Практика[ред. • ред. Код]

Прагматизм стверджує, що ідея істинна, якщо вона працює. Як наслідок, для визначення істинності, необхідно провести аналіз результатів. Сенс та правильність ідеї визначається при її застосуванні. Наприклад, ефективність дії пеніциліну можна визначити, ввівши його пацієнту. Хоча практика вважається цінним критерієм, використовувати її потрібно з обережністю з огляду на можливі випадкові підтвердження хибних ідей. Якщо лікар приписав пацієнту певні ліки, й пацієнт одужав, висновок про ефективність ліків надто поспішний, бо плацебо могло б спрацювати так само. Однак практика цінний критерій істини, особливо у негативному формулюванні: «що не працює, не може бути істинним». Вільям Гокінг назвав такий підхід негативним прагматизмом.^[6]

Ідею прагматиків про практику як критерій істини підтримав Ленін у «Матеріалізмі й емпіріокритицизмі», таким чином практика визнається головним критерієм істини вмарксизмі-ленінізмі.

62. Гносеологія і епістемологія. Наука як спеціалізована форма пізнання.

Гносеологія - «гносес» + «логос» = вчення про знання.

1) Ми дивимось на світ через призму слова.

2) Теорія витікання образів(Демокріт). Наша здатність бачити предмети, бо вони здатні випромінювати образи, що є подібними до цих предметів.

3) Платон: «між собою і предметом ми ставимо слово»

4) світ діє на нас і ми свідомі цього.

Головне в гносеології-пізнання світу пов’язане з тим, як ми його пізнаємо. Агностики – вчені, що заперечують можливість пізнання світу.

Гносеологія = теорія пізнання:

1. Розділ філософії, що вивчає джерела, можливості, засоби, шляхи, умови, пізнання(істини).

2. Розділ філософії, що вивчає природу пізнання і його можливості, відношення знання до реальності, виявляються умови достовірності і істинності пізнання.

Філософія – самосвідомість світогляду.

Гносеологія – самопізнання пізнання; вивчає загальне, що властиве пізнавальній діяльності людини.

S↔О пізнання

↓ ↓

Носій пізнав. Те, на що спрямована пізнавальна

Діяльності діяльність

Гносеологія вивчає загальне в пізнавальній діяльності безвідносно до виду цієї діяльності (буденна, спеціалізована, професійна, наукова, творча). Всі категорії гносеології поєднуються в цілісну систему з допомогою категорії істини(головної категорії істини).

Завдання гносеології:

1. Обґрунтувати можливості вірогідного пізнання явищ і сутності предметів.

2. Розкриття багатоманітності засобів пізнання дійсності.

3. Виявлення пізнавальних можливостей, різних форм і методів пізнавальної діяльності(порівняння, опис, експеримент).

4. Пояснення позиції непізнаваності світу(агностики знаходять вади в поясненні механізму пізнання).

Критерії пізнавальної діяльності: практика, рівні, засоби, методи, умови, мета, завдання, результати.

Щоб пояснити механізм пізнання є такі категорії:1) пізнання2)практика3)субєкт4)об’єкт5)матеріальне/ідеальне6)творчість7)людина8)чуттєве і раціональне9)інтуїція10)віра(як психологічна категорія, засіб об’єктивної мети).

Ідеї в нашій свідомості мають ідеальний статус.

Епістемологія – та частина теорії пізнання, пов’язана з аналізом наукового пізнання(теорія наукового пізнання).

Категорії епістемології:

1. Емпіричне/теоретичне

2. Метод наукового пізнання

3. Стиль наукового мислення

4. Наукова парадигма-дослідження пізнавальних процедур і способів, критеріїв створення наукових абстракцій. Через абстракції ми отримуємо базові поняття для пояснення чогось = точка, ідеальний газ, магнітна стрілка.

Предмет епістемології – рефлексія над наукової пізнавальної діяльності (задумування над тим як воно відбувається).

Предмет гносеології - рефлексія над пізнавальною діяльністю.

Епістемологія – розділ теорії пізнання, де спеціально досліджуються умови, методи, закономірності пізнавальної діяльності, як вони здійснюються в науці.

Епістемологія - теорія наукового пізнання.

Наука – сфера людської діяльності з функцією розробки і теоретичної систематизації об’єктивних знань про дійсність. Включає дослідження по отриманню нового знання і результату цього знання. Дає нам суму знань – наукову картину світу. Предмет науки – опис, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності.

Наука – теоретичне відображення дійсності (в широкому розумінні).

Наука – об’єктивоване знання і пізнання(у вузькому розумінні).

Наука стає самостійною у виникненні експериментального природознавства. Експериментальне природознавство перетворюється в домінантну форму світобачення настільки, що наука стає специфічною формою світогляду. Наукове знання стає еталонним. Наука стає ядром культури. Закріпилась думка, що лише наука об’єктивно пояснює світ.