30.Форми та принципи карного проце за римським правом

Поступово у Стародавньому Римі склалося кілька форм карного процесу:

1) публічний процес у справах, що підлягали одноосібній юрисдикції магістрата. Тут справа про публічне правопорушення розглядалася одноосібно уповноваженою на це посадовою особою, юрисдикція якогоспиралася на повноваження в межах наданої йому вищої влади. Цей процес застосовувався у разі спеціальних звинувачень, або у звинуваченнях проти чітко визначених категорій осіб: при вчиненні військових злочинів вояками; при вчиненні злочинів жінками-римлянками; при вчиненні злочинів проти іноземців і взагалі неримських громадян; при вчиненні злочинів рабами тощо.

2) публічний процес у справах, гир підлягали юрисдикції магістрати за участю народних зборів як обов´язкової апеляційної інстанції. Судове рішення, прийняте в результаті такого розгляду, спиралося на верховну владу римського народу. Цей процес застосовувався при розгляді найбільш тяжких публічних деліктів, вчинених римськими громадянами, надто тих, що передбачали у вигляді покарання страту. Ця форма процесу вимагала додержання кількох обов´язкових стадій: виклик до суду, аналіз обставин справи, вирок магістрату, звернення до народних зборів з проханням визначити остаточність вироку, рішення народних зборів. При цьому всі стадії процесу мали відбуватися з додержанням точно регламентованих формальних процедур.

3) процес у справах, гир виникали із вчинення приватних деліктів. Відбувався він на різних етапах розвитку римського права у різних формах: у вигляді легісакційного, формулярного, екстраординарного тощо провадження. Хоч у цьому разі мав місце, поряд з іншими, розгляд справ з правопорушень, що тепер відносять до карних злочинів, і відповідно застосовувалися можливості примусу з боку публічної влади, але у головних своїх рисах він не відрізнявся від розгляду інших справ на основі положень приватного права;

4) процес у справах, що підлягали юрисдикції колегії присяжних суддів. Він провадився спеціально створюваними колегіями присяжних суддів під головуванням магістрату . Судове рішення спиралося на делеговані повноваження «представників римського народу». Цей процес застосовувався для розгляду справ, які виникали із звинувачень магістратів у вчиненні посадових правопорушень, злочинів проти публічного правопорядку, вчинених римськими громадянами, тощо. Римська юриспруденція розробила також деякі загальні норми процесу за участі присяжних: суд мав відбуватися там, де присяжні можуть одержати повні відомості про обставини правопорушення; суддя вирішує питання права, а присяжні вирішують питання факту, тобто сам злочин і провина особи, що обвинувачується, зважуються присяжними, а норми права (визначені магістратом, що головує у суді) тільки визначають правові наслідки рішення присяжних;

5) процес у справах, гир підлягали одноосібній юрисдикції магістрата у провінції на підставі його спеціальних повноважень, наданих йому щодо римських громадян та інших жителів провінції, що не є римськими громадянами. Він зводився, як правило, до затвердження рішень і вироків органів муніципального самоврядування.

Інквізиційний процес являв собою попереднє розслідування. Судовий розгляд і винесення вироку були по суті його доповненням. Процес стає таємним і письмовим. Катування вважалося звичайним засобом одержання показань;змішаний, який з'явився у Франції після революції1789 р. Офіційно був закріплений у кодексі Наполеона. Відповідно у цій формі процес поділяється на дві частини: розслідування і розгляд справи. Для цієї форми характерні такі принципи, як гласність, усність, право обвинуваченого на захист.