79.Зняття колізій між міжнародним правом Риму (Jus gentium) і праватним (Jus civile) та публічним правом (Jus honorarium).

Терміном jus civile, як уже зазначалося, насамперед позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян -квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Jus civile неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званимиперегринами), які приїжджали до Риму, - з іншого. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Проте надання прав перегринам досягалося не шляхом поширення на них норм, які споконвічно регламентували приватні права римських громадян. Відбувалося це шляхом створення нової системи права, яка регулювала відносини римлян і не римлян, так званого jus gentium - права народів. Велика заслуга в його створенні належитьперегринськомупретору, який у своїй практичній діяльності спирався на місцеве право перегринів, тобто підкорених Римом сусідніх народів. Нерідко jus gentiumперевершувало римське цивільне право і воно довело свою життєвість та придатнсіть для регулювання обороту в нових умовах. Можна стверджувати, що jus gentium вміщувало все значне і прогресивне, що виробив стародавній світ у галузі правових інститутів, пов'язаних з торгівлею. І тому воно вигідно відрізнялося від jus civile більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму та національної обмеженості, властивих римському цивільному праву. Сприймаючи все краще з правової культури сусідніх держав, право народів було прогресивнішим і доступнішим для простих людей, воно відповідало вимогам часу й чутливо реагувало на зміни в суспільстві.

Названі дві системи (jus civile і jus gentium) існували й розвивалися паралельно, проникаючи одна в одну і взаємно збагачуючись. Однак поступово вони почали зближатися, а з часом і відставати від швидкого розвитку цивільного обороту. Виникла потреба в ефективніших засобах правового регулювання.

Так поступово, поряд з цивільним правом і правом народів, виникає ще одна система правових норм, які регулювали майнові відносини, під назвою jus praetorium - преторського права.

Преторське право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми названих вище двох систем виявилися неспроможними врегулювати нові відносини.

Оскільки преторське право виникло і розвивалося в процесі практичної діяльності преторів та інших магістратів, внаслідок специфіки свого виникнення воно мало багато переваг перед цивільним правом і правом народів. Воно більш повно відображало найновіші соціальні зміни в римському суспільстві, передбачало спрощення багатьох процедур, містило чіткість і ясність правових приписів, було гнучким та надійним засобом захисту інтересів населення.

Не слід вважати, що преторське право виникло на порожньому місці. Воно постало, розвивалося і досягло вершин досконалості на основі цивільного права та права народів, було їх дітищем, увібрало в себе все позитивне, що вони мали. Разом з тим римське цивільне право стало всесвітньо відомим значною мірою завдяки діяльності преторів і створеному ними преторського права.

Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність названих трьох систем. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum - приватне право.

80.Поняття, види і форми рецепції римського права.

Поняття рецепції римського права

Розпочинаючи вивчення питань рецепції римського права, насамперед необхідно з'ясувати, що таке «рецепція» та в чо­му полягають характерні ознаки цього явища.

За основу може бути взяте визначення рецепції як віднов­лення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку.

Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке є елементом культу­ри, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступ­ників.

Отже, насамперед, рецепція - це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певно­му етапі її розвитку в контексті загального процесу цикліч­них ренесансів.

Мета і кінцевий результат рецепції - створення на існу­ючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запози­чення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому вит­ку спіралі суспільного розвитку.

Розглядаючи питання про чинники рецепції римського права, слід зазначити таке. Головним чинником рецепції пра­ва є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями.

Рецепція, як елемент загального процесу від­родження минулої високої цивілізації, полягає у впливі пра­ва, як її елементу, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі. Однак саме римське приват­не право виявилось вперше вищою фазою розвитку право­вої системи, що регулює відносини на підґрунті приват­ної власності. Встановлення суверенітету особи-власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних мо­ментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму.

Саме тому римське приватне право стало предметом не­одноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право - лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби то­го чи іншого державницького устрою, форми правління то­що.

 Форми рецепції римського права

Тепер можемо перейти до з'ясування форм рецепції рим­ського приватного права. Наприклад, це може бути вивчення, коментування та засвоєння положень римського права або використання його як взірця при створенні кодифікованих актів законодавства. Крім того, рецепція можлива й у формі вивчення та усвідомлення юристами, котрі застосовують пра­во, або потенційними законодавцями головних засад рим­ського права. При цьому спеціальні кодифікаційні акти мо­жуть не прийматись, але дух, ідеї реципованої системи права глибоко проникає у правову систему, яка сприймає.

Підсумовуючи, виокремимо такі форми рецепції римського права:

-            вивчення в навчальних закладах як юридичної загально­освітньої дисципліни з метою формування світогляду май­бутніх правників;

-            вивчення римського права як надбання культури;

-            дослідження, аналіз та коментування юридичних дже­рел;

-            безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного права;

-            використання норм позитивного права як взірця при створенні нормативних актів (особливо при реалізації коди­фікаційних проектів);

-            використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування;

-            сприйняття та використання головних засад, ідей та ка­тегорій, накопичених попередніми системами права.

При цьому слід мати на увазі, що реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше має місце сполучення кількох форм з переважанням якоїсь з них.

 Види і типи рецепції римського права

Рецепція права може бути різних видів.

По-перше, слід розрізняти прямі (первинні) та похідні (вторинні) рецепції. Це пов'язане з тим, що рецепція не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї римського права, окремі його положення, правничі рішення досить часто реципуються опосередковано, наприклад, шля­хом запозичення ідей з правничої системи або законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторин­на» або «похідна» рецепція). Типовий приклад - запозичен­ня багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Ні­мецького цивільного кодексу (хоч, власне, й вони є результа­том вторинної рецепції - проміжною ланкою для них були кодифікаційні акти, створені за Юстиніана).

По-друге, рецепція також може бути не лише явною, а й латентною (прихованою). Це відбувається, наприклад, у тих випадках, якщо запозичення певних ідей або якихось засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі право­творення фактично на підґрунті вже відомої раніше системи права, але з проголошенням (офіційно, напівофіційно тощо) принципово іншого підходу.

З певною мірою узагальнення можна виокремити східно­європейський (візантійський) та західноєвропейський типи рецепції римського права.

Східноєвропейський (візантійський) тип рецепції має такі риси:

-            ґрунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі;

-            не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

-            провадиться «за ініціативою зверху», не обов'язково бу­дучи зумовленою потребами суспільства або навіть не відпо­відаючи його потребам;

-            обмежується декількома видами форм рецепції, найчас­тіше - обранням зразків для наслідування.

Західноєвропейський тип рецепції:

-            ґрунтується на плюралізмі політичних та правових ду­мок;

-            має надійне методологічне підґрунтя ( теоретичну базу);

-            є компромісом дії різних політичних, економічних, соці­альних сил;

-            відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація соціальних, культурних, економічних та інших потреб).

Оскільки особливості кожного з цих типів рецепції істот­но впливають на її перебіг, надалі вивчення питань ре­цепції римського права слід узгоджувати з цими катего­ріями