39

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ. 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………………...……5

1.1.Економічна сутність та задачі управління активами підприємства…...……………………………………………………………….…5

1.2.Нормативно – законодавче забезпечення управління підприємства……………………………………………………………………..11

1.3.Показники оцінки ефективності управління активами підприємства…………………………………………………………...……..….14

ВИСНОВОК ДО 1 РОЗДІЛУ……………………………………….……….…..17

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА……….….………………...19  2.1. Загально – економічна характеристика ТОВ «Прогрес»…….………19 2.2.Аналіз складу та структури активів ТОВ «Прогрес»……23 2.3.Оцінка ефективності використання активів ТОВ «Прогрес»……….……24 2.4. Напрямки покращення ефективності управління активами ТОВ «Прогрес»………………………………………………..……………………….26

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ….…………………………………………….…..29

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...33 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ….………………………………..35

ДОДАТОКИ…………………………………………………………….………..37

ВСТУП

Розвиток ринкових процесів в Україні, впровадження світового досвідугосподарювання, а також залучення іноземного капіталу в економіку України збагачують фінансово-господарську діяльність підприємств новими

методами, опанування якими потребує від українських економістів та бізнесменів сучасних знань, переосмислення основного економічного закону розвитку нашого суспільства, мети господарської діяльності, а отже й мети господарського обліку.

Оборотні активи є однією зі складових частин майна підприємства. Стан і ефективність їхнього використання одне з головних умов успішної діяльності підприємства. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови їхньої організації. Висока інфляція, неплатежі й інші кризові явища змушують підприємства змінювати свою політику стосовно оборотних коштів, шукати нові джерела поповнення, вивчати проблему ефективності їхнього використання.

Для прийняття обміркованих економічних рішень як у межах кожного окремого суб’єкта господарювання, так і у межах всієї держави, необхідно мати достовірні дані про економічне становище об'єкта керування. Саме бухгалтерський облік є тією наукою, котра відображає господарські процеси та їх результати у вартісному вираженні. Саме на підставі бухгалтерської звітності приймаються відповідальні рішення фінансовими керівниками.

Об’єктом дослідження: є Товаристово із обмежаною відповідальністю «Прогрес».

Предмет дослідження: управління активами та складу та структури активів підприємства.

Метою курсової роботи є визначення складу та характеристика активів

підприємств.

Одним найбільш важливих питань в системі бухгалтерського обліку є організація виробничого обліку і перш за все облік активів, які є в розпорядженні підприємства, визначення технічного стану даних активів та їх придатності для здійснення господарської діяльності.

Активи для підприємства - це основа для здійснення ними господарської діяльності, тому що без них воно не може функціонувати як таке. Для здійснення виробничої та комерційної діяльності кожне підприємство повинно мати будівлі, машини й механізми, матеріали, кошти та інші цінності, які в сукупності становлять активи (господарські засоби)

підприємства. Ці господарські засоби підприємство отримує за рахунокрізних джерел (пасивів): статутного, пайового, резервного, додаткового капіталів, власного прибутку, кредитів банку тощо. У процесі виробничо-господарської діяльності підприємство постійно поповнює запаси сировини, матеріалів, палива, виготовляє і реалізує продукцію, визначає фінансові результати.

В умовах ринку облік затрат – важливий інструмент управління даними підприємствами.

Необхідність обліку активів зростає в міру того, як ускладнюється господарська діяльність підприємства і зростають потреби у підвищенні рентабельності.

Всі фірми, щоб втриматись на сучасному ринку постали перед фактом обов’язкового зниження собівартості продукції і одержання максимального прибутку. Цього можна досягти, якщо ввести суворий контроль і аналізувати чіткий облік використання активів підприємства.

Отже, уміння керівника підприємства правильно прийняти рішення, виробити науковий підхід до нього, визначати його здатності виконувати економічні функції. Та комплексний критерій його управлінської культури. Обумовлено це тим, що рішення служить направляючим і організуючим фактором його діяльності, а правильність його прийняття позначається і виявляється в різних аспектах його праці.

РОЗДІЛ. 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1.Економічна сутність та задачі управління активами підприємства

Завдання управління активами підприємства можна поділити на завдання управління оборотними і необоротними активами.

При управлінні оборотними активами необхідно комплексно оцінювати їх позитивні та негативні сторони порівняно з необоротними активами.

Основне завдання управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання.

Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.І, навпаки, політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю, можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність, ліквідність та прибутковість. [3, с.19]

До основних завдань управління оборотними активами належать :

1.Забезпечення безперебійності виробничого процесу. Для реалізації цього завдання необхідно сформувати окремі види активів відповідно до обсягів.

2. Прискорення оборотності загальної суми оборотних активів. Це завдання управління оборотними активами реалізовується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

3. Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов’язаннями. Це управлінське завдання реалізується за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

4. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. Реалізувати це управлінське завдання можна шляхом своєчасного використання тимчасово вільних залишків грошових активів для формування ефективного портфеля поточних фінансових інвестицій, що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків у банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

5. Мінімізація ризиків і втрат, пов’язаних з формуванням і використанням оборотних активів. Всі види оборотних активів тією чи іншою мірою пов’язані з ризиком втрати. Так, грошовим активам в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточним фінансовим інвестиціям – ризик втрати частини доходу у зв’язку з несприятливою кон’юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат; дебіторській заборгованості – ризик неповернення або несвоєчасного повернення, а також ризик інфляційних втрат; запасам товарно-матеріальних цінностей – ризик втрати від форс-мажору і природного убутку та ін. [7, с.178]

Стратегія управління капіталом пасивами підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань:

1. Формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечить необхідні темпи економічного розвитку підприємства.

2. Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності та напрямами використання.

3. Забезпечення умов досягнення максимальної доходності капіталу за запланованого рівня фінансового ризику.

4. Забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов'язаного з використанням капіталу, за запланованого рівня його доходності.

5. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку.

6. Забезпечення належного рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників.

7. Забезпечення належної фінансової гнучкості підприємства.

8. Оптимізація обігу капіталу.

9. Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу [5, с.84] СМ].

Управління капіталом підприємства, як і весь процес управління, охоплює стратегію і тактику управління. Під стратегією розуміють загальний напрямок і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети.

Отже, встановлюючи визначені правила й обмеження, стратегія дає змогу сконцентрувати зусилля на тих варіантах рішень, що не суперечать обраному напрямку управлінської діяльності. Тактика управління – це конкретні методи і прийоми досягнення поставленої мети у визначеній ситуації й у визначений момент часу. Завдання тактики управління – вибір найбільш оптимального рішення і способів його втілення в ситуації, яка склалася [9,с.51].

Існують такі базові стратегії управління капіталом:

- консервативна, метою якої є отримання дохідності вище, ніж по банківських депозитах за значно менших ризиків, ніж на ринку акцій;

- збалансована, де очікується отримання дохідності, що порівнюється з середньоринковою за найбільш ліквідними акціями, але з меншим ризиком;

- ризикова, де метою є отримання максимального приросту активів;

- індексна призначена для інвесторів, які мають за мету отримання інвестиційного доходу з портфеля цінних паперів, сформованого на основі індексу. [10, с.134]

Управління оборотними активами

Всі активи підприємства діляться на:

- основні або постійні;

- оборотні або поточні.

Оборотними коштами поточними активами є активи, які можуть бути

протягом одного виробничого циклу або одного року перетворені в кошти.

Оборотні активи містять у собі матеріально-виробничі запаси й витрати, готову продукцію, дебіторську заборгованість, грошові кошти. Оборотні кошти є мобільною частиною активів підприємства. Перебуваючи в постійному русі, оборотні активи забезпечують безперебійний процесс виробництва. [25, с.203]

Залежно від здатності більш-менш швидко перетворюватися в гроші, тобто по ступені ліквідності, оборотні активи діляться на такі, що повільно реалізуються запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції, що швидко реалізуються дебіторська заборгованість, кошти на депозитах і абсолютно ліквідні грошові кошти й короткострокові ринкові цінні папери.

Суть політики управління оборотним капіталом полягає у визначенні достатнього рівня й раціональної структури поточних активів й у визначенні величини й структури джерел їхнього фінансування.

Можна виділити три основні моделі управління оборотними коштами: на агресивна модель, консервативна модель, помірна модель.

Агресивна модель управління поточними активами й пасивами. Підприємство не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має значні кошти, запаси сировини й готової продукції, істотну дебіторську заборгованість - у цьому випадку питома вага поточних активів у складі всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий. Така політика управління поточними активами не може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів, але практично виключає питання зростання ризику технічної неплатоспроможності.[28, с.168]

Агресивній моделі управління поточними активами відповідає агрессивна модель управління поточними пасивами, при якій у загальній сумі пасивів переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на виплату відсотків по кредитах ростуть, що знижує рентабельність і створює ризик втрати ліквідності.

Консервативна модель управління поточними активами й пасивами.

Підприємство стримує ріст поточних активів отже, тоді питома вага поточних активів у загальній сумі активів низький, а період оборотності оборотних коштів короткий. Таку політику ведуть підприємства або в умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і т.д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії. [9,с.58-59]

Така політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе в собі підвищений ризик виникнення технічної неплатоспроможності у випадку непередбачених ситуацій при реалізації продукції або при помилці в розрахунках.

Помірна модель управління поточними активами й пасивами.

Підприємство займає проміжну, центристську позицію при цьому поточні активи становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період оборотності оборотних коштів має усереднену тривалість. У цьому випадку і економічна рентабельність активів, і ризик технічної неплатоспроможності перебувають на середньому рівні.

Для помірної політики управління поточними пасивами характерний середній рівень короткострокового кредиту в загальній сумі пасивів підприємства.

Помірна політика управління оборотними коштами являє собою компроміс між агресивною й консервативною моделлю.

Вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу й рівнем ризику фінансової стійкості й платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління фінансуванням оборотних коштів.

Також, якщо при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов'язань буде рости частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і довгострокового позикового капіталу, то в цьому випадку буде підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект фінансового важеля й рости середньозважена вартість капіталу в цілому (тому що процентна ставка по довгострокових позиках у силу більшого їхнього ризику вище, ніж по короткострокових позиках).

Відповідно, якщо при незмінній участі власного капіталу й довгострокових позик у формуванні оборотних активів буде рости сума короткострокових фінансових зобов'язань. То в цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте більше ефективне використання власного капіталу за рахунок зростання ефекту фінансового важеля. Та при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства за рахунок зростання обсягу поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу. [1,с.28]

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг.

Отже можна зробити висновок, що оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Тажож після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції робіт, послуг.