64.Преторські пакти. Пакти, що отримали правовий захист в імператорську епоху.

Преторські пакті – це пакти, які отримували захист безпосередньо на підставі преторської влади.

Виділяють два їх різновиди:

1) contitutumdebiti – підтвердження боргу;

2) receptum:

a) receptum arbitri – угода з третейським суддею;

в) receptumargentarii - угода з банкіром про сплату обумовленої суми третій особі.

Підтвердження боргу (constitutumdebiti). У деяких випадках виникала необхідність підтвердити вже існуючий борг або борг третьої особи, для чого укладали вказаний пакт. Наприклад, боржник урочисто приймав на себе зобов’язання сплатити борг кредитору, стосовно якого вже сплнув строк позовної давності, або сплатити борг за третю особу. Угода з третейським суддею про розгляд ним справи, який виник між певними особами (receptumarbitri). Особи, між якими виник майновий спір, могли домовитися, що не будуть вирішувати спір у суді, а передадуть його обраній ними третій особі – арбітру. Для того, що арбітр розглядав спір, треба було з ним укласти пакт. За цим пактом третейський суддя повинен був розглянути спір і винести своє рішення. За словами Ульпіана, претор нікого не примушує прийняти на себе обов’язки третейського судді, оскільки це вільна справа, однак, якщо хто-небудь вже прийняв на себе обов’язки третейського судді, то зобов’язаний довести справу до кінця. За ухилення від виконання прийнятого на себе зобов’язання третейський суддя відповідав штрафом. Лише поважні причини звільняли його від відповідальності (хвороба, покладення на нього публічних обов’язків, які перешкоджали розглянути спір тощо). Угода з угода з хазяїном корабля, готелю або заїжджого двора про збереження переданих речей пасажирів та жильців - receptumnautarum, cauponum, stabulariorum. Мандрівники, торговці та інші пасажири та жильці, які залишалися на ночівлю у готелі або заїжджому дворі, а пасажири на кораблі були вимушені залишати свої речі їх господарям. Про факт прийняття цих речей на зберігання укладався вказаний пакт, за яким хазяїн відповідав не лише за винне, але й за випадкове завдання шкоди або загибель речей. Речі жильця поступали на зберігання хазяїну готеля, заїжджого двора або корабля в силу самого акта здійснення ними цієї діяльності. Хазяїн не міг відмовитися прийняти речі на зберігання. Це входило в коло його функцій.

Підвищена відповідальність вказаних осіб пояснюється тим, що вони часто були у змові з грабіжниками. Для захисту від цього був передбачений спеціальний позов. Угода з банкіром про сплату за рахунок клієнта певної суми третій особі – receptum argentarii – це угода, за якою банкір приймав на себе обов’язок сплатити борг третій особі за свого клієнта і за його рахунок. Своєрідна форма поруки, якою боржник третьої особи у разі відсутності вільних грошей звертався до свого банкіра і просив за його рахунок його грошей, які знаходились у банкіра на зберіганні, прозвести оплату боргу. Банкір, який виступав у якості поручителя, був гарантований грошима боржника, які знаходились у нього на зберіганні. Але можливим було, коли банкір приймав на себе таке зобов’язання навіть, якщо грошей боржника в нього не було. Банкір не ставав за цим пактом боржником третьої особи, яка залишалась кредитором лише клієнта банкіра. Праовові відносини виникали лише між клієнтом банкіра і його кредитором – третьою особою. Однак, якщо банкір відмовлявся платити, клієнту належав спеціальний позов.

65.Поняття сім'ї. Шлюб: поняття, види, порядок укладення та припинення.

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як усталене об'єднання вона виникає з роз­кладанням родового ладу. Перша історична форма моно­гамії вже заснована на владі батька сімейства.

Сім 'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єд­нання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомо­гою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави сімейства. До складу сім'ї, крім глави сімей­ства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном familia познача­лась сукупність всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили.

Отже, за сімейним станом римські громадяни поділялися, як вже зазначалось, на осіб свого права  та осіб чужого права. До перших відноси­лися домовладики, до других — інші члени сім'ї, так звані підвладні. Сім'я, заснована на підпорядкуванні владі юмовладики, називалась агнатською. Всі підвладні підкорялися владі од­ного домовладики і вважалися родичами, тобто агнатами. Після смерті домовладики його дорослі с іни були носія­ми влади в сім'ї, а дружини й діти підпадала під їхню владу.  

cім'я починається з шлюбу. Римські Юристи приділяли багато уваги правовим питанням шлюбних відносин, ви­вчивши та проаналізувавши, дали відповідні оцінки їх різно­видам. Давньоримське суспільство намагається ідеалізувати сім'ю. Римські юристи досить ідеалістично визначали шлюб. На­приклад, Модестін писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і людського права». Між тим в усі часи рабовласницької дер­жави дружина, жінка ніколи не займала рівного з чолові­ком, мужем становища. Вона завжди знаходилася в залеж­ності від батька, чоловіка, брата, опікуна тощо. Римському праву відомі два види шлюбу: законний рим­ський шлюб і  шлюб, що укладався між перегрінами та іншими вільними, які не мали права вступати до римського законного шлюбу. римський законний шлюб, в свою чергу, історично поділявся на два види: шлюб з чоло­вічою владою  і шлюб без чоловічої влади. Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права, допускався тільки між римськими грома­дянами. Шлюби між римськими грома­дянами, з одного боку, і перегрінами, з другого, категорично забороня­лися. Деякі станові обмеження щодо вступу до шлюбу збе­рігалися навіть після того, як усі вільні Римської імперії були проголошені римськими громадянами. Так, особи се­наторського звання не могли брати шлюб з вільновідпуще­ницями, провінціальний магістр не міг брати за дружину громадянку цієї провінції, мали місце й деякі інші обме­ження. .Перегріни брали шлюб між собою відповідно до норм права народів, тобто до свого національного права. Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступи­ти в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат.

Умови вступу до шлюбу:

а) вільне волевиявлення жениха і нареченої В раннереспуб-ліканській період така згода могли д, п' домовладики жениха і нареченої. Проте, якщо з каксй-лібо причини вони такої згоди не давали, то брачую дієся могли добитися дозволу на вступ до браку (ерез магістрат;

б) досягнення шлюбного віку - 14 років для чоловіків, 12 років для жінок;

в) наявність права одружуватися. Це необхідний елемент цивільної правоспос )бности, без ко-торого одружитися було неможливо. Цим правом були наділені тільки римські громадяни. Тому до 212 р. в законний римський брак могли вступати тільки володарі юс конубії. Після 212 р. це обмеження відпало;

г) належність іншому нерозірваному браку. Строгий моногамний характер римської сім'ї не допускав багатоженця. Ніяких перешкод для вступу до другого браку після припинення першого римське право не містило. Проте вимагалося вдові дотримати траурний рік, тобто проміжок після смерті чоловіка в 10 місяців. Метою цього обмеження було, з одного боку, прояв певної пошани (пієтету) до пам'яті покійного, а з іншою - усунення того, що може виникнути сумніви у визначенні батьківства, що народилося в цей період дитини. Проте цей звичай майже не мав правового значення. Якщо вдова в цей період все ж таки виходила заміж, то її брак не визнавався нікчемним, проте вона сама піддавалася ганьбі;

д) відсутність близької спорідненості. Спорідненість по прямій лінії у всіх випадках була перешкодою для вступу до браку. По бічній лінії в якнайдавніший час шлюби між родичами до шостого ступеня включно не допускалися. У республіканський і імператорський періоди ці обмеження були пом'якшені. Крім того, не допускалися браки між опікуном і підопічної, між заміжньою жінкою, що допустила перелюбство, і її спільником. Провінційний магістрат не міг одружуватися з громадянкою даної провінції. Дана заборона переслідувала двояку мету: виключити можливий тиск на волю нареченої і перешкодити виникненню сімейного впливу через магістрату. Не допускався вступ до браку осіб, що полягають в близькій властивості, якою визнавалося відношення між одним з подружжя і родичами іншого чоловіка. Наприклад, молодший брат не міг брати за дружин вдову померлого старшого брата.

Припинення шлюбу. Шлюб як постійний зв'язок між чоловіком і жінкою міг припинитися лише під дією юридичних фактів — при­родних та людських подій.

Шлюб припинявся внаслідок смерті одного з членів подружжя, або втрати свободи (громадянська смерть), втрати громадянства, розлучення (юридична формула розлучення — а тепса et torn — від стола і ложа відлучити).

Втрата свободи мала місце внаслідок взяття у полон або обер­нення в рабство. Жінка не мала права вступати у новий шлюб про­тягом п'яти років. Якщо чоловік повертався з полону в Рим, то правильний шлюб продовжувався.

При втраті громадянства шлюб вважався дійсним тільки згідно з правом народів (jus gentium).