19.Магістратура як інститут публічної влади: види, повноваження та склад.

Магістратура в республіканському Римі була своєрідною «гілкою влади».

Магістрату Стародавньому Римі був не просто службовцем, призначення якого полягає лише у вико­нанні визначеного кола посадових функцій. Магістрат - частка римського народу, носій його прав і величі. вла­да і повноваження магістрата немов передані йому римським народом. магістрати різнилися за рів­нем своєї влади,(один займався цивільним судочинством, інший - кар­ним, один - мав адміністративну владу, інший - військо­ву) - кожний мав частку від «загальної» державної влади.

Всі магістрати у Римі були виборними. Свої функції вони виконували безоплатно - обрання на посаду розглядалося як право і почесний обов'язок римського громадянина Відмовитися від виборної посади, якщо тобі вже ви­словили довіру, можна було лише з підстав, конкретно ви­значених нормами публічного права. Неналежне виконання обов'язків магістрату могло тягнути не тільки юридичну від­повідальність, а й моральний осуд.

Система магістратури сформувалася, головним чином, у республіканський період. Її можна класифікувати за різними критеріями.

1.  За обсягом повноважень магістратів можна поділити на такі категорії:

а)   молодші магістрати (magistrates minores) - курульні едили і квестори. Вважалися такими, що мають менший обсяг влади (potestas);

б)  старші магістрати (magistratus majores) - диктатор, консули, претори. Вважалися такими, що володіють макси­мально можливим обсягом влади (imperium).

2.  За соціальним призначенням розрізняли магістратури:

а)   плебейські - трибуни, плебейські едили. Могли обира­тися тільки з числа плебеїв і з метою соціальної і правової охорони саме цього стану;

б) патриціанські (всі інші посади, згадувані вище).

3.  За ступенем почесності розрізняли:

а) курульні магістрати (magistratus curules), які викону­вали свої посадові функції, сидячи в спеціальному «курульному» кріслі, що було не тільки символом влади, а й гаранту­вало недоторканність. До них належали диктатор, децемвіри, консули, претори, едили;

б)   «некурульні» магістрати (magistratus incurules), до яких належали народні трибуни та інші магістрати, котрі за посадою не мали права на такий атрибут влади.

4. За способом утворення повноважень магістратури поді­лялися на:

а)  magistratus ordinaria - посади постійні, звичайні для організації публічного правопорядку. До них налелеала біль­шість магістратур;

б)  magistratus extraordinaria - ті, що створювалися тільки за надзвичайних обставин, хоч і з дотриманням вимог публічно-правової традиції. Вони вважалися ніби винятком із за­гального правила, порядку вирішення державних справ. До них належали диктатор, начальник кінноти тощо).

Склад.

1.  Консули, яких обирали у кількості двох осіб, були вищи­ми урядовцями у республіканському Римі.

Консул відкривав засідання сенату і головував у ньому. Він також головував у центуріатних коміціях, наглядав за від­правленням релігійних обрядів. У разі необхідності він пред­ставляв державу в зовнішніх зносинах. Консулу належала широка юрисдикція: він міг вирішувати карні справи, прису­джувати до великих штрафів і навіть до смертної кари.

Проте imperium консула - це, передусім, влада у галузі військовій. Консул мав право на свій розсуд призначати командний склад (за винятком військових трибунів, котрих обирали на­родні збори).

Консулам також належало право оголошувати війну тим народам, повз територію яких проходили їхні армії. Консул через наявність у нього imperium militiae мав та­кож певну фінансову владу.Крім того, консул здійснював у війську вищу адміністра­тивну, карну і цивільну юрисдикцію.

2. претор

Разом з тим, щодо значення посади претора як чинника і елементу формування та підтримання публічного право­порядку у Стародавньому Римі на першому місці виступали адміністративні функції. він виконував функції міського голови. Разом з тим, претор вважався «молодшим колегою» консула, і у цій якості він виконував як цивільні, так і військові функції консулів, тобто командував військом, головував на народних зборах тощо. Преторів оби­рали строком на один рік у центуріатних коміціях.

3.Цензура. Спочатку цензор - це магістрат, що робив пе­репис і надавав громадянам право бути зарахованими у той чи інший класс.Цензорів у кількості двох осіб обирали центу­ріатні коміції. Вибори проходили один раз у п'ять років. я; б) заможність; в) наявність певних мо­ральних якостей.

Цензор також мав право обмежити в політичних правах тих, хто, на його думку, робив що-небудь негідне, непорядне.

4. Диктатор.  Цей магістрат призначався одним з кон­сулів за пропозицією сенату.

Зовнішніми знаками диктаторської влади були ліктори, що у числі 24 осіб усюди супроводжували диктатора.

Строк повноважень диктатора обмежувався 6 місяцями. Диктатору надавалася summum imperium (максимально повна влада). Всі інші магістрати, в тому числі консули, у разі призначення диктатора переходили під його контроль і зо­бов'язані були беззаперечно підкорятися його розпоряджен­ням.

5.  Начальника кіннотипризначав дик­татор, він був помічником останнього (і фактичним заступни­ком на час або у місці відсутності). Головний обов'язокначальника кінноти - командувати римською кіннотою у складі війська, довіреного диктатору..

6.Плебейські трибуни  зав­данням захищати станові інтереси плебеїв. плебейські трибуни формально обов'язкових розпо­ряджень видавати не могли, тобто вони не були наділені адміністративними функціями. Плебейські трибуни у кількості двох осіб обиралися на спеціальних плебейських зборах Пізніше кількість трибунів збільшилася до 5, а ще пізніше -до 10.

7.           Едили займалися головним чином підтриманням порядку на ринках. Усього едилів було чотири - два плебейських і два курульних.

8.           Нижчі магістрати - забезпечували різні напрями дріб­ного адміністративного і поліцейського врядування. їх оби­рали на трибутних коміціях строком на один рік. Загальна кількість їх була 26 осіб.

20 .Поняття принципату. Особливості складу та повноважень публічних інститутів. Період ранньої імперії іменують «принципатом» тому, що визначальним у титулі імператорів цього періоду було понят­тя princeps. Принцепс (імператор) офіційно був не монар­хом, а «першим серед рівних» (сенаторів), що має вищу владу і авторитет (imperium і auctoritas). Формально вважалося, що імператор є вищим республіканським магістратом, однак до­вічним і таким, що має вищу владу. З часів Августа в особі принцепса поєднується низка найважливіших республікан­ських посад: цензора, народного трибуна, куратора мораль­ності, верховного понтифіка.Його іменують «принцепсом», однак іноді вживаються ти­тули - «август» та «імператор». Але саме титул «імператор» стає найбільш уживаним.

Попри всю важливість особистих якостей принцепса, все більшу роль в організації публічного порядку починають ві­дігравати оточення останнього та апарат державних служ­бовців. Наприклад, за Октавіана Августа у прийнятті рішень та виконанні окремих функцій державного врядування бе­руть участь друзі принцепса (amici principis) та супутники принцепса (comites principis), що з успіхом виконують його різноманітні доручення. Разом ці наближені до імператора особи складали раду принцепса (consilium principis), яка об­говорювала визначені ним питання державного життя. З ча­сів Адріана «consilium principis» набула певних формальних організаційних ознак: члени ради обиралися за жеребом з числа найвідоміших сенаторів, вершників, видатних право­знавців тощо.

У державному врядуванні все більшого значення набуває імператорська канцелярія, яка складалася з кількох відділів (scrinia). Один вів офіційне листування принцепса, інший - готував відповіді на заяви і клопотання, третій - збирав ма­теріали, необхідні для вирішення судових справ, четвертий - готував промови тощо.

Загальних правил спадкування посади принцепса не існу­вало. Згідно з традицією, нового імператора обирав сенат. Проте імператор називав свого наступника у заповіті або всиновлював когось із сенаторів.

Сенат і надалі формально залишався законодавчим орга­ном.

За сенатом деякий час ще зберігаються певні урядові, адміністративні і судові функції: він обирає республіканських магістратів, порушує карні справи проти хабарників у провін­ціях, призначає слідчі комісії Проте повноваження се­нату дедалі більше звужуються. Сенатус-консульти поступа­ються місцем імператорським конституціям, що набувають сили публічного закону.

Значення республіканської магістратури у добу принци­пату знижується. Натомість важлива роль у врядуванні від­водиться префектам, яких спочатку було двоє, а пізніше мог­ло бути від одного до чотирьох. Міському префекту у Римі належала адміністративно-поліцейська влада. Повноваження префекта поширюються не тільки на територію міста Риму, а й на міські околиці радіусом близько 150 км.

Значна увага приділяється організації врядування у провін­ціях, кількість яких у добу принципату помітно зростає. За часів найбільшого розквіту під час правління імператора Траяна до складу Римської імперії входили: Італія, острови Се­редземного моря, Британія, Галія Верхня Германія, Іспанія, області на південь від Дунаю Дакія Македонія і Ахайя Мала Азія, Сирія та Іудея, все узбережжя Північної Африки. Лише з II ст. н. е. територія Римської імперії починає зменшуватися.