
- •8.Римська правосвідомість як досягнення давньоримської цивілізації.
- •13.Державець, монарх (Princeps): статус, повноваження, виключні права.
- •16. Сенат як публічно-правовий інститут стародавнього Риму.
- •17. Засади формування фінансової системи у стародавньому Римі. Податкова (tributum) та митна (portoria) системи як елементи публічного правопорядку.
- •18 .Армія як один з елементів публічного правопорядку: організація війська та правовий статус воїнів.
- •19.Магістратура як інститут публічної влади: види, повноваження та склад.
- •21.Центральні державні органи домінату та їх повноваження. Інститут регіональних державних органів.
- •22.Адіністративно-територіальний поділ на дві імперії та місцеві державні органи.
- •23.Злочин (crimen) за римським правом: поняття та зміст. Види злочинів за об’єктом посягання.
- •24. Особливості кваліфікації злочину. Склад злочину.
- •25. Передумови та принципи карної відповідальності.
- •26. Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.
- •27. Мета і види покарань у Римі.
- •29. Розмежування ролі суддів та адвокатів. Інститут професійних слідчих.
- •30.Форми та принципи карного проце за римським правом
- •31. Порядок судового розгляду справи.
- •32. Інквізиційний процес та коло доказів за римським правом.
- •33. Особа (суб'єкт права) у Римі: поняття, правовий стан та його види.
- •34. Опіка і піклування у римському приватному праві.
- •35.Юридичні особи (universitas) як суб’єкти приватного права у Римі: ознаки, види, виникнення та припинення.
- •36.Поняття та види об’єктів права у Римі.
- •37.Річ як центральний об’єкт приватно-правових відносин. Класифікації речей у римському праві та їх правовий режим.
- •39.Види процесу: легісакційний, формулярний та екстраординарний.
- •40. Цивільне судочинство у Римі. Судове рішення: поняття та значення.
- •42. Позовний захист: поняття та види позову. Позовна давність
- •43. Поняття та зміст права власності, володіння і держання.
- •44.Види та способи набуття права власності у Стародавньому Римі.
- •45.Спільна власність. Повноваження співвласників.
- •45. Спільна власність. Повноваження співвласників.
- •46. Обмеження права власності. Правовий захист права власності.
- •47. Права на виникнення, поняття та види. Чужі речі:
- •48. Поняття та зміст застави. Форми застави за римським правом.
- •49. Зобов’язання за римським правом: поняття та класифікація.
- •51. Поняття вини та шкоди. Відповідальність за чужу вину.
- •52. Зобов’язання, що виникають не з договорів: специфіка виникнення, поняття та види.
- •53. Зобов’язання ніби з договорів та ведення чужих справ.
- •54. Деліктні зобов’язання.
- •55. Зобов’язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти): поняття та різновиди.
- •56. Юридичний склад деліктної відповідальності. Види деліктів за римським правом.
- •57. Поняття, структура та зміст договору. Класифікація договорів.
- •58. Порядок укладення договору. Представництво.
- •59. Поняття та види вербальних договорів. Форми їх укладення.
- •60. Лібральні (літеральні, письмові) договори: поняття та види.
- •60 .Ліберальні (літеральні, письмові) договори: поняття та види.
- •62.Консенсуальні контракти та їх види.
- •64.Преторські пакти. Пакти, що отримали правовий захист в імператорську епоху.
- •66.Правове становище глави сімейства та підвладних. Правові стосунки між матір’ю і дітьми.
- •67.Усиновлення та узаконення за римським приватним правом.
- •69.Спадкування за законом. Виморочне майно.
- •70.Спадкування за заповітом. Обов'язкова частка.
- •71.Прийняття спадщини. Спадкове представництво і спадкова трансмісія.
- •72.Передумови виникнення міжнародного права Риму. Співвідношення народного права та міжнародного права Риму.
- •73.Міжнародне право Риму (Jus gentium) та Jus naturale як позитивне та природне право.
- •74.Міжнародне право Риму (Jus gentium) і римське публічне право (Jus honorarium).
- •75.Взаємовплив міжнародного (Jus gentium) та приватного права (Jus civile).
- •76. Імператорські акти (Leges) і науково опрацьоване право (jus).
- •79.Зняття колізій між міжнародним правом Риму (Jus gentium) і праватним (Jus civile) та публічним правом (Jus honorarium).
- •81.Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії.
- •82.Систематизація Юстиніана. Рецепція римського права у «післяюстиніанову добу».
- •83.Відродження норм римського права у європейській правовій теорії. Континентальний та англосаксонський типи рецепції.
- •84.Проторецепція. Глосатори та постглосатори.
- •85.Вплив рецепції римського права у Європі на формування міжнародного права. Роль природного права (Jus naturale).
- •86.Передумови та початок рецепції римського права в Україні.
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •87.Римське право в Російській імперії.
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •88.Рецепція римського права в срср. Опосередкована рецепція римського права.
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •89.Римське право в незалежній Україні.
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •90.Місце римського права в концепції права України. Наукова школа рецепції римського права в Україні.
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
45.Спільна власність. Повноваження співвласників.
Виключний (неподільний) характер права власності передбачав, що власником певної речі може бути тільки одна особа. Якщо одна особа має повне право власності на цю річ, то інша не могла мати такого самого права на ту саму річ. Один власник речі виключає іншого такого ж власника. Не може існувати кілька прав на одну й ту саму річ.У випадках, коли річ переходить у спадщину до двох або кількох спадкоємців або якщо особа, що не має достатніх коштів для набуття певної речі, укладає договір з кількома іншими особами з метою придбати цю річ спільно. У таких випадках одна й та сама річ є власністю кількох осіб. Отже, не може бути кількох прав власності на одну й ту саму річ, однак одне право власності на одну і ту саму річ може належати кільком особам, і тоді наявне право спільної власності, яке римські юристи називали communio,condominium.
Відносини спільної власності підпорядковуються певним правилам.
Оскільки річ у цілому і в усіх своїх частках належить всім власникам разом, то звідси випливає вимога — розпорядження, володіння і користування річчю може здійснюватися тільки за згодою всіх співвласників. При цьому не має значення, кому і яка частка (більша чи менша) права належить. Усі співвласники рівні в своєму праві здійснювати право власності. Якщо хоча б один із них не згоден з прийнятим рішенням, воно не могло здійснюватися. Кожне фактичне розпорядження всією річчю або хоча б найменшою її частиною стосується права спільної власності на всю річ у цілому, яке не належить нікому окремо, а тільки всім разом.
|
Проте переважне право на придбання відчужуваної частки права у спільній власності належить іншим співвласникам. Тільки при відмові їх від придбання зазначеної частки співвласник, який бажає вчинити відчуження своєї частки, має право продати її будь-якій іншій особі.
Кожний із співвласників має право вимагати розділу спільної власності в будь-який час. Інші співвласники не можуть йому в цьому відмовити, якщо тільки негайний розділ не зашкодить самій речі.
45. Спільна власність. Повноваження співвласників.
Спочатку римляни не припускали можливості існування прав декількох осіб на одну і ту ж річ. Якщо одна особа мала право власності на якусь річ, то інша, вважали вони, такого ж самого права мати не могла. Проте, уважно вникаючи в реальний стан справ, вони виявили випадки, коли одна і та ж річ була власністю декількох осіб. Це, зокрема, траплялося у випадках створення товариства, дарування, спадкування. Тоді виникає так звана спільна власність, тобто річ перебуває у спільній власності кількох осіб, з яких кожна особа має право власності тільки на ідеальну частину речі, яку можна охопити лише думкою, а не фізично. Користуватися і розпоряджатися річчю, яка перебувала у спільній власності, можна було лише за загальною згодою усіх співвласників, причому кожний користувався однаковим голосом, незалежно від його частки. Кожний співвласник міг робити все, що було потрібно для збереження спільноїречі, проводити необхідні витрати; мав право на участь у прибутках відповідно до своєї частки, а також вимагати розподілу. Під час розподілу суддя керувався доцільністю і можливістю розподілу у натурі. Оцінка домашніх речей повинна була проводитись за реальною їх вартістю.Власник мав наступні повноваження щодо своєї речі: право користування (uti); право збору плодів (frui); право розпорядження (abuti). Співвласникам належало право на сумісне володіння і користування річчю. Кожний співвласник мав право незалежно від інших відчужувати свою частку, а саме продати, обміняти, передати у спадщину, подарувати, обтяжити її узуфруктом, або здати під заставу, привласнити у відповідній частці плоди та відповідні надбання спільного раба (servuscommunis), тощо. Тобто, кожний співвласник міг вільно використовувати ті одноосібні дії, які відносились тільки до його частки права власності, а дії по юридичному розпорядженню всією річчю він міг зробити тільки за згодою всіх інших співвласників.