
- •17.Писемність і освіта часів Київської Русі.
- •18. Розвиток літератури та науки княжої доби.
- •19.Архітектура та мистецтво Київської Русі.
- •20.Культура Галицько-волинського князівства.
- •21. Українські землі в складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (культура, релігія, закони, мовний статус тощо).
- •22. Основні чинники розвитку української культури впродовж XIV–першої половини XVI ст.
- •23.Етнонаціональні аспекти феномена українського козацтва.
- •24. .Роль релігії в особистому і суспільному житті запорожців.
- •25.Братські школи, як осередки знань та національного духу на Україні.
17 .Писемність і освіта часів Київської Русі.
18. Розвиток літератури та науки княжої доби.
19.Архітектура та мистецтво Київської Русі.
20.Культура Галицько-волинського князівства.
21.Українські землі в складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (культура, релігія, закони, мовний статус тощо).
22.Основні чинники розвитку української культури впродовж XIV–першої половини XVI ст.
23.Етнонаціональні аспекти феномена українського козацтва.
24.Роль релігії в особистому і суспільному житті запорожців.
25.Братські школи, як осередки знань та національного духу на Україні.
26.Освіта та науки. Діяльність Острозької слов'яно-греко-латинської академії. Зв'язки з західноєвропейською наукою.
27.Полемічна література XVI– початку XVII ст.
28.Розвиток ренесансного гуманізму в Україні: основоположники, діячі, вчені.
29.Розвиток книгодрукування у XVI ст. Головні осередки переписування книг.
30.Києво-Могилянська академія як духовний, навчальний, науково-культурний центр східного та південно-східного слов’янства.
32.Українське бароко XVII–XVIIІ ст.: витоки, періодизація, особливості художнього стилю.
33.Іван Мазепа як культурний діяч. Меценатська діяльність.
17.Писемність і освіта часів Київської Русі.
Досліджуючи художні вироби слов’янського і давньоруського ремесел, археологи давно звернули увагу на незвичайно історичну глибину елементів їхнього оздоблення. Слов’янські антропоморфні й зооморфні фібули, давньоруські гривни-змійовики, браслети-наручні, керамічні плитки, різьблені архітектурні деталі виявляють помітний зв'язок із мистецтвом знаменитого "звіриного" стилю скіфів. Аналогічний зв'язок із давніми місцевими традиціями демонструють також слов’янські кам’яні ідоли, виявлені в Подністров’ї. Здебільшого вони людиноподібні, в багатьох порівняно добре модельовані голови, обличчя, руки, ноги.
Раннє ознайомлення на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку в Корсуні (Херсонесі) слов’янським просвітителем Кирилом Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Підтвердженням цього є договори Русі з греками. З договору Ігоря з греками 944 р. відомо, що повноваження руських купців підтверджували письмові грамоти, а не золоті й срібні печатки, як було раніше
Особливий інтерес у цьому плані становить "софіївська абетка", виявлена на стіні Михайлівського вівтаря Софіївського собору в Києві. Абетка написана на фресковій штукатурці, містить 27 букв, з яких 23 відповідають грецькому алфавіту, а чотири – слов’янському мовленню. "софіївська" абетка відбиває один з передніх етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви, щоб передати фонетичні особливості слов’янської мови . Кириличною системою письма написані всі відомі давньоруські твори: "Остромирове Євангеліє", "Ізборники Святослава" 1073 і 1076 рр. Ці твори – не єдині пам’ятки, на підставі яких можна скласти уявлення про характер і рівень поширення писемності на Русі.
Розкопки в Новгороді та інших містах Північної та Північно-Східної Русі виявлять "берестяні грамоти" - листування громадян з приводу різних господарських справ. Українським варіантом "берестяних грамот" є звенигородські грамоти. Найбільша з них має п’ять рядків. У ній йдеться про сплату боргу 60 кун.
Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони були потрібні не тільки для впровадження нового християнського культу, але й для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.
У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії.
Школа для підготовки освіченого духівництва була відкрита Ярославом у Новгороді. У ній, за свідченням "Повісті временних літ", навчалося 300 дітей із заможних сімей. У 1086 р., згідно з повідомленням літопису В. Татищева, дочка Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат.
Для продовження й поглиблення освіти слугували бібліотеки. Вони створювалися при монастирях і церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі.
Ярослав Мудрий заснував бібліотеку ї Софії Київськоїй перша й най значиміша бібліотека містилась у Софії Київській. У ній налічувалось до 900 примірників книг, що за мірками Середньовіччя було досить вражаючим.
Найдавнішими книжками, що вийшли з київської писемної школи, вважаються Рейнське євангеліє (40-і роки XI ст.), яке Анна Ярославна привезла до Франції; ілюстроване "Остромирове євангеліє", виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічником у 1056 – 1057 рр. для новгородського посадника Остромира; два "Ізборники" (1073, 1076). "Ізборник" 1073 р., зокрема, вважається першою енциклопедією, яка увібрала найширше коло питань, - від богословських та церковно-канонічних до ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії.
У Києві в XI – XII ст. існувало три літературні осередки: в Софіївському соборі, Печерському та Видубицькому монастирях. У них переписувались і перекладалися книги, з’являлися оригінальні твори, літописання. Звідси література поширювалася по всій Київській Русі.