- •26. Освіта в Стародавній Греції
- •27. Література Стародавньої Греції.
- •28. Образотворче мистецтво Стародавньої Греції
- •29. Театр в Стародавній Греції.
- •30. Культура Стародавнього Риму
- •31)Релігія Стародавнього Риму
- •32)Виникнення християнства
- •33)Освіта та виховання римлян
- •34)Наука в Стародавньому Римі
- •35)Література в Стародавньому Римі.
- •36)Будівництво та архітектура Стародавнього Риму
- •37. Поняття «середні віки» і «середньовічна культура».
- •39.Роль релігії і церкви в Середньовічному суспільстві
- •43.Наука Середньовіччя.
- •44. Лицарська культура, її основні вияви у громадському житті.
- •45. Народна селянська культура у середньовічному суспільстві.
- •46. Західноєвропейський театр доби Середньовіччя.
- •47.Жанри середньовічного театру: літургійна драма, містерії, мораліте;
- •48.Художні стилі в західноєвропейському середньовічному мистецтві.
- •49.Романський стиль у західноєвропейській культурі.
- •50.. Готичний стиль у західноєвропейській культурі.
35)Література в Стародавньому Римі.
Згідно з легендою родоночальником держави був Еней - виходець із оспіваного Гомером Илиона, син троянця Анхиза і богині Венери. Легенда про божественному походженні Енея була покликана стверджувати у свідомості народу ідею божественного походження самого Римської держави. Від бога Марса і Сільвії, провідною своє походження від Енея, народилися брати Ромул і Рем. Тож виходить, що з колиски Римської держави був бог війни.
Підступний і злісний Амулий, який убив свого брата, батька Сільвії, заволодів престолом. Дізнавшись народження близнюків, що потенційно можуть загрожувати його влади у майбутньому, він наказав викинути в Тибр. Але ріка прихильна до немовлятам: її хвилі ніжно підхопили дітей і... винесли до берега, де з їхніми знайшла і виховала вовчиця. Молоком вовчиці вигодувані засновники Риму.
Символом Риму стало зображення вовчиці з цими двома немовлятами. Давнє статую можна й нині побачити площею Вічного міста. Брати зросли, покарали Амулия і заснували місто Рим. За переказами, це сталося 753 р. до зв. е., і по 509 р. він керувався царями. Якось у сварці через верховенства Ромул убив Рема і був першим царем города-полиса (міста-держави). Робота із вшанування нього та його було названо місто (латиною Поту).
Римляни захоплювалися Стародавньої Грецією і за усім своїм зверхності анітрохи не соромилися визнаватися у своїй залежність від її культури. Навіть богів римляни запозичили з грецької пантеону. Дванадцять богів Олімпу перекочували в римський пантеон і посіли у ньому місця, тільки під іншими іменами. Тільки Аполлон зберіг своє грецьке ім'я.
Римський Пантеон: Венера (Афродіта), Веста (Гестия), Вулкан (Гефест), Діана (Артеміда), Марс (Арес), Меркурій (Гермес), Мінерва (Афіна), Нептун (Посейдон), Сатурн (Крон), Церера (Деметра), Юнона (Гера), Юпітер (Зевс). Важливу роль грали також Квірін — спочатку бог війни, згодом ототожнений з Ромулом, і дволикий Янус - бог входу й аж виходу, дверей і зміст усіх почав. Існувала «Латинська Одіссея», яка представляла собою вільний переказ поеми Гомера, зроблений полоненим греком Ливием Андроник.
У 55 р. до зв. е. Помпей побудував перший кам'яний театр на 40 тис. місць. У римлян вперше з'явився завісу, сцена стала глибше, а оркестр початку служити партнером найбільш іменитих гостей. Професія актора у римлян, на відміну греків, вважалася ганебної, тому їх набирали з рабів і вольноотпущенников. У римському театрі грали як чоловіки, і жінки. На манер греків римляни влаштовували і театральні спектаклі, природно, привнеся у яких певні зміни щодо. Деякі традиції був запозичені у етрусків.
Театр швидко набув популярності у Римі. Крім старих «римських ігор» близько 220 р. до зв. е. були засновані «плебейські гри». Демонстрація змагань колісниць, гладіаторські бої (зокрема і з дикими звірами) були доповнені театральними уявленнями. Римська натовп вимагала «Хліба та масових видовищ!». До «плебейським ігор» приєдналися з 2 1 2 р. е. Аполлоновы гри, і з 194 р. до зв . е . — гри акторів-професіоналів у честь Великої матері богів. Увеличившийся попит на видовища викликав у Рим драматичні і акторські таланти, з'явилася спеціалізація окремими видах драми.
Здебільшого збереглися лише невеликі уривки п'єс древніх римських театральних авторів. Цілком до нас дійшли лише твори найвідоміших драматургів - Плавта (254-184 рр. е.) і Теренция (195~159 рр. е.).
Тіт Макций Плавт
Про життя найбільшого римського комедіографа відомо дуже мало. Він народився місті Сарсине, в Умбрии. Помер Римі. За переказами життя заробляв торгівлею, потім трудився коло млина і, нарешті присвятив себе театральної діяльності.
Мізерні біографічні відомості врівноважуються тим, що з двадцяти однієї комедії Плавта збереглося двадцять цілком і один на уривках. Кращою за інших відомі «Хвастливый воїн», «Менехмы», «Горшечная комедія», «Псевдол», «Привида», «Вакхиды», «Бранці», «Амфітріон».
У комедії «Привида» хитрий раб Транион намагається вигородити перед батьком сина, протринькав неабиякі гроші: син, мовляв, виїхав із вдома, злякавшись привиди.
Хитрий раб — основна дійова особа й у комедії «Псевдол», на початку якої Плавт помістив стисле поетичне виклад змісту:
П'ятнадцять хв взяв звідник за Феникию,
І про те щоб віддати її посланцю воїна:
Ще п'ять хв листом та має був принесть.
Вояку зустрівши, заволодів листом Псевдол.
Для юнаки добути зумів він дівчину
Обманом, подослав за нею Симию.
Любовникам - удача, старому - біда.
Збережені комедії Плавта - «паллиаты», т. е. комедії грецькою сюжет. Він переробляв для римської сцени грецькі п'єси, переважно твори майстрів «нової» комедії (Менандра, Филемона і Дифила).
Відтворюючи звичайні сюжети «нової» комедії, використовуючи її маски, п'єси Плавта все-таки носять печатку авторської індивідуальності.
Вони різноманітні з побудови і тону. Це як від відмінностей у грецьких оригіналах, і від характеру змін, вносившихся римським поетом. Плавт бачив головне завдання в адаптації грецьких мотивів до світогляду, багатокультурному і естетичному рівню відвідувачів публічних ігор Риму.
Римський міської плебс був невибагливий у своїх смаках і розваги. Найчастіше натовп бажала кулачний бій грі акторів. Це була переважна більшість глядачів Плавта, тому римський драматург задля публіці вводить елементи буфонади і фарсу.
Плавт знав публіку і добре вивчив специфіку сцени. Його п'єси представляли відмінний матеріал для акторів багато часу мали успіх.
Другу сценічне життя його комедії здобули в XV в. — в «ученого» і придворної комедії італійських гуманістів. П'єси Плавта стали підвалинами різноманітних переробок і наслідувань.
