ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ІСОРИКО-ТЕОРИТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН…………………………………………………………………………..6

1. Історія виникнення звернення громадян…………………….…………...6

2. Сутність поняття та особливості роботи із зверненнями громадян ……9

РОЗДІЛ 2. АЛГОРИТМ РОБОТИ ЗІ ЗВЕРНЕНЯМИ ГРОМАДЯН ……….15

2.1 Порядок складання та подання звернень громадян до установ……..15

2.2. Строки розгляду та вирішення звернень громадян …………………….23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….............29

ВСТУП

Актуальність. Сьогодні важко уявити підприємство, яким би не доводилося вирішувати звернення громадян. Людина звертається до органу влади чи посадової особи, сподіваючись, що її почують, прислухаються до критичних зауважень стосовно їх діяльності та будуть вжиті відповідні заходи для поліпшення роботи, вирішення питання, що порушується у зверненні.

Звернення громадян cаме поняття «звернення» іноді тлумачиться надто вільно і широко. Звернення громадян надходять як в усному, так і в письмовому вигляді. Письмові заяви можуть пересилатися поштою, телеграфом, вручатися особисто, створені у великих установах. Письмове звернення повинна бути підписана заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження. Усні висловлюються на особистому прийомі чи передаються по телефону. Також звернення може бути подана як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Всі звернення мають однакову силу і підлягають ретельній перевірці. Принцип їх реєстрації подібний до принципу роботи зі службовими документами. Реєстрації підлягають всі звернення що надійшли до установи.

Організації зберігають звернення для надання довідок і використання їх в інших цілях. Термін зберігання звернень як правило, становить 5 років, але загалом цей термін визначається затвердженими керівниками організацій переліками документів і номенклатурами справ, що утворюються у процесі їх діяльності.

Дана тема є актуальною оскільки проаналізувавши звернення, можна отримати немало важливих для компанії відомостей. Наприклад, про потреби клієнта або про те, що у конкуруючої фірми якість товару або послуг вища. Але головне, звернення містить інформацію про те, як розв'язати проблему.

4

Поводження невдоволеного клієнта із зверненням слід розглядати як можливість виправити недоліки в діяльності компанії, змінити її політику на краще.

Об’єктом дослідження виступають всі види звернення громадян.

Предметом дослідження є процес створення, розгляду та вирішення звернення громадян.

Мета дипломної роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні алгоритму роботи зі зверненнями громадян.

Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань:

1. Розкрити особливості виникнення та розвиток звернень громадян;

2. Визначити сутність та особливості звернень громадян;

3. З’ясувати порядок складання та подання звернень громадян;

4. Розглянути строки розгляду та вирішення звернень громадян;

Методи дослідження. У роботі для розв’язання поставлених завдань були застосовані наступні методи: аналіз та узагальнення літератури з проблеми створення, розгляду та вирішення звернень громадян (дозволяє класифікувати та систематизувати теоретичний матеріал із досліджуваної проблеми).

Практичне значення роботи. Результати дослідження та розроблені рекомендації можуть бути використані як рекомендації щодо вдосконалення процесу розгляду та вирішення звернень громадян. Також під час написання рефератів, доповідей, підготовки до лекцій.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний текст роботи викладений на 40 сторінках комп’ютерного тексту. Список використаних джерел включає 17 найменувань українських та зарубіжних авторів.

5

Розділ 1. Ісорико-теоритичні засади вивчення звернення громадян

1.1.Історія виникнення звернення громадян

Звернення осіб, вони висловлюють власне незадоволення діяльністю або бездіяльністю, рішеннями публічних органів управління та їх посадових осіб[ 3, с.4].

Звернення громадян є одним із засобів захисту їх прав та законних інтересів. Це право закріплено основним законом держави. У статті 40 Конституції України зазначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Право на подання звернення є абсолютним, невідчужуваним правом громадянина і не може бути обмежено. По-перше, шляхом звернень громадяни реалізують свої права і законні інтереси; по-друге, звернення виступають ефективним засобом відновлення порушених прав громадян, засобом захисту цих прав; по-третє, звернення є найважливішим джерелом інформації, потрібним органам державної влади, місцевого самоврядування, громадським формуванням для вирішення питань державного і суспільного життя, інакше кажучи, звернення виступають однією з форм участі у вирішенні державних та суспільних справ, і насамкінець, одним із засобів запобігання правопорушенням.

Історично право на звернення вперше було передбачено законодавством французької революції, його називали звернення. Звернення означало, що 1) саме звернення є логічним і необхідним доповненням інших матеріальних суб’єктивних прав громадян; 2) кожний громадянин має право не бути жертвою

6

свавільного рішення зі сторони посадових осіб і має право оскаржити їх незаконні

дії; 3) означало гарантію, що громадянин який звертався не буде переслідуватися[ 13, с.41].

Звернення дало поштовх до виникнення у ХІХ столітті у країнах Західної Європи адміністративної юстиції – особливого виду судової діяльності, пов’язаного з захистом прав громадян за його звернення від необґрунтованих дій адміністрації. У Росії та Україні звернення, як суб’єктивне право, було закріплено у законодавстві у другій половині ХІХ століття. Головною віхою у історії радянського законодавства про звернення громадян було: постанова VI Всеросійського надзвичайного з’їзду Ради від 10 листопада 1918 року «Про чітке дотримання законів», проголошує право кожного громадянина звернутися до будь-якої посадової особи, Указ Президіума Верховної Ради СРСР від 12.04.1968 р. «Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг»; стаття 58 Конституції СРСР, яка закріплювала право громадян оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів; Закон СРСР від 30.06.1987 р. «Про порядок оскарження у суді неправомірних дій посадових осіб, утискаючи права громадян» і Закон СРСР від 02.11.1989 р. «Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, утискаючи права громадян» [ 1, с.95].

Радянське законодавство про звернення громадян було націлено (особливо до середини 50-х років) не стільки на захист прав та інтересів радянських громадян, скільки на забезпечення ефективного контролю за апаратом державного управління. Дана тенденція проявлялась також у тому, що партійна і державна влада заохочували написання анонімних скарг і заяв. Інша риса, яка характеризувала радянське законодавство про звернення громадян, полягала в тому, що до 1987 р. громадяни мали право на судове звернення лише у тих випадках, які вказано в Законі. Закон СРСР від 30.06.1987 р. закріпив право громадян оскаржувати в суді будь-які неправомірні дії посадових осіб, а Закон від 02.11.1989 р. розповсюдив дане право на колегіальні рішення[ 6, с.46].

7

Порядок розгляду звернень громадян, який існував раніше, суттєво обмежував їх участь у відповідних провадженнях, позбавляв зацікавлених осіб можливості здійснювати контроль за діяльністю посадової особи чи державного органу щодо забезпечення всебічного та неупередженого вирішення звернень. Він забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів, відновлення їх у разі порушення.

Звернення як соціальна категорія набуває якості правового засобу на ряду з іншими засобами держави, за допомогою яких здійснюється контроль за роботою особового складу державного апарату. На відміну від інших засобів даний засіб може використовуватися конкретним громадянином, і, в першу чергу, - в особистих інтересах[ 3, с.4].

Література, яка присвячена дослідженням звернень, виділяються в основному дві виконувані зверненням функції. По-перше, за допомогою звернення громадяни отримують можливість захищати свої законні права і інтереси проти будь-якого свавілля. Функція відновлення особистих прав громадян – важлива функція звернення, яка перетворює її в унікальну і універсальну зброю самозахисту громадян. У конфліктній ситуації право оскаржити дії посадової особи виявляється для громадянина фактором, який стабілізує його положення, зброєю відновлення справедливості, яка надає йому можливість вирішити спір на свою користь, якщо правда і закон на його боці. По-друге, звернення громадян є важливим фактором удосконалення роботи всього державного апарату і вироблення правильних законодавчих актів. Аналіз звернень допомагає органам управління здійснювати більш тісний зв’язок з громадянами. Однак звернення виконує ще одну функцію – функцію притягнення посадової особи до відповідальності самим громадянином, суб’єктивні права якого порушено. Звернення містить у собі як негативну, так и позитивну оцінку дій

8

посадової особи, причому ця оцінка відкрито адресована компетентному органу, а через нього – посадовій особі[ 5, с.76].

Отже, можна зробити висновок , що забезпечення всебічного розгляду звернень громадян, порушених у них проблем, оперативне їх вирішення, задоволення законних прав та інтересів громадян є на сучасному етапі одним із пріоритетних завдань влади. Рівень роботи посадових та службових осіб із зверненням громадян має розглядатися як важливий критерій оцінки їх професійного рівня, відповідності займаній посаді, а також просування таких осіб по службі.