14.2.5. Континентальний шельф

Конвенція 1982 р. визначила континентальний шельф прибережної держави як "морське дно і надра підводних районів, що розташовані за межами її територіального моря на усьому просторі природного продовження її сухопутної території до зовнішньої підводної окраїни материка або на віддалі 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не поширюється на таку віддаль" (п. 1 ст. 76).

У випадках, коли підводна окраїна материка поширюється більш ніж на 200 морських миль, допускається проведення зовнішнього кордону континентального шельфу на віддаль 350 морських миль від вихідних ліній, але не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати, котра являє собою лінію, що з'єднує глибини з 2500 метрів.

У сучасному розумінні континентального шельфу тісно пов'язані три ознаки, що дають у сукупності можливість і правову підставу чіткого визначення зовнішнього кордону континентального шельфу прибережної держави і її прав на нього.

По-перше, таке визначення підтверджує зв'язок континентального шельфу з фізичним фактом природного продовження сухопутної території прибережної держави. На це було звернено увагу ще у 1969 р. у рішенні Міжнародного суду ООН у справі про континентальний шельф у Північному морі121.

По-друге, воно встановлює залежність континентального шельфу як правової категорії від геоморфологічного явища зовнішньої межі підводної окраїни материка.

По-третє, воно передбачає критерій дистанції, котрий дозволяє прибережній державі, незалежно від наявності природного продовження її сухопутної території у фізичному розумінні, поширювати свою юрисдикцію на континентальний шельф шириною до 200 миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

Визначення, яке міститься в п. 1 ст. 76 Конвенції 1982 р., не поширюється на питання делімітації континентального шельфу між державами з протилежним або суміжним узбережжям (п. 10 ст. 76). Таке розмежування повинно здійснюватися узгодженням згідно зі справедливими принципами і з урахуванням усіх обставин таким чином, щоб залишити кожній стороні, при можливості, всі ті частини континентального шельфу, які є природним продовженням її сухопутної території в морі та під морем, не втручаючись у природне продовження сухопутної території іншої сторони. Часто таке розмежування викликає спори між державами (наприклад, спори між Данією, Голландією і ФРН, між Грецією і Туреччиною).

Згідно з Конвенцією 1982 р., прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки та розробки його природних ресурсів. Ці права є виключними: якщо прибережна держава не освоює природні ресурси свого шельфу, "ніхто не може робити це без чітко вираженої згоди прибережної держави" (ст. 77).

Суверенні права прибережних держав на континентальний шельф не зачіпають правового статусу покриваючих вод відкритого моря; повітряного простору над цими водами. А відтак здійснення цих прав не повинно перешкоджати здійсненню судноплавства, повітряних польотів та інших прав і свобод, передбачених Конвенцією 1982 р. для відкритого моря, наприклад, право інших держав прокладати кабелі та трубопроводи на континентальному шельфі.

Важливо наголосити на факті - з географічної точки зору шельф починається від берега моря, з юридичної - від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море, морське дно і його надра в межах територіального моря входять у склад державної території прибережної держави.