден, літальних апаратів або майна, не порушуючи прав добросовісних третіх осіб.

Держави також зобов'язані боротися з работоргівлею, співпрацювати щодо припинення незаконної торгівлі наркотиками та психотропними речовинами, а також у припиненні несанкціонованого мовлення із відкритого моря. В усіх цих випадках допускається затримання й огляд судна, котре підозрюється у незаконних діях. Якщо затримання виявиться безпідставним, у такому випадку судну відшкодовують збитки.

У відкритому морі визнається також право держави переслідувати та затримувати іноземне судно, котре порушує правовий режим її внутрішніх морських вод або територіального моря. Таке переслідування повинно проводитись за "гарячими слідами", тобто воно має розпочинатися зразу у внутрішніх чи територіальних водах і здійснюватись безперервно. Воно повинно бути припинено, якщо судно-порушник увійшло в територіальне море своєї або іноземної держави.

Міжнародне право не містить будь-яких підстав для відновлення переслідування іноземного судна за раніше вчинене правопорушення у водах прибережної держави при повторному заході цього судна у води певної держави.

Нині в міжнародному праві складним залишається питання про способи та механізми зупинки іноземного судна у відкритому морі у разі переслідування за "гарячими слідами". Це стосується перш за все вимушеного застосування вогнепальної зброї з метою зупинки вказаного судна у випадку вчинення злочину, передбаченого законодавством прибережної держави, у його внутрішніх водах, територіальному морі чи прилеглій зоні. Вказані питання знайшли своє закріплення у законодавстві держав, у тому числі й у законодавстві України.

Військові кораблі, а також судна, що знаходяться на державній службі, у відкритому морі користуються повним імунітетом від юрисдикції і примусових дій будь-якої іноземної держави.