
- •26. Освіта в Стародавній Греції
- •27. Література Стародавньої Греції.
- •28. Образотворче мистецтво Стародавньої Греції
- •29. Театр в Стародавній Греції.
- •30. Культура Стародавнього Риму
- •31)Релігія Стародавнього Риму
- •32)Виникнення християнства
- •33)Освіта та виховання римлян
- •34)Наука в Стародавньому Римі
- •35)Література в Стародавньому Римі.
- •36)Будівництво та архітектура Стародавнього Риму
- •37. Поняття «середні віки» і «середньовічна культура».
- •39.Роль релігії і церкви в Середньовічному суспільстві
- •43.Наука Середньовіччя.
- •44. Лицарська культура, її основні вияви у громадському житті.
- •45. Народна селянська культура у середньовічному суспільстві.
- •46. Західноєвропейський театр доби Середньовіччя.
- •47.Жанри середньовічного театру: літургійна драма, містерії, мораліте;
- •48.Художні стилі в західноєвропейському середньовічному мистецтві.
- •49.Романський стиль у західноєвропейській культурі.
- •50.. Готичний стиль у західноєвропейській культурі.
26. Освіта в Стародавній Греції
У ході розвитку античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. З цим ідеалом співвідносилася вся система виховання і освіти, унікальна для свого часу. Саме в полісах Еллади уперше в історії постало завдання навчання дітей усього вільного населення (мова йшла насамперед про хлопчиків). Причому увага зверталася як на придбання наукових знань, так і на фізичний розвиток, на засвоєння морального кодексу вільного громадянина. Існували приватні і державні навчальні заклади. На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва — Афінах — з їх демократичним республіканським ладом оформилася наступна система навчання. Перші шкільні закони були складені древньогрецьким поетом і державним діячем Солоном. У них було передбачено, що шкільний вчитель повинен час від часу складати іспити, щоб підтвердити своє право вчити інших. Заняття в школах проводились лише при денному освітленні. Якщо батько не віддавав сина до школи, то син міг не утримувати батька в старості. Шкільний вчитель обов'язково показував дітям основні гімнастичні вправи, яким будуть навчати в гімназії. Серед афінських вчителів проводились змагання в декламації і різних видах атлетики.
Після домашнього виховання хлопчики з семи років починали вчитися у нижчій школі, що називалася дідаксалеон (від грецького «дідактікос» — повчальний). Тут навчали грамоті, літературі, починаючи з Гомера, музиці, арифметиці, малюванню. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії продовжувалося у другому рівні початкових училищ — граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно, в спеціальному комплексі — палестрі. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Але афіняни навчали за державні кошти тих дітей, батьки яких загинули на полі бою, захищаючи Вітчизну.
Завершувалася загальна освіта у гімназії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в науках, в число яких входили риторика, етика, логіка, географія, а також у гімнастиці. Гімнасіями відала держава, для них будувалися монументльні будівлі. Заможні громадяни вважали за честь зайняти виборну посаду керівника гімнасії, попри те, що вона була пов'язана із великими особистими витратами. Гімназії були центрами інтелектуального життя поліса, в Афінах їх було декілька. При кожній гімназії обов'язково існувала бібліотека. Найбільш прославилась Платонівська академія, де вів бесіди зі своїми учнями Платон, і Лікейон, заснований Арістотелем. Після гімнасії можна було стати ефебом — учнем вищого навчального закладу, які в полісну епоху були військовими, а в елліністичну докорінно змінилися і стали цивільними. Своєрідною формою вищої освіти можна вважати гуртки, що групувалися навколо великих вчених.
27. Література Стародавньої Греції.
Особливе місце в історії світової цивілізації займає давньогрецька художня культура. Еллінське мистецтво досягло глибокої людяності образів, пройняте відчуттям гармонії світу і людини, що усвідомлено втілює красу природного буття.
З міфологією, її сюжетами і образами пов'язане дуже раннє формування давньогрецької літературної традиції. Розвиток окремих сфер культури не завжди відбувається рівномірно. Так, у Давній Греції вершини поетичної творчості були досягнуті набагато раніше, ніж склалися класичні наука, освіта і мистецтво. Приблизно у VIII столітті до н. е. Гомер написав свої епічні поеми — «Іліаду» і «Одіссею». Більшість вчених вважає, що Гомер жив у Малій Азії і був рапсодом — так називали поетів, що виступали з декламацією своїх віршів. Про час письмового оформлення поем думки розходяться: одні вважають, що перші записи були зроблені за життя Гомера, інші — що це сталося пізніше — у VI столітті до н. е. Обидві версії співвідносяться з історією грецької письменності. Алфавіт (фонетичне письмо) було запозичене греками у фінікійців якраз у VIII столітті до н. е. Греки і писали, як фінікійці — зправа наліво і без голосних, а у VI столітті до н. е. письмо набуло вже звичний для нас вигляд.
Поеми Гомера тісно пов'язані з народним героїчним епосом, присвяченим Троянській війні, в якому переплелися і реальні історичні події (військовий похід греків-ахейців на Трою, яку вони називали Іліон), і фантастичні сюжети («Яблуко розбрату» як причина війни, участь богів у конфлікті, «Троянський кінь»). Однак Гомер не переказує міфи, а створює художні образи, малює внутрішній світ героїв, зіткнення характерів. «Іліада» присвячена одному епізоду останнього, десятого, року війни — гніву наймогутнішого та найхоробрішого з грецьких воїнів Ахілла, що образився на ватажка греків мікенського царя Агамемнона. Ахілл відмовляється брати участь у битві, троянці прориваються до кораблів, гине найкращий друг Ахілла — Патрокл. Ахілл змінює рішення, вступає в поєдинок з головним захисником Трої сином царя Пріама Гектором і вбиває його. Приголомшує сцена зустрічі Ахілла з Пріамом, коли цар, цілуючи руки переможця, просить віддати йому тіло сина для поховання з усіма почестями.
«Одіссея» інша за композицією та сюжетом. Вона розповідає про довге, повне неймовірних казкових пригод повернення додому одного з головних учасників війни — царя острова Ітака, хитромудрого Одіссея. Греки не просто знали напам'ять, багато разів переписували, любили гомеровскі поеми, а схилялися перед ними. Їх зробили основою виховання й освіти. Точну і образну оцінку значення «Іліади» і «Одіссеї» дав середньовічний візантійський письменник: «Подібно тому, як, зі слів Гомера, всі ріки і потоки беруть свій початок в Океані, так всяке словесне мистецтво джерело має в Гомері».
Гесіод продовжив епічну традицію Гомера. В поемі «Теогонія» він виклав міфологічні уявлення про походження богів та устрій світу. В «Працях і днях» вперше ввів в епічну поему особисті оцінки, опис обставин власного життя. Надалі в Греції отримала розвиток лірична поезія. Називними стали імена поетеси Сапфо (сапфічна строфа — особливий віршований розмір), Анакреонта (анакреонтика — лірика, що оспівує радість життя і мирські насолоди). Однак вірші цих та інших давньогрецьких авторів збереглися лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася драматургія.