31)Релігія Стародавнього Риму

Релігія римлян древнішого часу засновувалася головним чином на уявленні про внутрішні сили, властиві окремим предметам і людям, на вірі в духів – охоронців і заступників місць, дій, станів. До них відносилися генії (добрі духи, що охороняли людину протягом його життя), пенати (охоронці і заступники рідного будинку, а потім – усього римського народу, звідси бере свій початок відомий вислів -«повернутися до рідних пенатів», тобто повернутися на батьківщину, додому). Вірили і в божества гір, джерел, лісів. Ці духи і божества були спочатку безособові і бесполі, нерідко іменувалися і в чоловічому, і в жіночому роді (Янус і Яна, Фавн і Фавна). Цим божествам приносилися жертвоприносини, їм присвячувалися релігійні церемонії. Величезне значення додавалося різного роду гаданням (по польоту птахів, по внутрішностях тваринних т.д.)

Під впливом італійських племен з’явилися бог Сатурн, верховний бог Юпітер, Юнона і Мінерва. У плебеїв (нижчого шара громадян) була своя трійця божеств: Церера (богиня злаків), Лібер (бог виноградників) і Лібера. Загальноіталійськими богами стали Марс (бог війни), Діана (богиня Місяця), Фортуна (богиня щастя, успіху), Венера (богиня весни і садів, потім – любові і краси). Деякі боги шанувалися головним чином обличчями одного стану або професії (торговці шанували Меркурія, ремісники – Мінерву). У римлян не склалася розвинена міфологія. З посиленням грецького впливу відбувається певне зближення римських богів з грецькими і запозичення грецької міфології (Зевс – Юпітер, Гера – Юнона, Афіна – Мінерва, Аськлепій – Ескулап). Проникали в Рим і східні культи – Ісиди, Осіріса, Кібелі, вмираючого і воскресаючого бога Мітра. Не без східного впливу на етапі імперії оформився культ імператора як живого бога.

Відмінною рисою світогляду древніх римлян була міфологізація своєї історії. Якщо про богів практично не було сюжетних розповідей, то про основу Рима повествовал міф про братів Ромуле і Реме, чудом що залишилися в живих після змови проти їх батька і вигодуваних вовчицею. Починаючи з древніших часів, передавалися розповіді про військову доблість і патріотизм римлян. Один з них – про Гая Муция, прозваного Сцеволою (Левшой). Під час облоги Рима етрусками він пробрався у ворожий табір і спробував убити царя, але був схоплений. Щоб показати ворогу несокрушимість духа римлян, Гай Муций сам поклав праву руку на вогонь світильника і спалив її, не проронив ні звуку. Приголомшені етруски відпустили Муция і зняли облогу. Пізніше військові перемоги Рима відмічалися грандіозними тріумфами, а полководці, що прославилися ставали об’єктом культу. Римський народ сприймав себе вибраним, а своя держава – як одну з вищих цінностей.

32)Виникнення християнства

Християнство є однією з трьох світових релігій. У християнстві розрізняють три основні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм. Головним об'єктом вшанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто лише Богом або тільки божественним посланцем.

Християнство виникло у І ст. н. е. як відгалуження іудаїзму, від якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого Заповіту (в іудеїв він має назву Танах) - найдавнішої частини Біблії. Зі Старого Заповіту було запозичено чимало сюжетів з біографії Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина імені нового Бога - Христос - є перекладом грецькою мовою іудейського релігійного терміна "месія" (буквально - "помазаник", у перекладі - "посланець Божий", "рятівник людей").

З іудаїзму християнство запозичило вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, кінець світу.

Великий вплив на християнство мало вчення кумранської громади - іудейської релігійної секти, одним із районів діяльності якої було давнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема вони вважали, що месія є людиною, його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, уже відбулося і тепер слід чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу.

Значний вплив на християнство мали також ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон вважав, що людина гріховна від народження, а врятувати душу вона може аскетизмом і стражданням. Він розробив учення про Логос, яке розвивало погляди іудейської релігії щодо месії. Філон учив, що месія має ім'я Логос (з грец. - слово), що месія сам є Богом. Християни прийняли ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм і страждання як шлях до врятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні ідеї рівності людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, любов до ворогів, покірність долі.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Мітри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був надзвичайно великим. Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, вони були одним із найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три основні періоди: первісне християнство (від середини І ст. до середини II ст.), раннє християнство (від середини П ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство (від початку IV ст. до кінця V ст.).

Громади первісного християнства складалися з бідноти. Представників заможних класів було мало і вони не відігравали особливої ролі. У цьому розумінні первісне християнство стало релігією пригноблених. Церква тільки формувалася. У період раннього християнства впливовими особами були заможні люди, які згодом очолили групи віруючих. Християнські громади, які почали називатися парафіями, об'єднувались в єпископії (на чолі з єпископами) та митрополії (на чолі з митрополитами). Так виникла церква.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас в основному приєднався до християнської релігії. За імператора Константина (IV ст. н. е.) християнська релігія стала державною - користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави.

Єпископії та митрополії об'єдналися у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії було три патріархії - Римська, Александрійська та Антіохійська. Наприкінці IV ст. до них приєдналася Константинопольська, а у V ст. - Єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духовенства, який відбувся 325 р. у Ніке'і (Мала Азія) і називався так у зв'язку з тим, що на ньому було представлене вище духовенство всієї імперії.

Скликання Собору означало завершення процесу створення єдиної християнської церкви, бо у Вселенських соборах духовенство імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися досить рідко, вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості. У період античного християнства сформувалося Священне Письмо християн - Біблія.

Етап античного християнства змінився етапом феодально-30 християнства (VI-XV ст.), коли стався розкол церкви на православну та католицьку. Передумовою розколу був поділ Римської імперії наприкінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання наприкінці V ст. Західної Римської імперії германськими племенами.