34. Опіка і піклування у римському приватному праві.

 Відмінність між опікою і піклуванням вбачають у тому, що опіка призначається над повністю недієздатними особами і цим зумовлюється право опікуна вчиняти необхідні правочини від імені самих підопічних.Опіка призначалася над малолітніми, тобто над особами, які не досягли 7 років.

Над неповнолітніми особами (хлопчики віком від 14 до 25 років, дівчатка віком від 12 років до 25 років) встановлювалося піклування, оскільки вони вже були дієздатними (якщо уклали шлюб), але ще не мали достатнього життєвого досвіду. Через це піклувальник не заміняв їх і не обмежував їхньої дієздатності, він лише своїм схваленням надавав юридичної сили правочинам, які укладали зазначені особи. Піклувальник від імені своїх підопічних правочинів не вчиняв. Він не мав зобов´язання бути присутнім при вчиненні ними правочинів, але мав право схвалити чи не схвалити даний правочин. Якщо останній не був схвалений піклувальником, він юридичної сили не набував.Опіка і піклування призначалися лише над persona sui juris, тобто над тими особами, які не були підвладними. Піклування встановлювалося над душевнохворими; марнотратниками; неповнолітніми, що не досягли 25 років; над особами, в яких були такі фізичні вади (глухота, сліпота), щоне дозволяли їм самостійно вчиняти певні юридичні дії або захищатися. Опіка і піклування встановлювалися за заповітом, за законом і за розпорядженням влади. За заповітом батько призначав у разі необхідності опікуна чи піклувальника своїм малолітнім дітям та іншим особам, які цього потребували. Якщо ж не було заповіту, то опікунами ставали найближчі родичі. Якщо ж ні за заповітом, ні за законом не було опіки і піклування, вони встановлювалися за розпорядженням магістрату.

Без поважних причин від опіки чи піклування не можна було відмовитися. Підставами для відмови від опіки були: а) виконання обов´язків опіки або піклування над майном трьох осіб; б) управління майном держави або імператора; в) обіймання певних посад; г) вік понад 70 років; д) бідність, неписьменність, хвороба. Були й інші передбачені законом підстави для відмови від опіки.

Закон визначав коло осіб, які взагалі не могли бути опікунами і піклувальниками. Це жінки (крім матері та бабці), неповнолітні, божевільні, марнотратники, духовні особи, а також особи, що перебували на військовій службі. Опікуном чи піклувальником міг бути призначений також раб.Піклувальниками та опікунами не могли бути кредитори та боржники підопічного.

Особа, призначена опікуном чи піклувальником, зобов´язана була у присутності свідків скласти опис майна підопічного. Опіка і піклування призначалися лише над тими особами, в яких було певне майно. Головним завданням і обов´язком опікунів і піклувальників було управління майном в інтересах підопічних. До опікунів і піклувальників висувалися досить суворі вимоги. Вони мали бути забезпечені достатнім майном, користуватися повагою в суспільстві, викликати впевненість у їхній чесності, добропорядності, безкорисливості.їх головний обов´язок — піклування про майнові інтереси підопічних. Вони здійснювали управління їх майном і піклувалися про постійне прирощення цього майна, про його збереження та розумне використання. Опікуни і піклувальники також турбувалися про особу підопічного, його виховання, здоров´я, розвиток тощо, оберігали його від поганих впливів та інших небажаних зазіхань.

Опіка і піклування припинялися: а) смертю підопічного або досягненням ним повноліття; б) у разі смерті опікуна чи піклувальника; в) повної нездатності опікуна чи піклувальника здійснювати свої функції; г) відмови від опіки чи піклування з поважних причин, визначених законом; д) позбавлення опікуна чи піклувальника його повноважень магістратами чи іншими органами влади.