IX Всеукраїнський з'їзд рад (травень 1925 р.) затвердив зміни в Конституції усрр, законодавчо закріпивши входження республіки до складу срср.

Формально СРСР був федерацією, але фак­тично — унітарною централізованою державою. Україна втратила рештки державного сувереніте­ту й перетворилася на звичайну адміністративну одиницю СРСР.

Політика більшовиків в Україні в 1919—1921 рр. «Воєнний комунізм»

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Запровадження заходів у цьому напрямку входило до компетенції Української Ра­ди народного господарства (УРНГ), що цілком зале­жала від Вищої Ради Народного господарства Росії. Соціально-політичний курс більшовиків в Україні в 1919 р. мав назву «політика воєнного комунізму» і передбачав такі заходи:

скасування товарно-грошових відносин і замі­на їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;

націоналізація промисловості, державний кон­троль над виробництвом;

мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні); запровадження продрозкладки на селі — запровадження системи заготівлі сільсь­когосподарських продуктів, згідно з якою селяни зобов'язувалися здавати державі за твердими цінами всі надлишки сільгосп­продукції, уведення державою норми осо­бистого споживання, початок колективізації сільського господарства (об'єднання селян в артілі, комуни);

різке обмеження суверенітету України: КП(б)У розглядалася як складова частина РКП(б), керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви; утворення в червні 1919 р. військово-полі­тичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового ко­мандування.

♦Червоний терор», який проводила Все­українська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був го­ловним методом здійснення політики «воєнного комунізму».

Держава часто зверталася до позаекономічних методів примусу. Праця набула форми тяжкої по­винності. Продрозкладка передбачала вилучення не тільки хліба, але і м'яса, яєць, овочів. Біль­шовики використовували продрозкладку для бо­ротьби з куркульством, від цього часто страждали міцні селянські господарства.

«Червоний терор» набрав небачених масштабів. У 1920 р. на території України було створено вісімнад­цять концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій. «Боротьбисти» оголосили про свій самороз­пуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.

Отже, політичний курс більшовиків у 1919— 1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами поза­економічного примусу й терору.

Голодомор в Україні в 1921 — середині 1923 р.

Голодомор в Україні в 1921 — середині 1923 р. був викликаний такими причинами:

політика «воєнного комунізму» (зокрема прод­розкладка — насильницьке вилучення хліба в селян);

заборона реалізації хлібних лишків за ринко­вими цінами;

падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у виробниц­тві сільгосппродукції;

занепад сільського господарства внаслідок Пер­шої світової та громадянської війн;

• руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жор­стокої посухи, що викликала неврожаї в 1921 і 1922 рр.

Голод охопив повіти Олександрівської губернії (сучасна Запорізька обл.), Донецької, Катерино­славської (сучасна Дніпропетровська Мл\- І колаївської, Одеської, півдня Полтавської та Харківської губерній — усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни пересе­лялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася й там. Водночас з України продовжували відправляти ешелони з продовольс­твом до Росії.

Увесь світ знав про голод у Поволжі, що трапив­ся в цей же час. Але голод в Україні замовчувався. Офіційні джерела інформації повідомляли, що в Ук­раїні недорід. Сюди з Поволжя, Казахстану, Півден­ного Уралу йшли потяги з переселенцями. Лише із середини 1922 р. голодуючим була надана допомога Американською адміністрацією. Було введено систе­му «голодних пайків» (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися розграбування і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований у середині 1923 р. — пізні­ше, ніж у голодуючих районах Росії.

УРСР в умовах нової економічної

ПОЛІТИКИ _{аанааамнааааааяааааввя|ана}^^

Нова економічна політика (неп) — політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності та економічних методах керування народ­ним господарством (табл. 15). Рішення про її прове­дення було прийняте на X з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.). Необхідність заміни політики «воєнного комунізму» непом була зумовлена економічною та соціально-політичною кризою в країні. Неп розгля­дали як форму перехідного від капіталізму до со­ціалізму періоду. В Україні неп був запроваджений у 1922 р.

Неп відіграв важливу роль у розвитку сіль­ського господарства, а денаціоналізація підпри­ємств промисловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити рирок това­рами. Під час непу було досягнуто високих темпів розвитку країни. У найкоротший термін відновлено

Однак неп не міг бути тривалим, оскільки базував­ся на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, у політиці — адміністративно- командна система, що прагнула підкорити еконо­міку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко керувати. Тому 1929 р. сталінське керівництво відмовилося від непу.

Політика українізації (коренізації) в 1920-х рр.

Політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні в 1920-ті рр., отримала назву українізації або ко­ренізації. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запро­вадження української мови в державних та куль­турних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури, створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України. Україніза­ція здійснювалася в певних, дозволених центром межах.