4. Ідеологічний наступ сталінізму в повоєнний час «жданівщина»

Найрельєфніше після війни критичні настрої проявили­ся в середовищі творчої та наукової інтелігенції. Приборкання неслухняної інтелігенції було доручено секретарю ЦК ВКП(б) А. Жданову, який дуже ретельно взявся до справи. Тому цей грубий, авторитарний стиль і некомпетентне втручання в діяльність творчої та наукової інтелігенції країни, звинувачення її кращих представників у формалізмі, безідейності, низькопоклонстві перед Заходом, безрідному космополітизмі, а в Україні ще і в буржуазному націоналізмі, суспіль­ствознавці назвали "жданівщиною". У 1946-1948 рр. було прийнято цілу низку ідеологічних постанов ЦК ВКП(б) ("Про журнали "Звезда" і "Ленинград", "Про репертуар драма­тичних театрів і заходи щодо його поліпшення", "Про кінофільм "Большая жизнь", "Про оперу "Великая дружба" В. Мураделі"), де представників творчої інтелігенції цькували за безідейність, беззмістовність, апо­літичність, наклепи на радянську дійсність тощо. Відповідно до рішень ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У ухвалив ряд постанов, метою яких було показати стан справ в українській радянській літе­ратурі та мистецтві ("Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури" (серпень 1946 р.); "Про журнал сатири і гумору "Перець" (вересень 1946 р.); "Про журнал "Вітчизна" (вересень 1946 р.); "Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення” (вересень 1946 р.). Критика представників інтелігенції у цих постановах супроводжувалася зневажливим тоном, безцеремонно навішувались ярлики "українського буржуазного націоналізму", ставилися вимоги викривати "ворогів народу" тощо. У створенні нетерпимої атмосфери в середовищі творчої та науко­вої інтелігенції в 1947 р. огидну роль відіграв Каганович. Під його тиском на пленумі спілки письменників України у вересні 1947 р. гостро критикували М. Рильського, Ю. Яновського, І.Сенченка. Під заборону потрапила сатира - критичний струмінь у письменстві. Особливо нещадному розносу був підданий Остап Вишня за буцімто "відхід від радянської ідеології і здачу класових позицій”. За ініціативою Кагановича кампанію критики української інтелі­генції поширили на істориків. У постанові ЦК КП(б)У "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР" (29 серпня 1947 р.) були піддані нищівній критиці за "серйозні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного харак­теру" праці інституту "Короткий курс історії України" (видання 1941 р. під редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М.Сурпуненка, Ф. Ястребова), "Нарис історії України" (видання 1942 р. під редакцією К. Гуслистого, Л.Славіна, Ф. Ястребова), перший том "Історії України" (надрукований у 1943 р. під редакцією М.Петровсько­го). 2 липня 1951 р. У газеті "Правда" з'явилася редакційна стаття "Проти ідеологічних перекручень у літературі". У ній необґрунтованій і дуже образливій критиці був підданий вірш В.Сосюри “Любіть Україну”. Його було названо "ідейно порочним твором". "Правда" знайшла кримінал у таких рядках поета:

"Любіть Україну, як сонце любіть, Як вітер, і трави, і води..В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди.Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну,Красу її вічно живу і нову, І мову її солов’їну".

Одночасно "Правда" нагадала М. Рильському про його "серйозні ідеологічні помилки" і суворо засудила оперу К. Данькевича "Богдан Хмельницький", вказала на "серйозні хиби і помилки в ідейно-виховній роботі на Україні". Паралельно з критикою "українського буржуазного націоналізму" з кінця 1948 р. розгорнулося цькування "безрідного космополітизму". Ця критика швидко набрала відверто антисемітського характеру. Інтелігенти-евреї-письменники, літературні критики, музиканти, вчені звинувачувалися в індивідуалізмі, антиросійських настроях, сіонізмі, антипатріотизмі тощо, Єврейський антифашистський комітет був розпущений, кількасот єврейських інтелігентів заарештували. Частину з них за вигаданими і фантастичними звинуваченнями у 1952 р. розстріляли. У 1947 р. була розгорнута велика дискусія з питань філософії, яка пропагувалася як "зразок більшовицької критики і самокритики". Аналогічні дискусії розгорнулися в мовознавстві, політекономії та в інших науках. Мета цих "дискусій" - залякати наукову інтелігенцію, розгро­мити інакомислення, встановити ідеологічний контроль партії в усіх сферах духовного життя. Яскравим прикладом такої "дискусії" була сесія ВАСГНІЛу у серпні 1948 р. у Москві, яка довершила розгром радянської школи гене­тики. Кількасот вчених-генетиків і біологів втратили роботу. Зокрема в Україні були звільнені академік М. Гришко, у Харківському університеті – професор І. Поляков, у Харківському сільськогосподарському інституті - професор Л. Делоне та багато ін. Розгром генетики очолив "народний академік" Т.Лисенко. "Лисенківщина" яскраво відзеркалювала політику тоталітаризму у царині науки, вона була тріумфом псевдонауки, яка крім шкоди нічого не принесла нашій країні. Всюди процвітало шарлатанство, догматизм, начотництво. Ряд наук взагалі було заборонено. Так, кібернетику оголосили "буржуазною лженаукою", в результаті у цій галузі СРСР на десятки років відстав від Заходу, генетику – „блудною дівкою імперіалізму” тощо. У цілому "жданівщина" залишила по собі гнітючу атмосферу в ста­ні інтелігенції. Усі чекали повторення кривавих репресій 1930-х років. Але вони не повторилися. 5 березня 1953 р. помер Сталін. Морально-політичний клімат у країні почав змінюватися, розпочалася хрущовська "відлига".

Окрім такого планомірного, систематичного контролю сталінський режим провадив періодичні викривальні кампанії, щоб добитися цілко­витого послуху серед інтелігенції. Ці кампанії набули найбільшого роз­маху в перші післявоєнні роки, втілившись у сумнозвісній політиці "ждановщини". Саме тоді після прийняття відповідних загально­партійних рішень ЦК КП(б)У ухвалив низку розгромних постанов, присвячених питанням науки, літератури й мистецтва та спрямованих на викриття різноманітних політико-ідеологічних прорахунків, допуще­них представниками української інтелігенції.

Серед цих постанов, крім уже згаданих вище, були: "Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали "Звезда" і "Ленинград" (1947 р.), "Про стан і заходи поліп­шення музичного мистецтва на Україні у зв'язку з Постановою ЦК ВКП(б) "Про оперу "Большая дружба" В.Мураделі" (1948 р.) та ін. Вістря всіх кампаній, проведених в УРСР, спрямовувалося на бороть­бу з "українським буржуазним націоналізмом".

Найгострішої критики зазнали О.Довженко, М.Рильський, Ю.Яновський, І.Сенченко, Ще наприкінці війни на одному із засідань Політбюро ЦК ВКП(б) И.Сталін вказав на "антиленінські помилки і націоналістичні перекручення" в кіноповісті О.Довженка "Україна в огні". Через кілька років "рецидиви націоналістичної ідеології" було ви­явлено в поемі М.Рильського "Мандрівка в молодість", романі Ю.Яновського "Жива вода", повісті І.Сенченка "Його покоління". Нищівній критиці піддали львівських письменників П.Карманського, М.Рудницького, А.Патрус-Карпатського, яких звинувачено в націо­налізмі й виключено зі Спілки радянських письменників України. "Порочними" було названо окремі твори Л.Первомайського, Ю.Смолича та інших авторів.

Тема 8