14. Основні типи грошових систем

Грошова система – це форма організації грошових розрахунків в Україні.

До складу грошової системи входять:

1. Найменування грошової одиниці в національній економіці.

2. Маштаб цін.

3. Форми грошей, що встановлені законодавчо і знаходяться в обігу.

4. Форми організації безготівкових розрахунків.

5. Порядок здійснення готівкового грошового обороту.

6. Державні структури, що регулюють грошовий обіг.

Масштаб цін – структурний елемент грошової системи, який характеризує кількість товарів, які можуть бути придбані за 1 грошову одиницю. Характеризуючи масштаб цін, виділяють валютний курс.

Валютний курс – це співвідношення між курсами валют двох країн. Державний валютний курс встановлюється залежно від конвертованості валюти.

Основні типи грошових систем та їх еволюція:

1. Ринкові та неринкові.

2. Регульовані (паперово-грошові та кредитні) та саморегулюючі (гроші з золота та срібла).

3. Монометалеві та біметалеві.

4. ‘Кульгаюча валюта’ (один з металів карбувався в закритому порядку).

Закон Коперніка-Грешена був сформований в умовах недостачі подвійної валюти, коли ринкова вартість грошей не враховувалась і це призводило до тезаврації (здешевлення). Закон звучить так: ‘Гірші гроші витісняють з обігу кращі’.

Монометалізм ділиться на три групи:

• золотомонетний стандарт;

• золотозливковий стандарт;

• золотодевізний стандарт.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, яка історично і законодавчо утворилася в кожній країні.

Грошовий обіг – це безперервний рух грошей, які виконують функції засобу обігу і платежу, а також обслуговують кругообіг товарів та послуг.

Закон грошового обігу визначає кількість грошей, необхідних для обігу:

М = Р + Кр + П – ВП / V,

де М – кількість грошей, необхідних для обігу;

Р – сума цін товарів, що підлягають реалізації;

Кр – сума цін товарів, що продані в кредит;

П – платежі, термін виплати яких настав;

ВП – взаємовиплатні платежі;

V – швидкість обігу однієї грошової одиниці.

Грошова одиниця – міра грошей, прийнята в країні за одиницю (в ній виражаються ціни товарів та послуг).

Масштаб цін – вагова кількість грошового металу, прийнятого в країні за грошову одиницю.

Емісійна система – установи, що здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок емісії.

Форми грошей – матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка забезпечує стабільність обігу товарів і є стабільним платіжним засобом у готівковому обігу.

Інститути грошової системи – державні і недержавні установи, які регулюють грошовий обіг.

Валютний паритет – співвідношення з іншими валютами.

15.Валютне регулювання та валютна політика

Валю́тне регулюва́ння (англ. Exchange control) — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій.

Валютні блокади — заходи, що вживаються державою з обмеження обігу в країні валюти іншої країни, з метою спонукати цю країну виконати певні вимоги.

Валютний контроль — це побудована на основі митних органів держави система контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами у зв'язку з їх зовнішньоекономічною діяльністю.

Регулювання в Україні

Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків — у цій сфері НБУ виконує такі функції:

здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної політики України;

складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

Валютна політика

Валю́тна полі́тика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Функціонування валют у міжнародному обороті зумовлює виникнення і розвиток відповідних валютних відносин. Валютні відносини – це економічні відносини, пов’язані з використанням національних валют у світовому господарстві при обміні результатами праці національних економік, а також використання іноземних валют на території окремої країни. Валютні відносини охоплюють усі грошові аспекти зовнішньоекономічної діяльності. Всі суб’єкти економічних відносин, які так чи інакше використовують валюту у своїх операціях, є суб’єктами валютних відносин.

Необхідність державного регулювання валютних відносин визначається такими основними потребами:

забезпечення сприятливих зовнішньоекономічних умов для відтворювальних процесів у країні;

оптимізація участі суб’єктів господарювання країни у міжнародному розподілі праці;

формування ефективного механізму функціонування і розвитку внутрішнього валютного ринку, недопущення недобросовісної конкуренції його суб’єктів та уникнення фінансових криз;

гарантування безпеки господарської діяльності і захисту економічного суверенітету та інтересів держави на зовнішніх ринках, включаючи валютні;

забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності в країні як основи зростання економіки.

Сукупність цих потреб визначає необхідність впливу держави на систему валютних відносин у країні, що власне і є валютною політикою. Її головне завдання – це забезпечення ефективного функціонування валютних відносин.

Валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки.

Економічні заходи полягають у використанні тих чи інших інструментів і важелів впливу, які визначають економічну мотивацію поведінки суб’єктів валютних відносин.

Правові заходи охоплюють юридичне оформлення валютної політики у вигляді відповідного валютного законодавства країни, а також укладених міжнародних угод, предметом яких є регулювання валютних відносин.

Організаційні заходи передбачають конкретну діяльність відповідних державних інституцій із реалізації валютної політики у вигляді підготовки, прийняття і контролю за реалізацією певних рішень з валютних відносин.

Таким чином, валютна політика є невід’ємною складовою державної економічної політики і за своїми цілями та пріоритетами має бути тісно пов’язана з нею. Елементи валютної політики визначають спрямованість регулятивного впливу держави у валютній сфері економічних відносин. Власне вплив держави на всю систему валютних відносин і становить головний зміст валютної політики.