6. Закон кількості грошей, необхідних для обігу
Закон грошового обігу полягає в тому, що впродовж даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Зміст цього закону можна відтворити рівнянням Кф=Ки1
де Кф — фактична маса грошей в обігу; Кн — об'єктивно необхідна для обігу маса грошей.
Якщо Кф > Кн, в обігу з'являються зайві гроші, й навпаки. Виходячи з відомого рівняння обміну, кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці:
де Р — абсолютний рівень цін; Q — реальний обсяг виробництва; V — швидкість обігу грошей.
У країнах з розвинутою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості Кф і Кн розроблення та впровадження в життя відповідної кредитної і бюджетної політики. Збалансованість Кф та Кн є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення Кф і Кн на сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину Кф, постійно збільшуючи її щодо Кн. Це пояснюється, з одного боку, прагненням емітентів отримати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, з іншого — прискоренням обігу грошей унаслідок вдосконалення організації й автоматизації грошового обігу.
7. Сутність та особливості функціонування грошового ринку
У ринковій економіці найважливішою центральною ланкою і водночас її механізмом є ринок. У найбільш загальному визначенні він є сукупністю економічних відносин, які виникають у процесі купівлі-продажу.
Ринок – це складна система, яку утворюють багато взаємопов'язаних між собою елементів, що формують його структуру. Ця структура охоплює такі елементи: ринок товарів, ринок послуг, ринок робочої сили та інші складові. Серед цих найбільш узагальнених структурних елементів виокремлюють грошовий (фінансовий) ринок.
Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля і продаж грошей, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. Він є невід'ємною складовою сучасних товарно-грошових відносин. Організація цього ринку і рівень ефективності його функціонування – це один із суттєвих важелів вирішення економічних і соціальних завдань.
Для розуміння сутності грошового ринку важливо визначити його суб'єктів.
Суб'єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Але серед них слід виокремити, з одного боку, домашні господарства, а з іншого – фірми. Перші – головний власник тимчасово вільних коштів, другі – позичальники цих коштів.
Особливістю грошового (фінансового) ринку є те, що надзвичайну роль у ньому відіграють посередники (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди), які забезпечують рух грошей та операції купівлі-продажу.
В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління, в операціях з купівлі грошей – ті самі економічні суб'єкти: фірми, сімейні господарства, структури державного управління. У посередницьких операціях ключовими суб'єктами є так звані фінансові посередники – банки, інвестиційні, фінансові компанії та страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. Всі вони спочатку акумулюють грошові кошти, купуючи їх у продавців, а потім від свого імені розміщують їх, пропонуючи покупцям. Особливе місце серед суб'єктів грошового ринку займають центральні банки.
Будучи "банками банків", вони можуть обслуговувати міжбанківські відносини на грошовому ринку, наприклад, здійснювати операції рефінансування, регулювати міжбанківські та валютні операції тощо. Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку іншому здійснюється тоді, коли в одного з них є вільні гроші і він не має потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого – немає ні грошей взагалі, ні матеріальних цінностей чи товарів, від продажу яких можна було б одержати необхідні кошти.
Умовний характер властивий ціні на грошовому ринку. Ціна грошей має форму відсотка, або процентного доходу, на позикові чи залучені кошти, що істотно відрізняються від звичайної ціни на товарних ринках.
Розмір відсотка визначається не величиною вартості, що містять у собі куплені гроші, а їхньою споживчою вартістю, яка здатна давати покупцеві додатковий дохід або благо, необхідне для задоволення особистих або виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься отриманими грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.