21.Центральні державні органи домінату та їх повноваження. Інститут регіональних державних органів.

Імператори вважаються необмеженими володарями, що діють на користь державі й тому не зв'язані ніякими законами.

При імператорі діє consistorium [рада імператора, або ж державна рада), що обговорює різноманітні питання вряду­вання, законодавства і судові справи. Консисторія, разом з тим, була суто дорадчим органом, погляди членів якого не обов'язкові для імператора.

Державний апарат набуває централізованого характеру. Всі установи, що мають відношення до особи імператора, іме­нуються «officia». Чиновники імператором терміном на один рік. Склада­ється ієрархія посад: «редактор» законів; завідувач імпера­торської скарбниці; керуючий імператорським майном; на­чальник імператорської канцелярії. Посади поділяються на придворні (dignitates palatinae), цивільні (dignitates civiles) та військові (dignitates militares).

Вищі чиновники включаються до стану «сенаторів», що по­діляється на почесні ранги (титули): 1) illustres - сяючі, 2) spectabiles - чудові; 3) cibarissimi - ясновельможні.

Найвищою посадовою особою при дворі вважався на­чальник імператорської канцелярії У кожного чинов­ника, що обіймав навіть досить скромне місце у notitia dig­nitatum, була власна канцелярія. Число службовців, що пра­цювали у таких канцеляріях, часом було дуже значним (до 1 тис. осіб).

Римський сенат фактично перетворюється на орган муні­ципального самоврядування. У галузі державного врядування сенат зберігає лише формальне право затвердження проголо­шення військом імператора.

Врядування у місті Римі здійснюють міські префекти у ранзі illustres. У провінційних містах очолюють систему вря­дування магістрати, яких призначають управителі провінції, яких тепер іменують рідше «презес», а частіше - rector provinciae (ректор провінції). Крім того, у провінціях ци­вільна влада відокремлюється від військової. Засновується посада magistri militum, що відповідає посаді префекта Пре­торія. Судові функції управителів провінції дещо обмежу­ються: тепер їхні рішення можуть бути оскаржені імпера­тору.

22.Адіністративно-територіальний поділ на дві імперії та місцеві державні органи.

І Західною, і Східною імперіями керує власний імператор. Кожен з цих двох імператорів має помічника (цезаря), що ке­рує певною частиною імперії.

Відповідно до кількості імперій існують два сенати: у Римі та у Константинополі. Однак обидва вони фактично є лише органами муніципального самоврядування, що керують сто­личними містами. Формально сенат обирає консулів, преторів і квесторів, але таке обрання потребує санкції імператора. Якщо імператор передає на розгляд сенату якусь карну спра­ву, то вона розслідується потім під керівництвом місько­го префекта. Формально за сенатом зберігалося право об­рання нового імператора. Проте фактично сенат лише за­тверджує на цій посаді того, хто був уже проголошений вій­ськом імператором, чи претендував на цю посаду, будучи це­зарем, тобто пройшов попередню сходинку ієрархії найви­щих посад.

У складі кожної імперії створено по 2 префектури на чолі з префектом (усього 4 префектури і 4 префекти). Префекту­ри поділяються на діоцези на чолі з вікаріями (заступниками префекта). Спочатку створюється 12 діоцезів, а з часом їх стає 14. Діоцези поділялися на провінції на чолі з ректорами (коректорами).Провінцій спочатку було 101, а потім їх стає 120. Провінції поділяються на pagi (округи), управління яки­ми здійснюється на засадах самоврядування.

Органом самоврядування міської громади (муніципії) є декурія - «міська рада». Десять перших членів муніципальної ради називають децемвірами. А очолюють ради дуумвіри, яких щорічно обирають муніципальні збори. Вони мають ад­міністративну і судову владу, виступаючи у муніципіях як ви­щий суд. До числа найголовніших функцій декуріонів нале­жить забезпечення надходження до державних скарбниць податків. Але податковий тягар настільки тяжкий, що з ча­сом міські громади починають призначати спеціальних поса­дових осіб (дефензорів), котрі мають забезпечувати захист міста від утисків і несправедливостей з боку імператорських чиновників.

Падіння Західної Римської імперії відбулося у 476 р. разом з низложенням останнього імператора Ромула Августула вождем ругіїв Одоакром. Східна Римська імперія (Візантія) проіснувала до 1453 p., коли Константинополь захопили турки-османи.