55. Зобов’язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти): поняття та різновиди.

Квазіделікти (quasi ex delicto) не підпадали під ознаки делікту .римляни не вбачали тотожності з делік­тами таких правопорушень, які викликали не саму шкоду, а загрозу її завдання, або спричиняли відповідальність не за свої, а за чужі дії^[15].

квазіделікт, за який встанов­лювалась відповідальність судді за неналежне здійснення судового провадження. Така відповідальність наставала, якщо рішення судді суперечило фактам, наведеним сторонами, а також у разі будь-якого на­вмисного порушення порядку судового розгляду, яким завдається шко­да інтересам сторін. За такі порушення, а також за по­рушення інших суддівських обов’язків на суддю міг бути покладений за позовом потерпілої сторони обов’язок із відшкодування завданої шкоди. У разі наявності в діях судді умислу він відшкодовував повну суму позову, а в інших випадках суддя сплачував штраф у розмірі, що визначався судом.

Другим різновидом визнавався квазіделікт, унаслідок якого наста­вала відповідальність за викинуте або вилите із помешкання на вулицю, унаслідок чого завдається шкода людям, які цією вулицею користуються. Відповідальним за шкоду, завдану таким квазіделіктом, міг бути будь-який мешканець житла, з якого було щось викинуто або вилито на територію загального користування. Передбачався також квазіделікт, яким охоплювались випадки від­повідальності за небезпечне для оточення виставлене, підвішене або вивішене майно, яке в разі свого падіння загрожувало оточуючим зав­данням шкоди. У таких випадках законом передбачався штраф у розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від вини відповідача чи наявності шкоди. Отже, штраф за такий квазіделікт міг бути стягнутий на користь будь-якого позивача.

Серед квазіделіктів окремий різновид становили ті, якими охоплю­валась відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судново- лодільців за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів. Розмір такої відповідальності дорівнював подвійній сумі завданої шкоди.

Крім зазначених квазіделіктів, можна назвати менш значні право­порушення: а) правопорушення землеобмірювача, який допустив прорахунок при розподілі земельних ділянок; б) поховання в чужу могилу; в) надання допомоги рабу під час втечі тощо.

56. Юридичний склад деліктної відповідальності. Види деліктів за римським правом.

Класифікуючи зобов’язання із деліктів, необхідно враховувати, що римською юриспруденцією і писаним правом делікти поділялись на дві групи: делікти публічні (delictapublica) і делікти приватні (delictaprivata).

Публічними деліктами визнавалися правопорушення, які посягали на публічні інтереси. Це, наприклад, злочини проти народу та його без­пеки висунення неправдивих звинувачень чи неповідом­лення про дійсно вчинений злочин тощо., санкції за такі пра­вопорушення були звернені переважно проти особи порушника публіч­ного порядку

Що ж стосується приватних деліктів, то їх суть полягає в їх спря­мованості на захист інтересів приватних осіб, які потерпіли від право­порушення і на користь яких здійснювалися відповідні майнові стяг­нення з порушника.

. Саме так римською юриспруденцією розцінюва­лися делікти цієї категорії, і саме вони становили підставу виникнення цивільних деліктних зобов’язань, сторонами в яких порушник виступав як боржник (debitor), а потерпілий — як кредитор (creditor). Позови із таких деліктів пред’являлися безпосередньо потерпілими. Види деліктів; 1) особиста образа;(injuria розглядало як будь-яке фізичне ушкоджен­ня, завдане окремій фізичній особі ) 2) крадіжка; (це привласнення речі обманним шляхом із метою збагачення або вилу­чення самої речі, користування чи володіння річчю () 3) пограбування; (Суть зобов’язання із делікту (rapina) зводилася до того, що на по­рушника покладався обов’язок сплатити в чотирикратному розмірі вартість пограбованого майна. Щоправда, така санкція зберігала силу протягом одного року з моменту правопорушення. Із закінченням цьо­го строку санкція не могла виходити за межі фактично завданої шкоди.) 4) неправомірне пошкодженняабо знищення чу­жого майна ; ( делікт, який відрізняється від особистої образи за умов, якщо ним потерпілому ця образа не завдається. Якщо внаслідок нього заподіювач не набуває тих чи інших вигід, то цей делікт виходить також і за межі крадіжки.) 5) загроза;( Проголошуючи metus деліктом, претор постановив таку саму від­повідальність, як і за пограбування, — в чотирикратному розмірі вар­тості набутого правопорушником унаслідок загрози майнової вигоди) 6) обман;( Як делікт dolusmalus сфор­мувався завдяки діяльності, претор неодноразово надає допомогу людям, які помилилися або були обмануті, або зазнали шкоди внаслідок чужого лукавства Однак відшкодування завданої обманом шкоди дорів- нювалося не чотирикратному розміру шкоди, а дійсному її розміру.) 7) обман кредиторів.  Поява делікту, пов’язаного з обманом кредиторів, обумовлювалася тим, що коли проти боржника, що порушив зобов’язання, застосовувалося стягнення на його майно, виникала небезпека вчинення боржником відчуження майна (напри­клад, дарування) з метою зменшення розміру примусових платежів, належних первісним кредиторам. )