82.Систематизація Юстиніана. Рецепція римського права у «післяюстиніанову добу».

Систематизація Юстиніана

Щоб оцінити результати систематизації Юстиніана, звер­немося до її перебігу та змісту нормативних актів, створених у кінцевому підсумку.

Першим було створено Кодекс, який являв собою звід імпе­раторських конституцій. Спочатку малось на меті лише впо­рядкувати конституції, які накопичились за останні сто років, але потім Юстиніан змінив підхід, визначивши ширше завдання:

не лише опрацювати законодавство за останні століття, а й переглянути вже наявні кодифіковані акти (кодекси).

7 лютого 528 р. Юстиніан видав едикт, яким оголосив склад комісії, а також визначив завдання останньої. Вона ма­ла обробити матеріали, що увійшли до Кодексу Теодосія, ви­ключити з нього те, що застаріло, а також доповнити його законодавчими актами пізнішого періоду.

Кодекс другого, виправленого видання був опублікований 18 листопада 534 р. і набрав чинності 29 грудня того ж року. Він містив близько 4600 конституцій, починаючи з Адріана. Найбільша кількість з них належить Адріану - 1200, Северам - 880, Юстиніану - 400. Усі конституції, що увійшли до його видання, набули сили, ті яс, які з нього були вилучені, втратили чинність.

Кодекс Юстиніана поділено на 12 книг. Впадає в око знач­ний обсяг матеріалу, що стосується питань приватного права. Йому відведено з 2-ї по 8-му книги (сім з дванадцяти, тобто більше половини загальної кількості). 9-та книга присвячена кримінальному праву, 10-12 - адміністративному.

При вивченні результатів систематизації Юстиніана біль­ший інтерес, з погляду засвоєння положень рецепції рим­ського права у Візантії, становлять Дигести та Інституції. Це пояснюється тим, що саме в них було збережено дух і засади римського приватного права.

Концепцію створення Дигестів було визначено у консти­туції Юстиніана від 15 грудня 530 p. «Deo auctore». Згідно з нею всім авторитетам у галузі права минулого мала надава­тись однакова увага - ніхто не визнається кращим або гір­шим у всіх питаннях, але деякі кращі у тому чи іншому. «І не судіть про те, що є кращим і більш справедливим за більшіс­тю авторитетів: бо думка одного й гіршого може переважити у якомусь питанні думки багатьох і більш високих...» Крім того, у старих працях можна було робити скорочення та за­міняти застарілі терміни новими: «Якщо ви знайдете у старих законах або конституціях, вміщених древніми в їхніх книгах, щось невірно написане, ви повинні виправити й навести поря­док; що ви виберете і вмістите, те й вважатиметься правдивим і хорошим і начебто написаним з самого початку, і ніхто не повинен насмілюватись на підставі порівняння із старими то­мами доводити хибність (вашого) писання...» 16 грудня 533 р. комісія доповіла про завершення роботи (тобто пройшло рівно три роки з дня її створення), а ЗО груд­ня 533 р. Дигести набрали чинності.

За структурою Дигести у загальному вигляді нагадують Кодекс. Приблизно схожі вони й співвідношенням обсягу ма­теріалу, з тією різницею, що питома вага приватного права тут ще більша. Чи не найбільша відмінність структури у тому, що Кодекс починався з церковного права, якого не було й не могло бути у Дигестах.

Ось як виглядає структура Дигестів Юстиніана: книга 1 - загальні положення про право та державу, книги 1-46 при­свячені питанням приватного права, матеріал тут розміщено за схемою преторського едикту, книги 47'-48 - кримінальне право та процес, книга 49 - оскарження, фінансове, військо­ве право, книга 50 - муніципальне право, кінцеві положення.

Робота над Інституціями тривала протягом останнього року компіляції Дигестів. Безпосередньо цим займались Трибоніан, Теофіл та Доротей. В основу Інституцій Юстиніана було покладено Інституції Гая. Порівняння оригінального тексту та переробки Комісії свідчить, що зміни й доповнення стосувались, головним чином, тих положень, де були застарі­лі терміни або посилання на законодавчі акти, що втратили чинність. При висвітленні окремих питань використано Інституції Флорентіна, Марціана та Ульпіана.

Система Інституцій виглядала таким чином - вступ і чоти­ри книги: 1 - особи, II - речеві права, у тому числі спадку­вання за заповітом, III - спадкування за законом, загальні положення зобов'язань та контракти, IV - делікти та норми процесуального права, а також деякі положення публічного права. Книги поділено на титули, титули - на фрагменти.

Інституції вийшли друком навіть трохи раніше Дигестів - 21 листопада 533 p., але набули чинності одночасно з ними.

Пізніше Кодекс, Дигести та Інституції було об'єднано се­редньовічними юристами у єдину збірку - Corpus juris civili. Проте варто замислитися над тим, наскільки виправданим було таке об'єднання.

Очевидно, вірним буде висновок, що під дахом Корпусу існували три самостійних законодавчих акти, кожен з яких мав не лише особливі джерела, а й своє особливе призначен­ня: популярний виклад засад та основних положень приват­ного права (Інституції), зібрання вищих досягнень римської правової думки - скоріше, ідеальний закон, ніж; норми пози­тивного права (Дигести), збірка законодавчих актів «повсяк­денного вжитку, прикладного характеру» - Кодекс.

  Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»

Розпочинаючи аналіз характеру рецепції римського права у Візантії в «післяюстиніанову добу», пригадаємо вже відомі положення про циклічний розвиток цивілізацій. З урахуван­ням їх можна припустити, що після рецепції в часи Юстиніа­на І мав настати спад інтересу до римського права, а потім новий виток збільшення інтересу до останнього.

Перебіг подальших подій підтверджує правдивість такого припущення.

Наприкінці IX ст. імператор Василь Македонянин почав переробку Корпусу Юстиніана з метою його вдосконалення, уніфікації та модернізації. Роботу було продовжено і завер­шено вже за правління його сина - Лева VI (Мудрого) на початку X ст. Результатом їх було видання «Базилік» - збірки законодавства, що мала підґрунтям компіляцію Юсти­ніана. Складові частини Корпусу було перероблено, перекла­дено грецькою мовою та об'єднано в один кодекс, поділений на 60 книг. За своєю сутністю вони можуть бути оцінені як парафраз Дигестів, поєднаний з коментарями до Кодексу Юстиніана.

Знайомство з літературою свідчить, що Базиліки не надто схвально оцінювала більшість сучасних науковців. Щоправда, багато хто зазначає, що вони порівняно з попереднім законо­давством (Еклогою, Прохіроном та ін.) мали більш «римську сутність», були спробою реставрації римського права, але тут само їх критикують за непристосованість до реальної юридичної практики, за те, що неможливо точно відповісти, яка їхня природа: чи це реальне законодавство, чи енцикло­педія, чи навчальний посібник з римського права.

Через це слід звернути увагу на некоректність методологіч­ної основи оцінки «Базилік». З одного боку, їх, як і поперед­нє візантійське законодавство, критикують за те, що римське право не збережено у первісному вигляді. З іншого - цим за­конодавчим актам (точніше - їхнім авторам) докоряють за погану пристосованість до потреб практики сьогодення.

Але якщо враховувати, що римське право було практич­но повністю сформовано вже у II-III ст., а Базиліки було створено наприкінці IX - на початку X ст., тобто через 600-700 років потому, закиди у перекрученні римського права здаються необґрунтованими. Хіба що залишається при­пустити, що Василь та Лев мали на меті, як колись Юстиніан, зберегти положення римського права у їхній первісній чисто­ті. Втім, для таких припущень немає реальних підстав.

Законодавча діяльність наприкінці першого тисячоліття супроводжувалася активізацією наукових правничих розві­док. При цьому предметом їх були не лише положення чин­ного законодавства, тобто римське право у його візантій­ський інтерпретації, а й римське право як таке.

Власне, можна виділити три напрями роботи юриспруден­ції у Візантії того часу.

Перші два безпосередньо пов'язані зі впровадженням у життя положень чинного законодавства. Один з них - біблі­ографічна, методична та інша обробка Базилік, зокрема, це Synopsis Basilicorum - збірка коротких статей (витягів) з Ба­зилік, розміщених за алфавітом, а також Tipucitus - вид предметного покажчика для Базилік, розроблений наприкінці ст. візантійським юристом Михайлом Патцесом. Другий полягав у створенні посібників для засвоєння положень чинного законодавства, написаних на зразок Еклоги (наприклад, Ераnagoge aucta - юридичний посібник, підготовлений у X ст.), скорочених збірок витягів із законодавчих актів - епітом тощо.

Нарешті, третя течія, найбільш конструктивна з погляду рецепції римського права, полягала у створенні схолій, тобто коментарів, написаних у вигляді приміток на полях книг, що містили юридичні тексти. Підхід тогочасних схоластів до тлу­мачення та коментування «Базилік» полягав у тому, що тлу­мачення норм позитивного права проводилось як на основі теорій сучасних юристів, так і на підставі висловлювань юристів доюстиніанової епохи, які тепер вже були юристами «давніми». Практично схоласти заклали підвалини порів­няльного правознавства щодо класичного римського права, відроджуючи при цьому його ідеї.

Останньою юридичною пам'яткою візантійського права вважають видане близько 1345 р. візантійським правознавцем (номофілактом) та суддею Костянтином Арменопуло «Шестикнижжя» (Hexabiblos), що містило витяги цивільних та кри­мінально-правових норм з Базилік, зібрані у шести книгах.

Рецепції римського права у післявізантійський період у Східній Європі відбуваються у різних формах на Балканському півострові та суміжних з ним регіонах - у країнах, що входили до так званої «візантійської співдружності націй». Крім того, рецепція римського права за візантійським типом відбувалася у середньовічній Україні та пізніше - у Росій­ській імперії, про що йтиметься окремо.