- •Тема 6. Право міжнародних договорів
- •1. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
- •2. Поняття, види і структура міжнародного договору.
- •3. Основні стадії укладення міжнародного договору.
- •4. Дія і припинення дії договорів. Недійсність міжнародних договорів.
- •5. Виконання і тлумачення міжнародних договорів.
- •Тема 8. Право міжнародних організацій
- •1. Поняття, ознаки, правосуб'єктність міжнародних організацій.
- •Історія розвитку міжнародних організацій
- •2. Види міжнародних організацій.
- •3. Оон: система органів, функції, повноваження. Спеціалізовані установи оон. Історія утворення, правова природа і членство в Організації Об'єднаних Націй (оон)
- •Органи Організації Об'єднаних Націй
- •4. Нато.
- •4. Нато.
- •Співдружність Незалежних Держав (снд)
- •6. Європейський Союз. Правова природа актів єс.
- •Тема 5. Міжнародно-правове регулювання становища населення
- •Розділ 8. Дипломатичне і консульське право
- •8.1. Поняття і джерела дипломатичного і консульського права
- •8.2. Органи зовнішніх зносин держав
- •8.3. Дипломатичні представництва
- •8.3.1. Функції дипломатичного представництва
- •8.3.2. Глава і персонал дипломатичного представництва
- •.3.3. Дипломатичний корпус
- •8.3.4. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •8.4. Торгові представництва
- •8.5. Представництва держав при міжнародних організаціях
- •8.6. Привілеї та імунітети міжнародних організацій і їх персоналу
- •8.7. Спеціальні місії
- •8.8. Запобігання злочинам проти осіб, що користуються міжнародним захистом
- •8.9. Консульства
- •8.9.1. Поняття і види консульських установ
- •8.9.2. Глава і персонал консульської установи
- •8.9.3. Консульські привілеї та імунітети
- •Переговори, консультації, добрі послуги та посередництво.
- •Тема 7. Право зовнішніх зносин
- •1. Поняття та джерела права зовнішніх зносин.
- •2. Система органів зовнішніх зносин
- •3. Дипломатичні представництва: поняття, види, функції.
- •4. Початок та закінчення дипломатичної місії. Дипломатичні імунітети і привілеї.
- •Дипломатичні імунітети та привілеї
- •5. Консульські представництва: види і функції.
- •Правовий статус консула в законодавстві України і міжнародному праві.
- •Правовий статус спеціальних місій, представництв держав При міжнародних організаціях.
- •Дипломатичне право міжнародних організацій
- •Тема 9. Міжнародне гуманітарне право
- •1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів).
- •2. Механізми забезпечення захисту прав та свобод людини.
- •3. Учасники збройних конфліктів. Режими воєнного полону та воєнної окупації.
- •Режим воєнного полону
- •Режим воєнної окупації
- •4. Початок війни і закінчення війни. Їх правові наслідки.
- •Закінчення війни і міжнародно-правові наслідки
- •5. Заборона й обмеження визначених засобів і методів ведення війни.
- •Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів
- •6. Нейтралітет у війні. Ведення морської війни.
- •Ведення морської війни
8.9.3. Консульські привілеї та імунітети
За положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій (ст. 28). Відповідно до норм міжнародного і внутрішньодержавного права держава перебування надає певні привілеї та імунітети консульській установі та її персоналу для ефективного виконання ними своїх функцій.
Консульські привілеї та імунітети поділяються на два види: 1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави; 2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи.
Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р., до першого виду привілеїв та імунітетів належать такі:
а) недоторканність приміщень консульських установ. Влада держави перебування не може вступати в консульські приміщення, інакше як з відома глави консульської установи. Проте згода глави консульської установи може вважатись мовчазно даною на випадок пожежі або іншого стихійного лиха;
б) звільнення консульських приміщень від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, які є платою за конкретні види обслуговування;
в) недоторканність архіву і документів;
г) свобода пересувань;
д) свобода зносин консульської установи з будь-якою офіційною метою. При цьому установа може використовувати всі відповідні засоби, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні й консульські валізи та закодовані або шифровані депеші;
е) користування своїм державним прапором і гербом у державі перебування.
Згода глави консульської установи на проникнення офіційних представників держави перебування в консульські приміщення у випадку пожежі або стихійного лиха була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню цієї Конвенції Радянським Союзом у 1963 р. Проте практика консульських відносин держав пішла шляхом отримання дозволу глави консульської установи владою держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські приміщення. У зв'язку з цим у 1989 р. СРСР приєднався до Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.
До привілеїв та імунітетів персоналу консульської установи або особистих привілеїв та імунітетів згідно з цією Конвенцією належать:
а) особиста недоторканність консульських посадовців, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню, інакше як на підставі судового рішення у випадку вчинення тяжких злочинів;
б) імунітет від судової та адміністративної юрисдикції держави перебування щодо дій, вчинених консульськими посадовцями і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, вчинених ними як приватними особами, застосовується юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть викликатися як свідки в судових і адміністративних справах, але вони не зобов'язані давати свідчення з питань, пов'язаних з виконанням їх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи;
в) консульські працівники, а також члени їх сімей, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, окрім непрямих податків, а також зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;
г) митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадовців і службовців, а також членів їх сімей, практично еквівалентні аналогічним дипломатичним привілеям.
Від характеру взаємовідносин між конкретними державами залежить обсяг консульських привілеїв та імунітетів, зафіксованих у двосторонніх консульських конвенціях і національному законодавстві держав. Так, якщо держави підтримують дружні й різносторонні відносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, який відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам, встановленим у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.
Штатні консульські посадовці не повинні займатися в державі перебування будь-якою професійною або комерційною діяльністю з метою отримання особистих доходів. Якщо консульські посадовці займаються такою діяльністю, на них і членів їх сімей не розповсюджуються консульські привілеї та імунітети.
Всі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетом, зобов'язані поважати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.
Поняття і міжнародно-правове забезпечення мирних засобів розв'язання міжнародних спорів. Міжнародний спір - це специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права і відображають протиріччя, які існують у межах цих відносин. Тобто це спір, що виникає між державами або іншими суб'єктами з питання юридичного факту чи правового регулювання певних відносин. У Статуті ООН для кваліфікації конфліктних відносин використовуються поняття "спір" та "ситуація", але їх визначення не наводяться. Згідно з доктриною міжнародного права, а також практикою Ради Безпеки і Міжнародного Суду ООН —спір має місце у випадку, коли держави взаємно пред'являють претензії з приводу одного і того ж предмету спору; - ситуація виникає, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується взаємним пред'явленням претензій, хоч і породжує непорозуміння між ними. Таким чином, ситуація - категорія більш широка, аніж спір. Існування певних відмінностей ще не зумовлює наявності спору між державами. Після визнання факту існування спору виникає обов'язок вирішити цей спір. Міжнародний спір має вирішуватися лише мирними засобами на основі принципу мирного розв'язання міжнародних спорів. Класифікація міжнародних спорів у науковій літературі здійснюється за різними критеріями: 1) за ступенем безпеки для міжнародного миру; 2) за об'єктом або предметом спору (політичні, юридичні, економічні, соціальні, військово-політичні); 3) за просторовим розповсюдженням (локальні, регіональні, глобальні); 4) за колом суб'єктів чи сторін (двосторонні, багатосторонні). Найпоширенішими є політичні та юридичні міжнародні спори. Вони можуть виникати у різних сферах діяльності держав, щодо тлумачення або застосування того чи іншого міжнародного договору, у разі виникнення питання про відповідальність тощо (юридичні спори). Політичні спори не передаються на розгляд судів та арбітражів, а вирішуються політичними засобами. Згідно зі Статутом ООН важливе значення має поділ міжнародних спорів на такі, продовження яких може загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки, і спори, що не мають таких ознак (ст. 33). Перші в доктрині називаються кваліфікованими, останні - звичайними. Ряд міжнародно-правових актів регулювали мирні засоби вирішення міжнародних спорів задовго до Статуту ООН. У1889 р. І Гаазька мирна конференція створила комісію з питань посередництва і третейського суду та прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних суперечок. 1907 року II Гаазька мирна конференція переглянула прийняту конвенцію, а у 1928 р. було прийнято паризький договір "Про відмову від війни" (Пакт Бріана-Келлога), згодом Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р., Манільську декларацію про мирне вирішення спорів 1982 р. Таким чином, основними джерелами мирних засобів розв'язання міжнародних спорів є: • конвенція "Про мирне вирішення міжнародних суперечок" 1907 р.; • Статут ООН 1945 р.; • Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р.; • принципи врегулювання спорів та Положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання спорів 1991 р. Загалом розрізняють два основних способи вирішення міжнародних спорів: дипломатичний і судовий. Дипломатичні процедури не завжди приводять до ефективного й остаточного розв'язання спорів, оскільки держави, що беруть участь у спорі, залишають за собою право прийняття остаточного рішення. При застосуванні судових процедур держави погоджуються та підпорядковуються рішенню, зміст якого їм на початку процедури не відомий. Згадані міжнародно-правові документи перелічують такі мирні засоби вирішення міжнародних спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод, а також інші засоби. Переговори, обстеження, посередництво, добрі послуги, примирення належать до дипломатичних способів вирішення міжнародних спорів; судові процедури - це міжнародні судові установи, різні третейські суди і арбітраж. Якщо всі можливі засоби не допомогли і виникає спір, важливо точно визначити дату його виникнення (у випадку війни, наприклад, залежно від міжнародно-правової регламентації статусу нейтральних держав, відбувається обчислення відшкодування, яке повинно надаватися; часто з цим пов'язана також можливість звернення до судових органів тощо). Проте важко сформулювати загальну норму з приводу фіксації дати виникнення міжнародних спорів. Загалом спори виникають, коли суб'єкти чітко демонструють або виражають свою незгоду щодо права, претензій або поведінки іншого суб'єкта. Проте на практиці поширені ситуації, коли відносини погіршилися, виникло напруження, створюється перед-конфліктна ситуація, а за взаємною згодою, навіть після виникнення спору, який може досягти великої інтенсивності, спір може зникнути. В юридичних категоріях важко врахувати різноманітність та складність конкретних випадків. |