1. Передумови та початок десталінізації

Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним.

Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, голова Міністерства внутрішніх справ; Микита Хрущов, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії, і Георгій Маленков, прем'єр-міністр Радянського Союзу.

Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Процес звільнення в'язнів ГУЛАГу був початий при Берії, але незабаром він був усунений від влади. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком.

У своїй промові «Про культ особи Сталіна і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії.

Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акта десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане[1], а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград[2].

У рамках десталінізації, багато інших міст, які носили ім'я Сталіна були або перейменовані або їм були повернуті їх колишні назви. Це торкнулося навіть столиць союзних республік та територій: Сталінабад, столиця Таджицької РСР була перейменована в Душанбе, Сталінірі, столиця Південно-Осетинської автономної області була перейменована в Цхінвалі.

5. Реформи в соціальній сфері

Реформа соціальна (від лат. reformo — перетворюю) — перетворення, зміна, нововведення, перевлаштування якоїсь сторони суспільного життя (порядків, інститутів, організацій, закладів) без зміни основ існуючих соціальнополітичної структури і суспільного ладу. Досліджувана в історичному плані, реформа соціальна протистоїть соціально-політичній революції, яка неминуче пов'язана зі зламом самих основ функціонування економічних, соціальних, політичних та ідеологічних інститутів певного суспільства.

Співвідношення соціальної реформи і революції зумовлюється конкретноісторичною взаємодією об'єктивних і суб'єктивних чинників, зокрема своєрідністю, станом і співвідношенням різноманітних соціальних шарів, страт суспільства, його різномасштабних соціальних груп у кожній країні й міжнародному масштабі. В умовах розвиненого соціально диференційованого суспільства соціальні реформи можуть бути різноманітними, суперечливими за змістом, формами здійснення, впливом на перебіг соціальних процесів. Спрямовані на прогресивні зміни у суспільному процесі, вони постають водночас і як захід, покликаний зберегти існування певного суспільства, суспільного ладу, тих чи інших соціальнополітичних, економічних або ідеологічних структур, інститутів, установ тощо.

У процесі побудови, функціонування і подальшої поступальної зміни суспільства чи його відповідних утворів відносна протилежність соціальної реформи та соціальної революції, очевидно, не усувається, Як доведено новітньою історією, в індустріальному та постіндустріальному суспільстві неминучі такі етапи його розвитку, коли відбувається глибока, докорінна перебудова усталених економічних, соціальних, політичних та організаційноідеологічних структур, усіх сторін суспільного життя, яка не тільки потребує соціальних реформ, а й призводить за певних умов до карколомних, революційних змін. Шлях більш чи менш поступових трансформацій на певний період поступається тут місцем докорінному зламу соціальних відносин, інститутів і закладів, що заважають подальшому поступові. Але й за подібних обставин радикальні перетворення у суспільстві здійснюються з опертям на комплекс соціальних реформ у найважливіших сферах суспільного життя. Ці реформи спрямовані на те, щоб забезпечити подальшу демократизацію суспільства, залучення дедалі ш и р ших мас до політичної діяльності.

Співвідношення реформи соціальної та соціальної революції — одна з наріжних теоретичних і практичних проблем сучасного суспільствознавства і політичного життя. Історичний досвід суспільного розвитку останніх років поновому висвітив основні грані цієї проблеми, без теоретичного з'ясування яких не можна правильно визначити перспективи радикальних суспільних змін у сучасному світі. Це, зокрема, такі питання, як співвідношення прогресу, регресу та циклічності, потенційна ціна як їх, так і революції та соціальної реформи, їх спрямованість, творче начало, теоретичні та моральні засади, насильницький чи ненасильницький характер, місце й роль компромісів у революції й реформуванні, долі людей, інтереси яких зачіпають соціальна реформа і соціальна революція тощо.

Спрощений, прямолінійний підхід до цієї проблематики, притаманний догматичному суспільствознавству часів застою, нині дедалі більше витісняється принципово новими уявленнями, в яких значення соціальної революції вже не гіпертрофується й не ідеалізується: об'єктивно з'ясовується її суперечливий характер, нерозривність її зв'язків з комплексом соціальних реформ у контексті одного й того самого соціальноісторичного процесу. Соціологічна наука, вивчаючи духовну атмосферу суспільства, його громадську думку, що виражає ставлення людей і соціальних груп до здійснення тих чи інших соціальних реформ, їх наслідків, надає суспільству цінну, оперативну і своєчасну інформацію та практичні рекомендації для сфери управління соціальними процесами, здійснення соціальна реформа з метою наступних суспільних перетворень.