1950 Р. Важка промисловість перевершила, а легка — ледве досягла 80 % довоєнного рівня. Україна знову зайняла традиційне місце паливно- металургійної бази Радянського Союзу.

У надзвичайно складних умовах проходила від­будова сільського господарства. Скоротилися посів­ні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней. Важким було становище селян: мізерна оплата пра­ці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій не­працездатності. Капіталовкладення в сільське гос­подарство були недостатніми і складали не більше 7 % загального обсягу асигнувань. Здійснювалася політика ♦ножиць цін» стосовно сільського госпо­дарства: державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продук­цію зросли у 20 разів. На кінець 1950 р. сільське господарство не досягла довоєнного рівня.

Голод 1946—1947 рр. ■ ! £

У період повоєнного відновлення господарства в Україні знов стався голод. Причинами цього яви­ща стали:

повоєнна розруха;

відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства;

запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева); розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за будь-яку ціну; посуха 1946 р., що викликала неврожай усіх сільськогосподарських культур. Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом «Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!»

У роки голоду радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» країнам Східної Єв­ропи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була союзницею в розгромі нацистської Німеччини. Із Радянського Союзу еше­лонами вивозився хліб до цих держав. У цей час у містах діяла карткова система забезпечення насе­лення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й цього. Голодуючих називали «колгоспниками, які мають гострі нестатки». У результаті голоду в Україні по­мерло близько 1 млн осіб.

Грошова реформа 1947 р. и ш

З метою зміцнення фінансової системи (ско­рочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу. Її проводили конфіскаційними методами. Старі гро­ші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1 : 10. Вклади в Ощадбанку до З тис. крб переоцінювалися 1:1, від 3 до 10 тис. — із розрахунку 3 : 2, а понад 10 тис. крб — зменшу­валися наполовину.

Грошова реформа привела об'єм грошової маси, що перебувала в обігу, у відповідність з потребами господарства. Але вона призвела до конфіскації грошей у тих, хто заощадив певні суми. Особливо боляче реформа вдарила по селянству, яке знову бу­ло ошукане державою. В умовах повної відсутності установ Ощадбанку на селі, обмін готівкових гро­шей, що зберігалися у селян вдома, здійснювався за невигідним співвідношенням.

Культурне життя в Україні иніям

Відродження культурного життя в Україні в повоєнні роки було пов'язане з великими трудно­щами. В умовах відновлення важкої промисловості й нарощування військового потенціалу країни катастрофічно не вистачало коштів на соціально- культурну сферу.

Після війни починає відновлюватися система народної освіти. Набувають поширення вечірня й заочна форми навчання. У 1953 р. було введено обов'язкову семирічну освіту для дітей. Тривала русифікація шкіл і освіти загалом. Комуністична партія прагнула зберегти й посилити свій контроль над учнівською молоддю.

Відновили роботу вищі заклади освіти: Київ­ський, Харківський, Одеський університети (усьо­го 154 вищі заклади освіти). У повоєнні роки було відновлено роботу науково-дослідних інститутів. Академію наук УРСР очолював видатний учений О. Палладін. У 1946 р. в Україні почав діяти пер­ший в СРСР атомний реактор.

Українська культура збагатилася художні­ми творами вже відомих авторів: Остапа Вишні, М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини, Ю. Яновсь- кого, А. Малишка.

В Україні діяли три кіностудії — Київська, Одеська, Ялтинська. Розвивалася творча само­діяльність: проводилися концерти, виставки, ог- ляди-конкурси тощо.

У повоєнні роки посилився тиск сталінського режиму на інтелігенцію. Й. Сталін доручив керів­ництво культурою секретареві ЦК ВКП(б) з ідео­логії А. Жданову. Тому період від 1946 до 1949 р. в історії культури й науки пізніше стали називати «ждановщиною», маючи на увазі час посиленого втручання сталінського режиму до сфер ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства. В Україні велася боротьба з «буржуазним націоналізмом» і «космополітизмом».

Розвиткові біологічної науки заважала «ли- сенківщина». Т. Лисенко був президентом Всесо­юзної академії сільськогосподарських наук; з його діяльністю була пов'язана ідеологізація науки. Генетика й кібернетика оголошувалися «лженау­ками». Було ліквідовано механізм використання досягнень фундаментальної біології в сільськогос­подарській і медичній практиці. Репресій зазнали відомі біологи Д. Третьяков, І. Поляков, С. Делоне та інші.

У період 1946—1951 рр. було прийнято 12 пар­тійних постанов з ідеологічних питань. Першими були постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звез- да» і «Ленинград»», спрямовані, зокрема, проти творчості А. Ахматової й М. Зощенка. Ідеологіч­них репресій зазнали журнали «Перець», «Вітчиз на». Подібно до цього була прийнята й постанова «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР та заходи для його поліпшення». Почалися цькування працівників мистецтва «на музичному фронті», критика «безпартійних пейзажів», були розгромлені Інститут історії України в системі АН УРСР і українська історична школа, створена

М. Грушевським. Були репресовані діячі єврейсь­кої культури (справа «Єврейського Антифашистсь­кого комітету»).

Вчені й письменники, композитори й ху­дожники практично не мали на той час мож­ливості творити нове, оригінальне, живе. Соціалістичний реалізм став єдиним методом творчого сприйняття й відображення світу. За­хідноєвропейська література сприймалася як література деградації та занепаду. Основою мис­лення талановитих діячів науки й культури мала стати «партійність». Вважалося, що той, хто не знайомий із творами Сталіна, не може бути твор­цем. Учені, письменники, художники й компози­тори повинні були оспівувати соціалістичний лад у всіх його проявах.

Отже, історичний розвиток України в 1945— 1953 рр. відбувався за умов посилення сталінського тоталітарного режиму. Відбудова народного госпо­дарства не призвела до зростання життєвого рівня населення і відклала вирішення соціальних про­блем на наступні десятиліття. Об'єднання етнічних українських земель у межах однієї держави, вихід України на міжнародну арену не принесли україн­цям реального суверенітету. Будь-які прояви пат­ріотизму стосовно України, а не до СРСР у цілому, вважалися проявами «буржуазного націоналізму» й призводили до репресій з боку уряду.

УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІ­ЗАЦІЇ (середина 1950 — середи­на 1960-х рр.)

Суспільно-політичне життя в Україні ■■■■■■^■■■■■■■■■■■■■■■■■1