37. Соціологічні теорії про природу людини.

Соціологія розглядає особистість як члена соціуму, носія певних соціальних функцій. Тож найбільш поширеною соціо­логічною теорією особистості є відтворення її через су­купність виконуваних нею ролей. Серед соціологів, які стояли біля витоків цього напрямку, слід назвати Ч. Кулі, Дж. Міда, А. Халлера та ін.

Згідно з Ч. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається під час заплутаного, сповненого суперечностей процесу, та не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточен­ня. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає в контакт.

Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє,якою вона є. Ця теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості". Соціальне дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Відтак цю теорію розвивав Ц. Мід, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого". Узагальнений інший — це загальні цінності та стандарти поведінки групи, що формують у членів цієї групи індивідуальний образ. Усвідомлення "узагальне­ного іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі. Прийняття ролі – це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи в іншій ролі, наприклад, дитячі ігри у сім'ю. Виконання ролі – це дії, по­в'язані з реальною рольовою поведінкою.

Через усвідомлення інших ролей, почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший". Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптува­тися до іншої думки, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвиткові особистості.

Американський соціолог А. Халлер на доповнення теорії Дж. Міда розробив теорію "значущого іншого". Значущий інший — це та особистість, схвалення якої домагається індивід і чиї настанови він сприймає. Такі особистості найбільше впливають на формування власного "Я" особистості.

Центральним у теорії Е. Еріксона є положення про те, що людина протягом життя проходить через універсальні для всього людства стадії. Процес розгортання цих стадій регулюється за епігенетичним принципом.

Епігенетичний принцип означає:

•  особистість розвивається поступово, перехід від однієї до іншої стадії розвитку передбачає готовність особи рухатися до подальшого зростання, розширення соціального світогляду та радіуса соціальної взаємодії;

• суспільство зацікавлене в цьому й підтримує збереження такої тенденції.

Достатньо поширеною є гуманістичнатеоріяособистості Е. Фромма. Аналізуючиособистість, Е. Фромм підкреслю­вав роль соціальних, економічних, політичних і релігійних факторів у процесі її формування.

Складового концепції:

•  поведінку людини можна зрозуміти лише через вплив культури, що існуєна певному історичному етапі;

• потреби, притаманні лише людині, еволюціонують у про­цесі розвитку людства;

• різні соціальні системи впливають на формування потреб;

• особистість є продуктом динамічної взаємодії між при­родними потребами та тиском соціальних норм і приписів.

Учений описав екзистенціальні потреби, що притаманні лише людині. Ці потреби базуються на суперечливих між собою потягах до свободи й безпеки. Основні потреби, за Е. Фроммом, такі:

- потреба у встановленні зв'язків;

- потреба в подоланні;

- потреба в корінні;

- потреба в ідентичності;

- потреба в системі поглядів і відданості.

Е. Фромм першим сформулював теорію типів характеру, що базувалася на соціологічному аналізі активного форму­вання людьми соціального процесу та культури.