
- •Тема 6. Право міжнародних договорів
- •1. Поняття і джерела права міжнародних договорів.
- •2. Поняття, види і структура міжнародного договору.
- •3. Основні стадії укладення міжнародного договору.
- •4. Дія і припинення дії договорів. Недійсність міжнародних договорів.
- •5. Виконання і тлумачення міжнародних договорів.
- •Тема 8. Право міжнародних організацій
- •1. Поняття, ознаки, правосуб'єктність міжнародних організацій.
- •Історія розвитку міжнародних організацій
- •2. Види міжнародних організацій.
- •3. Оон: система органів, функції, повноваження. Спеціалізовані установи оон. Історія утворення, правова природа і членство в Організації Об'єднаних Націй (оон)
- •Органи Організації Об'єднаних Націй
- •4. Нато.
- •4. Нато.
- •Співдружність Незалежних Держав (снд)
- •6. Європейський Союз. Правова природа актів єс.
- •Тема 5. Міжнародно-правове регулювання становища населення
- •Розділ 8. Дипломатичне і консульське право
- •8.1. Поняття і джерела дипломатичного і консульського права
- •8.2. Органи зовнішніх зносин держав
- •8.3. Дипломатичні представництва
- •8.3.1. Функції дипломатичного представництва
- •8.3.2. Глава і персонал дипломатичного представництва
- •.3.3. Дипломатичний корпус
- •8.3.4. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •8.4. Торгові представництва
- •8.5. Представництва держав при міжнародних організаціях
- •8.6. Привілеї та імунітети міжнародних організацій і їх персоналу
- •8.7. Спеціальні місії
- •8.8. Запобігання злочинам проти осіб, що користуються міжнародним захистом
- •8.9. Консульства
- •8.9.1. Поняття і види консульських установ
- •8.9.2. Глава і персонал консульської установи
- •8.9.3. Консульські привілеї та імунітети
- •Переговори, консультації, добрі послуги та посередництво.
- •Тема 7. Право зовнішніх зносин
- •1. Поняття та джерела права зовнішніх зносин.
- •2. Система органів зовнішніх зносин
- •3. Дипломатичні представництва: поняття, види, функції.
- •4. Початок та закінчення дипломатичної місії. Дипломатичні імунітети і привілеї.
- •Дипломатичні імунітети та привілеї
- •5. Консульські представництва: види і функції.
- •Правовий статус консула в законодавстві України і міжнародному праві.
- •Правовий статус спеціальних місій, представництв держав При міжнародних організаціях.
- •Дипломатичне право міжнародних організацій
- •Тема 9. Міжнародне гуманітарне право
- •1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів).
- •2. Механізми забезпечення захисту прав та свобод людини.
- •3. Учасники збройних конфліктів. Режими воєнного полону та воєнної окупації.
- •Режим воєнного полону
- •Режим воєнної окупації
- •4. Початок війни і закінчення війни. Їх правові наслідки.
- •Закінчення війни і міжнародно-правові наслідки
- •5. Заборона й обмеження визначених засобів і методів ведення війни.
- •Захист цивільних об'єктів і культурних цінностей під час збройних конфліктів
- •6. Нейтралітет у війні. Ведення морської війни.
- •Ведення морської війни
4. Нато.
Організація Північноатлантичного договору (НАТО — North Atlantic Treaty Organisation) створена відповідно до ст. 9 Північноатлантичного договору 1949 року. Первинними учасниками є США, Великобританія, Франція, Канада, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Ісландія, Норвегія, Португалія. Згодом у 1952 р. приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р. - ФРН, у 1999 р. - Угорщина, Польща, Чехія і т.д.
Керівними органами НАТО є: Північноатлантична рада, Комітет оборонного планування, Група ядерного планування, інші комітети, Генеральний секретар. Місцезнаходження штаб-квартири - Брюссель.
Утворення Північноатлантичного блоку стало однією з переломних подій післявоєнного світу, адже викликало негативну реакцію СРСР. Загалом із заснуванням НАТО посилилось протистояння у світі, взаємна недовіра і підозра, його поділ на два ворожих табори, гонка озброєнь, у т.ч. ядерних, зупинити яку не вдавалося протягом подальших років. Це призвело до утворення військового угруповання, що протистояло НАТО - Організації Варшавського договору.
Цілі НАТО сформульовано в статтях 1-4 Договору:
врегулювання спорів мирними засобами;
сприяння розвитку мирних і дружніх відносин шляхом "укріплення своїх вільних установ ";
розвиток власних засобів для підтримання і розвитку індивідуальної і колективної здатності опору озброєному нападу тощо.
Ст. 5 Договору безпосередньо говорить про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що"вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них ... надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні".
Наведені положення не давали НАТО права на втручання в будь-які конфлікти за межами суверенних інтересів учасників Договору. Тому втручання в Югославії, у т.ч. Косовський конфлікт, перебуває в очевидній суперечності зі статутними документами НАТО.
Отже, Північноатлантичний альянс створювався насамперед з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу зі сторони СРСР, і його створення відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що "Статут ні в якій мірі не зачіпає невід'ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації..."
Основоположний акт Альянсу свідчить про цілком оборонний характер цієї організації. У часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору (ОВД), вдавався до військового втручання у внутрішні справи союзників соціалістичного табору (в Угорщині 1956 р., Чехословаччині 1968 р.).
Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року. Згодом у 1997 році відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, схвалено План дій Україна-НАТО, на національному рівні затверджена Державна програма співробітництва України з НАТО. В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.