
- •1.Поняття, структура та функції світогляду.
- •2.Світогляд і філософія.
- •3. Категоріальна структура світогляду.
- •4.Світогляд як форма духовно-практичного освоєння світу
- •5.Міфологія як історично перший тип світогляду.
- •6. Міфологія і філософія.
- •7.Філософія і наука.
- •8. Історичні типи світогляду та їх прояв у світоглядові сучасної людини.
- •9.Національне та загальнолюдське у світоглядові.
- •10.Поняття ментальності. Риси української ментальності та їх відображення у світоглядові.
- •11. Поняття наукового методу. Методи емпіричного і теоретичного пізнання.
- •12. Метод і методологія. Багаторівневість методологічного знання.
- •13. Зміна предмета філософії в процесі історичного розвитку.
- •14.Етапи розвитку світової філософії. Функції філософії.
- •Функції філософії
- •15.Метафізика – загальна теорія дійсності.
- •16. Основні терміни онтології.
- •17.Основні різновиди онтологій.
- •18.Спіритуалістичний монізм: погляди Платона.
- •19.Поміркований реалізм Аристотеля.
- •20.Онтологічний суб’єктивізм Берклі і г’юма
- •21.Абсолютний ідеалізм Гегеля
- •22.Зміна поглядів на духовну основу світу в ході розвитку філософії.
- •23. Матеріалістичний монізм: погляди Демокрита.
- •24. Механістичний матеріалізм 17 – 18 ст.
- •25.Діалектичний та історичний матеріалізм к.Маркса.
- •26. Зміна поглядів на матеріальну основу світу в ході розвитку філософію.
- •27.Плюралізм буття в новітній філософії.
- •28.Структура буття і її категоріальне вираження.
- •29.Просторово-часові характеристики буття.
- •30. Філософське поняття руху. Рух і розвиток.
- •31. Буття духовного. Свідомість і несвідоме. Проблеми її існування.
- •32.Свідомість і мова. Філософія мови Потебні.
- •33. Людина як об’єкт філософського аналізу.
- •34. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
- •35. Філософія і наука про природу людини.
- •36. Антропологічні теорії про природу людини.
- •37. Соціологічні теорії про природу людини.
- •38. Психологічні теорії про людину
- •39.Екзистенціальні і історичні дихотомії людини.
- •40. Іманентність і трансцендентність людини
- •41. Самоцінність людського буття. Сенс життя
- •42. Суспільство як об’єкт філософського аналізу. Індивідоцентризмі соціоцентризм.
- •43. Природні основи суспільства. Значення території.
- •44. Економічні основи суспільства. Економічний вибір України.
- •Духовні основи суспільства. Роль ідеї в суспільстві.
- •Історико-філософські концепції української національної ідеї вітчизняних мислителів χιχ — XX ст.[5][ред. • ред. Код]
- •49.Ідея української держави: етапи розвитку і функції.
- •47.Структура суспільства. Типологія соціальних груп
- •48.Форми регуляції суспільних відносин.
- •50.Поняття і прикмети особи.
- •51.Свобода – сутність, прагнення і право особи. Поняття і структура свободи
- •52.Стадійні і цивілізаційні моделі історії.
- •53.Європа як філософське поняття. Україна і Європа.
- •54.Онтологія і гносеологія. Суб’єкт і об’єкт пізнання.
- •55.Проблема предмету пізнання:реалізм і пізнавальний ідеалізм.
- •56. Проблема джерел пізнання: сенсуалізм і раціоналізм.
- •57.Форми чуттєвого і раціонального пізнання.
- •58.Роль інтуїції в пізнанні.
- •59.Поняття знання і його види.
- •60. Поняття істини і фальші.
- •61. Класична і некласична теорії істини. Критерії істини.
- •Первинні істини[ред. • ред. Код]
- •Правильність[ред. • ред. Код]
- •Свідчення[ред. • ред. Код]
- •Критерії[ред. • ред. Код]
- •Авторитет[ред. • ред. Код]
- •Систематичність[ред. • ред. Код]
- •Загальний консенсус[ред. • ред. Код]
- •Несуперечливіть (проста)[ред. • ред. Код]
- •Несуперечливість (строга)[ред. • ред. Код]
- •Відповідність[ред. • ред. Код]
- •Звичай[ред. • ред. Код]
- •Емоції[ред. • ред. Код]
- •Практика[ред. • ред. Код]
- •62. Гносеологія і епістемологія. Наука як спеціалізована форма пізнання.
- •63.Прикмети наукової раціональності.
- •64. Рівні наукового пізнання і критерій їх розрізнення.
- •65. Виникнення філософії: Індія, Китай, Греція.
- •66. Особливості формування та основні етапи розвитку української філософії.
- •67. Форми наукового пізнання .
- •68.Мова і Філософія
- •Загальні положення[ред. • ред. Код]
- •69. Культура і філософія
- •70.Істина в науці і філософії.
- •71. Онтологія і аксіологія. Поняття вартості
- •72.Основні теорії вартостей
- •73. Структура вартостей. Ієрархія вартостей.
- •74. Праця як вартість. Онтологічні і аксіологічні функції праці.
- •74. Г.Сковорода про “сродну працю” як самоствердження особи
- •76.Істина, добро, краса як вартості.
- •77. Культура як здійснення вартостей. Основні теорії культури.
- •78. Негативні стереотипи сприйняття української культури і шляхи їх подолання.
- •79.Структура культури. Повнота культури.
- •80. Культура і нація. Проблема малоросійства в культурі: Маланюк.
- •81. Культура і цивілізація. І. Мірчук про критерії розрізнення культури і цивілізації.
27.Плюралізм буття в новітній філософії.
Плюралізм — філософське вчення, згідно з яким існує кілька незалежних начал буття чи основ знання; характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві.
В історії філософської думки були спроби створення плюралістичних філософських учень у строгому розумінні слова, тобто таких, які в основі світорозуміння виділяють понад дві субстанції. Сам термін «плюралізм» для визначення філософських вчень, що обґрунтовують погляд, відповідно до якого існує більше двох першооснов або первинних начал буття, уперше запроваджено німецьким філософом Християном Вольфом [1679–1754].
Філософія як форма духовної діяльності неодмінно містить момент історичності, вона - відповідь людського духу на питання, поставлені історично обумовленим буттям людини. З цим пов'язується філософський плюралізм.
На багатоманітність філософських систем впливають історична епоха, місце і час діяльності мислителя, його національність і належність до релігії, а також розвиток виробництва, характер суспільних відносин, стан науки, культури, тенденції їх розвитку та ін. Певний вплив може здійснювати і соціальний стан мислителя (хоча рабу, потім вільновідпущеному Епіктету та імператору Марку Аврелію їхні різні соціальні статуси не заважали розвивати схожі філософські ідеї стоїцизму).
Філософський плюралізм виявляється в обґрунтуванні тим чи іншим мислителем сутності розвитку філософії. У Гегеля, наприклад, цей розвиток пов'язується з конкретною історичною епохою, з її економічними, культурними, релігійними та іншими характеристиками, а розвиток філософії є не тільки внутрішньою логікою розвитку абсолютної ідеї, але й залежністю від соціальної реальності.
Філософські системи - це історичні утворення, «духовні квінтесенції епохи». Кожний філософ - син свого часу. Але якщо кожна епоха породжує певний тип філософії, то при розгляді відмінностей історичних епох, цивілізацій, культур, національних особливостей напрошується висновок про неминучість філософського плюралізму не тільки для минулого людства, але й для сучасного і майбутнього.
У марксизмі проблема плюралізму набуває історико-матеріалістичного вирішення Філософія як одна з форм суспільної свідомості, як духовне утворення певною мірою залежить від особливостей суспільного буття, різних факторів суспільного життя. Цей підхід було абсолютизовано у радянській філософії, де всіляко відстоювався ідеологічний патріотичний принцип і неминуче критикувався плюралізм філософських підходів.
«Наш негативний досвід свідчить: філософію неможливо вловити і визначити обхідним шляхом і в якості чогось іншого, ніж вона сама. Вона вимагає, щоб ми дивились не вбік від неї, але здобували її з неї самої. Вона сама є тільки тоді, коли ми філософствуємо. Філософія є філософствування ».
М. Гайдеггер
Протилежні погляди висловлюють представники екзистенційно-персоналістського напряму, які виступають проти розуміння філософії як відображення і вираження певних сторін абсолютної ідеї або суспільного буття. Філософія, на їх думку, специфічна не своїм предметом, а способом відношення людини до буття. Специфічність філософії виявляється у перетворенні існуючої дійсності на проблему: відбувається проблематизація дійсності й одночасно спроба її депроблематизації, тобто вирішення цієї проблеми в мисленні. Отже, сутність філософії утворює не якийсь особливий специфічний предмет розгляду, а саме філософське мислення, філософствування, яке полягає в прагненні особистості встановити згоду між собою і навколишнім світом, тому філософія є формою її самореалізації. Народжена з почуття незадоволення і занепокоєння, філософія є спробою зняти ці негативні емоції. Кожна особистість створює свою філософську систему зі специфічною проблематикою дослідження, вибором ідей, які виражають в абстрактних термінах внутрішній стан особистості філософа, стилем, способом викладення матеріалу. Звідси висновок: кожна філософська система має цінність тільки для її творця і не може претендувати на загальну значущість.
Незважаючи на ті чи інші відмінності вищезгаданих концепцій, в яких характеризується природа і специфіка філософії, кожна з них містить «раціональне зерно». їх відмінність не виключає і того загального висновку, що основою філософського плюралізму є своєрідність особистості мислителя, його індивідуальний характер, його індивідуальний досвід, індивідуальне переживання, індивідуальні здібності, індивідуальне оволодіння досягненнями культури своєї епохи, свого народу.
Існування різноманітних філософських течій і напрямів зумовлено філософськими традиціями, які показують, що, незважаючи на відмінність епох, культур, державно-національних утворень та інших факторів, філософська думка періодично повертається до однієї й тієї ж проблематики і вирішує її згідно з запитами часу і вимогами культури особистості.
«Філософія утворює свою власну реальність. Жодне з попередніх філософських вчень не має переваг перед іншими... Історія філософії підносить філософію до ідей, які утворюють духовний світ, єдино істинний світ».
Ф. Бруннер
Для філософського процесу характерним є діалог поглядів, підходів. Цей фактор не тільки обумовлює історико-філософський процес, закладає основи для самоототожнення філософії, але й є основою філософського плюралізму, тому що у процесі діалогу викристалізовується своєрідність того чи іншого філософського вчення.