5. Заборона й обмеження визначених засобів і методів ведення війни.

Засоби ведення війни - зброя, снаряди, речовини, що застосовуються збройними силами воюючих сторін для завдання шкоди й ураження противника.

Методи ведення війни - це порядок використання засобів ведення війни.

Серед засобів і методів ведення війни виділяють заборонені і не заборонені міжнародним правом.

Забороненими методами у війні визнаються: -підступне вбивство або поранення осіб, які належать до військ противника;

- використання не за призначенням національних і міжнародних емблем, сигналів і прапорів;

- застосування тортур для отримання відомостей, апартеїд, геноцид, захоплення заручників;

- вбивство парламентера та осіб, які його супроводжують;

- пограбування міст, терор щодо місцевого населення, спричинення голоду;

- атака, бомбардування або знищення санітарних установ, транспорту, санітарного персоналу, історичних пам'яток, культурних цінностей, храмів або їх використання для забезпечення успіху у воєнних цілях;

- вбивство або поранення комбатантів противника, які склали зброю чи не мають засобів захисту і здалися в полон;

- знищення або захоплення власності ворога, крім випадків, зумовлених воєнною необхідністю;

- видання наказу не залишати в живих, погроза цим або ведення воєнних дій на цій основі.

Забороненими також є колективне покарання, медичні чи наукові експерименти над людьми під час війни, перетворення цивільного населення на об'єкт нападу, застосування покарання без попереднього судового розслідування і вироку.

Забороненими засобами ведення війни є:

- кулі, які легко розвертаються або сплющуються в людському тілі;

- снаряди, призначенням яких є поширення задушливих чи отруйних газів;

- снаряди вагою менше 400 грамів, що мають властивість вибухати або містять чадний, отруйний газ;

- отрута, отруєна зброя, задушливі, отруйні та інші подібні гази, бактеріологічна і хімічна зброя;

- засоби впливу на природне середовище, які мають великі чи довготривалі серйозні наслідки;

- осколки, які важко виявити в тілі людини, міні-пастки, запалювальні та інші види зброї, дія яких спричиняє надзвичайні ушкодження або страждання.

Однак міжнародне право не забороняє військові хитрощі з метою ввести супротивника в оману або підштовхнути його до необережних дій.

Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів

У період збройного конфлікту на території воюючих сторін розрізняють цивільні і воєнні об'єкти.

Відповідно до положень міжнародно-правових актів воєнні об'єкти - це ті об'єкти, що у силу свого розташування, призначення або використання роблять ефективний внесок у воєнні дії і руйнацію, захоплення або нейтралізація яких за існуючих обставин дає явну воєнну перевагу.

Об'єкти, що не є військовими, вважаються цивільними. До них належать:

а) житла, споруди, засоби транспорту, що використовуються цивільним населенням;

б) місця, які використовуються винятково цивільним населенням (притулки, лікарні та ін.);

в) джерела водопостачання, греблі, дамби, електростанції і т.п. Цивільні об'єкти не повинні бути об'єктами військового нападу.

Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року передбачає додаткові заходи захисту культурних цінностей (тобто цінностей, що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу). До них відносять:

а) пам'ятники архітектури, мистецтва, історії, рукописи, книги, картини, ін.;

б) музеї, бібліотеки, архіви і т.п.;

в) центри, у яких є значна кількість культурних цінностей. Отже, стосовно культурних цінностей забороняється: піддавати

їх нападу або знищенню; робити культурні об'єкти об'єктом репресалій; вивозити їх за кордон, приводити в непридатність тощо.