49.Романський стиль у західноєвропейській культурі.

Рома́нський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською.В орнаменті перепліталися традиції античності, Візантійської імперії, Ірану й Далекого Сходу.

Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад

Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії й зовнішньої потворності. У межах романського стилю розвивалися й монументальні живопис і скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, різкі кольорові гами.

Унікальні місцеві особливості мав фресковий живопис романської доби в Каталонії. Схематизм композицій каталонські майстри поєднують з геометричними орнаментами, витоки яких в античному мистецтві і в ретельно розроблених мозаїках Візантії.

В західноєвропейському мистецтві Х — ХІІ ст. виникає романський стиль, який найяскравіше виявився в архітектурі. Найбільша увага в цей період приділялася спорудженню храмів, монастирів та феодальних замків. В Італії романський стиль розвивався під безпосереднім впливом античної спадщини і відрізнявся більшою пластичністю, нарядністю й легкістю форм. У зовнішньому оздобленні храмів використовували форми класичної колонади й аркади (соборна церква, вежа, баптистерій в Пізі). У фасадах поряд із класичними мотивами важливу роль відігравала різнокольорова мармурова інкрустація, в інтер’єрах — мозаїка. Стіни інтер’єрів замків оформлювалися тканими килимами з зображеннями сцен світського змісту. Характерним прикладом є килим із собору в Байє (XI ст.). Він відтворює завоювання Англії норманами та являє собою своєрідну енциклопедією доби.

50.. Готичний стиль у західноєвропейській культурі.

На зміну романському стилю у міру розквіту міст і вдосконалення суспільних відносин приходив новий стиль - готичний. У цьому стилі стали виконуватися в Європі релігійні і світські будинки, скульптура, кольорове скло, ілюстровані рукописи та інші твори образотворчого мистецтва протягом другої половини середніх століть.

Готичне мистецтво виникло у Франції близько 1140 року, поширилося по всій Європі протягом наступного століття і продовжувало існувати в Західній Європі протягом майже всього XV століття, а в деяких регіонах Європи і в XVI столітті. Естетичну якість готичної архітектури залежить від її структурного розвитку: ребристі склепіння стали характерною ознакою готичного стилю. Середньовічні церкви мали потужні кам'яні склепіння, які були дуже важкими. Вони прагнули распереть, виштовхнути назовні стіни. Це могло призвести до обвалення будівлі. З приходом готичного склепіння змінилася як конструкція, форма, так і планування та інтер'єри соборів. Готичні собори придбали загальний характер легкості, спрямованості вгору, стали набагато більш динамічними та експресивними. Першим з великих соборів був собор Паризької богоматері (розпочато в 1163). У 1194 році був закладений собор у Шартрі, що вважається початком періоду високої готики. Кульмінацією цієї епохи став собор у Реймсі (розпочато в 1210). Швидше холодний і всеперемагаючий у своїх точно збалансованих пропорціях, Реймський собор являє собою момент класичного спокою і безтурботності в еволюції готичних соборів. Ажурні перегородки, характерна риса архітектури пізньої готики, були винаходом першого архітектора Реймського собору. Принципово нові рішення інтер'єру були знайдені автором собору в Бурже (розпочато в 1195 р.). Вплив французької готики швидко поширилося на всю Європу: Іспанію, Німеччину, Англію. В Італії воно було не таким сильним. Готичні собори не тільки високі, але і також дуже тривалий: наприклад Шартрський має в довжину 130 метрів, а довжина трансепта - 64 метри, і щоб обійти навколо нього потрібно пройти щонайменше півкілометра. І з кожної точки собор виглядає по-новому. На відміну від романської церкви з її чіткими, легко доступним для огляду формами, готичний собор неозорий, часто асиметричний і навіть неоднорідний у своїх частинах: кожен з його фасадів зі своїм порталом індивідуальний. Стіни не відчуваються, їх як би і ні. Арки, галереї, башти, якісь майданчики з аркадами, величезні вікна, все далі і далі - нескінченно складна, ажурна гра ажурних форм. І весь цей простір населені - собор і всередині і зовні населений масою скульптур (у Шартрського соборі близько десяти тисяч одних статуй). Вони займають не тільки портали й галереї, але їх можна знайти також і на покрівлі, карнизах, під склепіннями капел, на гвинтових сходах, виникають на водостічних трубах, на консолях. Словом, готичний собор - це цілий світ.